Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

 

 

Викладач економічних дисциплін Панчук М.А.

ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Новокаховський гуманітарний інститут, м. Нова Каховка, Україна

                                                                                                                   

АКТУАЛЬНІСТЬ ЗМІНИ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

     Анотація       

     Згідно доповіді Міжнародного банку і Pricewaterhouse Coopers з досліджень 175 податкових систем світу, головна проблема податкових законів – їх важкість та заплутаність. В числі 20 найгірших країн: Болівія, Алжир, Україна та Білорусія. В 20 кращих входять ОАЕ, Ірландія, Швейцарія, Нова Зеландія, Данія та Норвегія. Бідні країни мають найбільш заплутану систему та високі відсоткові ставки, тому 80% їх підприємств працює неофіційно та не сплачує податків. У 2004 – 2006 роках 33 країни зменшили податкові відсотки, 7 – скоротили кількість податків.

         Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів – обов`язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Їх сьогодняшній стан можна охарактеризувати як створення основ реформування податкової системи. За короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою, наприклад, податку на додану вартість). Але оскільки ця система базується на системі доходів бюджету, заснованій на принципах надмірної централізації, на сучасному етапі гостро встає питання наповнення нових реформ оподаткування ринковим змістом.  

  

     Нині в Україні діє податкова система, яка за своїм складом та структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн. Закони з питань оподаткування розроблено з урахування норм європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

    Проте, на відміну від країн Європейського Співтовариства, податкова система України не є Інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система формування державних доходів відображає недосконалість перехідної економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами яких є неузгодженість окремих норм, наявність значних обсягів тіньових оборотів.

Податкова система України характеризується низкою негативних рис. По-перше, передусім фіскальною спрямованістю, що є лейтмотивом більшості змін, які вносяться до податкового законодавства; нормативно-правові акти з питань оподаткування є складними та нестабільними, окремі законодавчі норми недостатньо узгоджені, інколи суперечливі. По-друге, питання оподаткування і досі регулюються не тільки законами, а й декретами Кабінету міністрів, указами Президента України. Через наявність у законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами. Через те, що чимало податкових норм мають неоднозначне тлумачення при їх застосуванні, це негативно позначається на діяльності суб’єктів господарювання, знижує привабливість національної економіки для іноземних інвесторів. По-третє, витрати на адміністрування окремих податків є більшими порівняно з доходами бюджету, що формується за рахунок їх справляння. По-четверте, механізм митно-тарифного регулювання не дає можливості оперативно реагувати на зміни кон’юнктури світового ринку та структури економіки в Україні.

Ці недоліки призвели до низки проблем системного характеру у податковій системі. Це податкова заборгованість платників перед бюджетом державними цільовими фондами. Ця проблема зумовлена відсутністю ефективних механізмів, що забезпечують відповідальність суб’єктів господарювання за виконання своїх фінансових зобов’язань; практикою щодо списання та реструктуризації державою податкової заборгованості підприємств перед бюджетом; проведення масових бюджетних взаємозаліків, які роблять невигідною своєчасну і в повному обсязі сплату податків, сприяють укоріненню у суспільній свідомості зневажливого ставлення до податкових зобов’язань. Ще одна проблема – широкомасштабне ухилення від оподаткування. В Україні на масштаби ухилення від податків впливають не стільки розміри податкових ставок, скільки викривлення умов конкурентної боротьби внаслідок нерівномірного розподілу податкового тягаря; корупція; недосконалість законодавства, що регулює підприємницьку діяльність, у тому числі податкового; загальне недотримання норм законів платниками податків.

Також серед проблем – бюджетна заборгованість з відшкодування податку на додану вартість. Основними причинами, що ускладнюють виконання державою зобов’язань перед платниками податку на додану вартість, є недоліки законодавчих норм, якими регулюється процедура відшкодування та пред’явлення необґрунтованих вимог на відшкодування податку на додану вартість та заниження сум податкових зобов’язань. Крім того, нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше податкове навантаження покладено на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг.

Відтак, основою реформування податкової системи України має бути визнання того, що в цілому податкова система України вже склалася і попри свої недоліки не повинна розглядатись як така, що має підлягати докорінному реформуванню. Створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування має віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем.

Оскільки відповідно до статті 1 Конституції Україна є соціальною правовою державою, то її податкова система має відповідати вимогам соціальної держави, передусім щодо рівня фінансування суспільних благ. Податкова система, сформована внаслідок податкової реформи, має забезпечувати акумуляцію фінансових ресурсів, достатніх для виконання конституційно закріплених функцій держави.

Результативність податкової реформи залежатиме від розв’язання проблеми забезпечення ефективного та цільового використання бюджетних коштів і на цій основі – безпосереднього взаємозв’язку між обсягом сплачених податків та обсягом і якістю суспільних благ, отриманих платниками. У зв’язку з цим податкова реформа має передбачити й удосконалення бюджетної політики держави. Метою реформування податкової системи України має бути створення податкової системи, сприятливої для економічного зростання.

Основними завданнями податкової реформи в Україні мають бути: формування нового інституційного середовища оподаткування, сприятливого для реалізації принципу рівності всіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, формування відповідального ставлення платників до виконання своїх податкових зобов’язань; підвищення фіскальної ефективності податків за рахунок розширення податкової бази, поліпшення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків; підвищення регулюючого потенціалу податкової системи на основі запровадження інноваційно – інвестиційних преференцій з податку на прибуток підприємств; забезпечення рівномірного розподілу податкового тягаря між платниками податків; демократизація податкової служби України, а саме -  зміна ідеології її функціонування на основі реформування податкової служби.

Концепцією реформування податкової системи, яку схвалено розпорядженням Уряду від 19 лютого 2007 року № 56, передбачено, що реформування податкової системи проводитиметься до 2015 року, виходячи із стратегічних цілей – побудови соціально – орієнтованої конкурентоспроможної ринкової економіки та інтеграції у європейське співтовариство відповідно до положень Конституції України, Універсалу національної єдності, завдань, передбачених проектом Державної програми економічного і соціального розвитку на 2007 рік, а також Прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008- 2010 роки, схваленого постановою Кабінету Міністрів.

Відповідно до положень цієї концепції, реформування податкової системи здійснюватиметься трьома етапами: перший етап  (2007 рік) – проведення заходів, спрямованих на подолання основних недоліків податкової системи, розроблення та ухвалення Податкового кодексу; на другому етапі (2008-2012 роки) передбачається реалізація положень Податкового кодексу для створення сприятливого середовища сталого економічного зростання на інвестиційно-інноваційній основі; на третьому (2013-2015 роки) планується поглиблення реформування податкової системи з урахуванням досягнутого соціально – економічного рівня розвитку держави.

Основою для реалізації принципів концепції має стати прийняття Податкового кодексу України. Його проект схвалено на засіданні Кабінету Міністрів 17 жовтня 2007 року.

Податковий кодекс має на меті кодифікацію податкових законів України, спрощення їх викладу, максимальне наближення принципів податкового та бухгалтерського обліків. Прийняття цього нормативно – правового акта забезпечить адаптацію фіскального законодавства до принципів та директив Євросоюзу та уніфікацію правил оподаткування з міжнародними стандартами обліку і скасування дискримінаційних норм щодо окремих сфер або видів діяльності.

Податковим кодексом встановлюватимуться основні засади визначення суб’єктів правових відносин, їхні права та обов’язки, перелік податків, зборів (обов’язкових) платежів, що становлять систему оподаткування, об’єкти та база оподаткування, розміри податкових ставок. Також цим кодексом будуть врегульовані питання, пов’язані з порядком ведення податкового обліку, забезпеченням виконання податкових зобов’язань та умовами настання та мірою відповідальності за порушення у сфері оподаткування.

Прийняття кодексу сприятиме розвитку підприємництва та має бути значним кроком на шляху до створення сприятливого інвестиційного клімату в державі за рахунок спрощення податкового законодавства.

    В травні 2008 року, з метою забіганню дублювання страховими фондами функцій, пов`язаних з формуванням страхових коштів, для забезпечення єдиної форми звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю стягнення внесків, зменшення кількості перевірок по сплаті внесків в державні цільові фонди, для скорочення адміністративних витрат фондів на виконання цих функцій, забезпечення більш широкого охоплення системою соціального страхування суб`єктів підприємницької діяльності і для поступового зменшення навантаження на фонд оплати праці  Верховною Радою України був розглянутий і прийнятий за основу проект Закону «Про єдину систему обліку та збору внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який передбачає запровадження єдиної системи збору страхових внесків, їх обліку та контролю за повнотою та своєчасністю сплати, а також єдиної інформаційної системи платників страхових внесків та застрахованих осіб. На сьогодні функції по обліку платників внесків, забезпеченню звітності, контролю за повною та своєчасністю сплати страхових внесків здійснюються Пенсійним фондом України, фондами загальнообов’язкового державного пенсійного страхування України на випадок безробіття, з тимчасової втраті працездатності, соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Тому, з метою уникнення дублювання страховими фондами функцій, пов’язаних з формуванням страхових коштів, а саме : скорочення об’єму роботи , пов’язаною з реєстрацією страховиків, збором коштів, формуванням та веденням  інформаційної системи свідоцтв про застрахованих осіб, а також для забезпечення звітності, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю стягнення  внесків зменшення кількості перевірок сплати внесків в цільові страхові фонди, для скорочення адміністративних витрат фондів на виконання цих функцій, забезпечення більш широкого охвату системою соціального страхування об’єктів господарювання та для поступового зменшення навантаження на фонд оплати праці – планується об’єднати ці функції та перенести їх до одного з фондів соціального страхування.

Законопроект передбачає:

- введення в Україні сплати єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування ;

- об’єднання в одному органі  однакових для всіх фондів функцій, а саме : обліку платників єдиного соціального внеску, контролю за своєчасною та в повному обсязі сплатою цього внеску, а також  стягнення заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску ;

- розподіл єдиного соціального внеску Державним казначейством України в визначених законом пропорціях на рахунки фондів соціального страхування;

- формування та ведення Державного реєстру соціального страхування та забезпечення використання фондами соціального страхування даних вказаного реєстру;

- впровадження єдиної бази для нарахування внесків, введення однакового звітного періоду, єдиної форми звітності.

Органом, який буде здійснювати функції, пов’язані з формуванням страхових коштів для всієї системи соціального страхування, визначений Пенсійний фонд України. В цьому фонді існує організаційна, кадрова, програмно – технічна інфраструктура та централізована база даних застрахованих осіб, яка на даний час використовується для визначення права на виплати з Фонду, їх розміру, а також включає усіх фізичних осіб, зобов’язаних сплачувати внески також в інші фонди. Тому для здійснення єдиного реєстру застрахованих осіб потрібно мінімум витрат для модернізації інформаційних технологій.

Для визначення розміру єдиного  соціального внеску для роботодавців приймається в розрахунок засоби на чотири існуючих види соціального страхування, для найманих осіб – на три види страхування (за виключенням страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань), які розподіляються між відповідними фондами.

При цьому передбачається зберегти порядок розрахунку диференційних розмірів страхових тарифів на страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності. Частка єдиного соціального внеску на цей вид страхування буде залежати від класу професійного ризику, до якого віднесений суб`єкт підприємницької діяльності.

Проектом передбачаються особливі умови сплати єдиного соціального внеску для платників, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, для підприємств, організацій, де працюють інваліди, для платників, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований податок). Платники – фізичні особи, які вибрали особливий спосіб оподаткування, будуть сплачувати, на власний вибір, єдиний соціальний внесок в розмірах 50, 75, або 100% розміру ставки єдиного соціального внеску, встановленого для самозайнятих осіб, який буде справлятися  до солідарної системи Пенсійного фонду. При цьому базою для нарахування єдиного соціального внеску буде мінімальна заробітна плата.

Законопроектом «Про єдину систему обліку та збору внеску…» передбачено, що за іншими видами соціального страхування вказані особи страхуються добровільно на підставі підписаних з фондами договорів.

    За нинішніх обставин середній розмір страхових внесків усіх чотирьох фондів соціального страхування становить 41,5%. Співвідношення ж їх сплати роботодавцями та застрахованими особами становить 91,5 до 8,5. Тобто, порівняно з іншими європейськими країнами в Україні існує дещо інша пропорція їх розподілу між цими двома категоріями. Даний законопроект передбачає ввести оптимальний розподіл та сплату єдиного соціального внеску у співвідношенні 70% для роботодавців та 30% для найманих працівників. Таким чином, на думку фахівців, працівник зможе реально брати участь у соціальному страхуванні, забезпечуючи собі заслужену пенсію та інші соціальні послуги.

  Однак перерозподіл співвідношення єдиного соціального внеску пов`язаний з певними труднощами. Зокрема існує ризик зменшення реальної заробітної плати. Щоб цього не сталося, роботодавець має її збільшувати на відповідний відсоток, який дорівнюватиме збільшенню відрахувань. Проте немає гарантії, що роботодавець це зробить. Втручання ж держави в діяльність підприємств не допускається, окрім встановлення умов і розмірів оплати праці працівникам організацій, що дотуються з бюджету, або ж  працівникам підприємств, заснованих на державній, комунальній власності. Одночасно залишаться незмінними і валові витрати роботодавця, у разі якщо збільшаться відрахування з доходу найманого працівника з одночасним збільшенням заробітної плати. Інакше збільшиться податковий тиск на найманих осіб.

    Проблемними є питання соціального страхування самозайнятих осіб, оскільки вони практично не охоплені страхуванням на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Значна кількість підприємців сплачують мізерні внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та страхування від тимчасової втрати працездатності. Водночас застосовувати до цієї категорії громадян принципи обов`язкового державного страхування для найманих працівників не варто, бо вони об`єднають в одній особі і страхувальника, і застрахованого та мають нестабільний характер зайнятості і доходів.

    Прийняття Верховною Радою проекту Закону «Про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дасть змогу удосконалити механізм сплати внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, збільшити обсяг додаткових надходжень до фондів страхування на 511 млн. грн. та зменшити навантаження на роботодавців, пов`язане з адмініструванням сплати страхових внесків (загальна економія становитиме 800 млн. грн. на рік. Держава шляхом встановлення диференційованих ставок податків і внесків до соціальних фондів повинна передбачити всі можливі ризики, врахувати  ступень навантаження як на юридичних, так і на фізичних осіб з метою запобігання виникненню соціальних конфліктів, стимулювання розвитку окремих галузей або сфер економіки. Податкова та соціальна політика держави на даному етапі розвитку України мають забезпечити виконання таких завдань, як встановлення оптимальних податків і ставок внесків до соціальних фондів, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, та забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для задоволення державних потреб.

    Оптимальна податкова система в Україні має відповідати таким

 принципам:

-         економічній ефективності;

-         адміністративній простоті;

-         гнучкості;

-         політичній відповідальності;

-         справедливості.

 

      Література:

1.     Проект Закону України «Про систему обліку та збору єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

2.     Закон України від 22.05.03 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» зі змінами, внесеними Законами України від 27.11.03 № 1344-IV, від 04.03.04 № 1594-IV.

3.     Закон України від 09.07.03 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

4.     Газета Урядовий кур`єр від 19.01.08 № 11.

5.     Газета Пенсійний кур`єр від 25.11.05 № 47.