ІСТОРІЯ

Вітчизняна історія

Гирич Ярослав Миколайович

Аспірант кафедри новітньої історії України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка

Урбанізація в Україні та Миколаївщина (60-ті рр. ХХ ст.).

Всесоюзний перепис населення 1959 року продемонстрував зростання урбаністичних тенденцій в українському суспільстві. Впродовж двадцятиліття (1950-1970 рр.) абсолютна чисельність міського населення зросла в 2,1 рази, збільшившись на 13,5 млн. осіб[6,c.8]. Станом на 1960 рік співвідношення абсолютної кількості міського та сільського населення становило відповідно 19,9 млн. жителів міських поселень проти 22,6 млн. селян, у 1970 році - 25,7 млн. на 21,4 млн. осіб[5,c.38].

Демографічні показники свідчать про активні переселення сільських мешканців у міста та про початок скорочення абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1968—1969 р. оборот міжреспубліканської і внутрішньо республіканської міграції населення (сума прибулих і вибулих) склав тут 4385,2 тис. чол., тобто на 1000 чол. середньорічного населення змінило місце проживання 94 особи[1,c.132]. За період 1959—1969 р. сільське населення Української РСР зменшилося на 5,6%. Зниження його чисельності за рахунок адміністративно-територіальних перетворень склало 22,0%, міграцій -78,0%[1,c.134].

Впродовж 1959-1970 р. скорочення населення через міграції спостерігалося у всіх сільських місцевостях республіки (за винятком Кримської області). Його розміри в 16 областях Української РСР перевищували механічний приріст населення їхніх міст. У процесі урбанізації зростала і загальна кількість міських поселень. Коли в 1946 році кількість міст в Україні становила 258 ( 177 – районного підпорядкування, 81 – обласного), в 1959 – 331, 1963 – 362, 1965 – 370. Перепис населення 1970 р. показав, що їх кількість в порівнянні з 1959- м в УРСР збільшилося на 53 і склала 385 одиниць[4,c.144].

У період 1959—1970 р. найбільшими темпами збільшувалася кількість міст із населенням 100—500 тис., а найменшими – з кількістю жителів до 50 тис. Що ж стосується темпів росту чисельності населення міст різних розмірів, то в цей період спостерігалась така закономірність: чим більше місто, тим вище темпи збільшення чисельності населення Так, якщо в 1959 р. найбільша частка в чисельності міського населення припадала на міста до 50 тис. жителів (32%), то в 1970 р.— на міста з числом жителів понад 500 тис. (34,0%)[1,c.64]. У міжпереписний період (1959 — 1970 р.) відбулися істотні зміни в темпах приросту чисельності міського населення. Відповідно до перепису населення 1970 р., на території УРСР нараховувалося вісім міст із населенням понад 500 тис. чол., і в них проживало понад 28% міського населення республіки. Згідно статистичних даних, отриманих після проведення перепису 15 січня 1959 р. таких міст було п'ять, і в них зосереджувалось трохи більше 21% міських жителів[2,c.24].

На цьому фоні Миколаївська область була досить урбанізованим регіоном. Ще 1970 року міське населення складало 53% населення регіону[3,c.9]. На території області нараховувалось 7 міст, у тому числі два міста обласного підпорядкування – Миколаїв та Первомайськ. До розряду міських населених пунктів також відносилось 19 селищ міського типу[3,c.9]. Найбільшим містом області був її адміністративний центр Миколаїв – 331 тисяча мешканців у 1970 році[3,c.74], проти 235 тисяч у 1959 р[6,c11]. Кількість жителів міста обласного підпорядкування – Первомайськ у 1970 р. вже перевищувала 50 тисячний рубіж і становила 55,6 тис. осіб[3,c.654]. Населення інших міст регіону не перевищувало 20 тисячного порогу – Новий Буг – 14,9 тис. осіб[3,c.564], Очаків – 12,6 тис. осіб[3,c.614], Снігурівка – 15,3 тис. осіб[3,c.716]. Винятком слугували такі міські поселення як Вознесенськ – 38 тис. осіб[3,c.309], Жовтневе – 23,2 тис. осіб[3,c.434]. З 23 грудня 1973 р. Жовтневе включене до міської смуги Миколаєва. Серед усіх міських поселень станом на 15 січня 1959 р. – міст обласного (2), районного (2), селищ міського типу (11; разом - 15) розподіл за кількістю населення виглядав наступним чином – кількість міст з населенням до 3тис. становила 1, 3-5 тис. – 1, 5-10 тис. - 7, 10-20 тис -3, 20-50 тис. – 2, 100-500 тис. - 1[2,c.23]. Впродовж повоєнного часу 22 села області перетворено на смт, статус міста надано селам Жовтневе (1962), Новий Буг(1962), Снігурівка(1961)[3,c.68].

Отже, впродовж 1960-х років в Україні склались умови, що сприяли остаточному її перетворенню на високоурбанізовану республіку. Активна містобудівна та житлобудівна політика разом з залученням великої кількості робочих рук з сільської місцевості стрімко збільшували чисельність міського населення, що вже 1965 року перевищило за своєю кількістю сільське. Волинська область впродовж 1960-х років продовжувала залишатись низькоурбанізованим агарним регіоном. Але протягом даного десятиріччя тривав основний етап створення промислової бази, йшов місто- та житлобудівний процес, поступово зростала кількість міського населення.

1.Жученко В.С., Стешенко В.С. Демографическое развитие Украинской ССР (1959 – 70 гг.). – К., 1977.

2.Итоги Всесоюзной переписи населения 1959г. Украинская ССР. – М., 1963.

3. Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. – К., 1970.

4.Население СССР. Статистический сборник. – М., 1973.

5. Салій І.М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К., 2005.

6. УРСР у цифрах в 1974 році. Короткий статистичний довідник. – К., 1975.