ІСТОРІЯ
Вітчизняна історія
Гирич Ярослав Миколайович
Аспірант кафедри новітньої історії
України Київського Національного університету імені Тараса Шевченка
Урбанізація в Україні та Миколаївщина (60-ті рр. ХХ ст.).
Всесоюзний перепис
населення 1959 року продемонстрував зростання урбаністичних тенденцій в
українському суспільстві. Впродовж двадцятиліття (1950-1970 рр.) абсолютна
чисельність міського населення зросла в 2,1 рази, збільшившись на 13,5 млн.
осіб[6,c.8]. Станом на 1960 рік співвідношення абсолютної кількості
міського та сільського населення становило відповідно 19,9 млн. жителів міських
поселень проти 22,6 млн. селян, у 1970 році - 25,7 млн. на 21,4 млн.
осіб[5,c.38].
Демографічні
показники свідчать про активні переселення сільських мешканців у міста та про
початок скорочення абсолютної кількості сільського населення. Так, у 1968—1969
р. оборот міжреспубліканської і внутрішньо республіканської міграції населення
(сума прибулих і вибулих) склав тут 4385,2 тис. чол., тобто на 1000 чол.
середньорічного населення змінило місце проживання 94 особи[1,c.132]. За період 1959—1969 р.
сільське населення Української РСР зменшилося на 5,6%. Зниження його
чисельності за рахунок адміністративно-територіальних перетворень склало 22,0%,
міграцій -78,0%[1,c.134].
Впродовж 1959-1970 р.
скорочення населення через міграції спостерігалося у всіх сільських місцевостях
республіки (за винятком Кримської області).
Його розміри в 16 областях Української РСР перевищували механічний приріст
населення їхніх міст. У процесі урбанізації зростала і загальна
кількість міських поселень. Коли в 1946 році кількість міст в Україні
становила 258 ( 177 – районного підпорядкування, 81 – обласного), в 1959 – 331,
1963 – 362, 1965 – 370. Перепис
населення 1970 р. показав, що їх кількість
в порівнянні з 1959- м в
УРСР збільшилося на 53 і склала 385
одиниць[4,c.144].
У період 1959—1970 р. найбільшими темпами збільшувалася
кількість міст із населенням 100—500 тис., а найменшими – з кількістю жителів до 50 тис. Що ж стосується темпів росту чисельності
населення міст різних розмірів, то в цей період спостерігалась така
закономірність: чим більше місто, тим вище темпи збільшення чисельності
населення Так, якщо в 1959 р. найбільша частка в чисельності міського населення
припадала на міста до 50 тис. жителів
(32%), то в 1970 р.— на міста з числом жителів понад 500 тис. (34,0%)[1,c.64]. У міжпереписний період (1959 — 1970 р.) відбулися
істотні зміни в темпах приросту чисельності міського населення. Відповідно до перепису населення 1970 р., на
території УРСР нараховувалося вісім міст із населенням понад 500 тис. чол., і в них проживало понад 28% міського населення
республіки. Згідно статистичних
даних, отриманих після проведення перепису 15 січня 1959 р. таких міст було п'ять, і в них зосереджувалось трохи
більше 21% міських жителів[2,c.24].
На цьому фоні Миколаївська область була досить урбанізованим регіоном. Ще
1970 року міське населення складало 53% населення регіону[3,c.9]. На території області
нараховувалось 7 міст, у тому числі два міста обласного підпорядкування –
Миколаїв та Первомайськ. До розряду міських населених пунктів також відносилось
19 селищ міського типу[3,c.9]. Найбільшим містом області був її адміністративний центр Миколаїв – 331
тисяча мешканців у 1970 році[3,c.74], проти 235 тисяч у 1959 р[6,c11]. Кількість жителів міста обласного підпорядкування – Первомайськ у 1970
р. вже перевищувала 50 тисячний рубіж і становила 55,6 тис. осіб[3,c.654]. Населення інших міст
регіону не перевищувало 20 тисячного порогу – Новий Буг – 14,9 тис. осіб[3,c.564], Очаків – 12,6 тис.
осіб[3,c.614], Снігурівка – 15,3
тис. осіб[3,c.716]. Винятком слугували
такі міські поселення як Вознесенськ – 38 тис. осіб[3,c.309], Жовтневе – 23,2 тис.
осіб[3,c.434]. З 23 грудня 1973 р.
Жовтневе включене до міської смуги Миколаєва. Серед усіх міських поселень
станом на 15 січня 1959 р. – міст
обласного (2), районного (2), селищ міського типу (11; разом - 15) розподіл за
кількістю населення виглядав наступним чином – кількість міст з населенням до
3тис. становила 1, 3-5 тис. – 1, 5-10 тис. - 7, 10-20 тис -3, 20-50 тис. –
2, 100-500 тис. - 1[2,c.23]. Впродовж повоєнного часу 22 села області перетворено на смт, статус міста
надано селам Жовтневе (1962), Новий Буг(1962), Снігурівка(1961)[3,c.68].
Отже, впродовж 1960-х
років в Україні склались умови, що сприяли остаточному її перетворенню на
високоурбанізовану республіку. Активна містобудівна та житлобудівна політика
разом з залученням великої кількості робочих рук з сільської місцевості стрімко
збільшували чисельність міського населення, що вже 1965 року перевищило за
своєю кількістю сільське. Волинська
область впродовж 1960-х років продовжувала залишатись низькоурбанізованим
агарним регіоном. Але протягом даного десятиріччя тривав основний етап
створення промислової бази, йшов місто- та житлобудівний процес, поступово
зростала кількість міського населення.
1.Жученко В.С., Стешенко В.С. Демографическое
развитие Украинской ССР (1959 – 70 гг.). – К., 1977.
2.Итоги Всесоюзной переписи населения
1959г. Украинская ССР. – М., 1963.
3. Історія міст і сіл Української
РСР. Миколаївська область. – К., 1970.
4.Население СССР. Статистический сборник. – М., 1973.
5. Салій І.М. Урбанізація в
Україні: соціальний та управлінський аспекти. – К., 2005.
6. УРСР у цифрах в 1974 році. Короткий статистичний
довідник. – К., 1975.