Брагіна Марина Олександрівна

помічник прокурора прокуратури

 Слав’яносербського району Луганської області

 

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ВІДНОСНО УЧАСНИКІВ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ

 

Завданнями кримінального судочинства, зазначеними у ст. 2 КПК України, є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних й забезпечення правильного застосування Закону, з тим, щоб кожен хто скоїв злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний. Високоякісне провадження по справі на підставі закону неминуче повинно привести або к винесенню вироку по справі, або закриттю справи. Закриття кримінальної справи відносно особи, яка помилково була визнана обвинуваченою, не менш важливо, ніж встановлення й викриття, особи, яка дійсно скоїла злочин. Невинного треба, за будь-яких обставин відгородити від даремного, помилкового обвинувачення, реабілітувати перед суспільством, відновити його репутацію. Однак захист прав і свобод людини при закритті кримінальної справи, не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до прокурора, суду окремі процесуальні дії (бездіяльність) та рішення посадових осіб, які здійснюють досудове розслідування справи [1, с. 75].

Вивченню інституту закриття кримінальної справи присвячені праці   С.М. Благодир, Ю.О. Гришина, А.Я. Дубінського, В.С. Зеленецького,            Є.Г. Коваленка, В.Т. Маляренка, М.С. Строговича, В.М. Федченко,              С.А. Шейфера. Між тим ні всі питання цього інституту знаходять своє рішення в діючому законодавстві, а в літературі досі по багатьом питанням йдуть спори.

Достатньо проблемним вбачається питання закриття кримінальної справи по одному з епізодів відносно учасника низки злочинів, чи одного злочину скоєного групою осіб. Його складність обумовлена різними причинами. Метою цієї статті є розгляд порядку оскарження дій посадової особи яка приймає рішення про закриття кримінальної справи відносно одного з учасників злочину скоєного групою осіб.

В законодавстві закріплене широке коло підстав для звільнення від кримінальної відповідальності і закриття кримінальної справи, але порядок оскарження дій посадової особи яка на цих підставах виносить рішення про закриття кримінальної справи, особливо при закритті кримінальної справи по одному з епізодів злочинної діяльності групи осіб відносно однієї особи, законодавцем не передбачено, не передбачено законодавцем і порядку ознайомлення в цьому випадку з матеріалами справи потерпілим, цивільним позивачем, й іншими зацікавленими особами, які беруть участь в процесі, що підлягають закриттю.   

У зв`язку з чим на практиці нерідко виникають складності, або навіть – порушення діючого законодавства. В зв`язку з цим зазначене питання представляється актуальним.

Законодавцем визначене коло осіб, які мають право оскаржити рішення про закриття справи у випадку його прийняття за нереабілітуючими обставинами, до них відносяться: потерпіла особа, її представник; близькі родичі померлого обвинуваченого (коли справу закрито через смерть останнього) та громадські організації з метою його реабілітації. А при прийнятті рішення про закриття справи за обставинами, що реабілітують, право на оскарження мають: особа, щодо якої проводилося слідство; особа, за заявою якої була порушена справа; потерпілий та цивільний позивач [2, с. 43].

Між тим, у зрізі зазначеного питання, вказані особи мають право оскаржити постанови про закриття лише справи в цілому, що випливає з норм чинного кримінально-процесуального законодавства. (ст.ст. 215, 2365, 2366) [3, с. 83]. При досудовому розслідуванні у багатоепізодній справі стосовно протиправної діяльності декількох осіб, також не виключено прийняття рі­шення  про припинення кримінального переслідування щодо однієї з осіб по одному з епізодів. Вказане рішення дорівнює частковому за­криттю провадження по справі, (про яке вже неодноразово зазначалося в науковій літературі) [4, с. 137] і воно безпосередньо торкається інтересів потерпілого та інших визначених законом зацікавлених осіб, але ці особи не мають змоги оскаржити винесену постанову, оскільки не існує законодавчих підстав для їх повідомлення. І навіть якщо особі стане відомо про прийняте рішення, вона все одно не має змоги його оскаржити, бо оскарження постанови про часткове закриття провадження у справі не передбачене. Також законом не передбачено право особи на ознайомлення з матеріалами справи яка повністю підлягає закриттю. Так ч. 3 ст. 214 діючого КПК України передбачає, що слідчий зобов’язаний лише направити таким суб’єктам копію постанови про закриття кримінальної справи, а в разі припинення кримінальної справи по одному з епізодів відносно однієї особи закон не передбачає й повідомлення про це зацікавлених осіб.

 Як зазначають дослідники, на практиці, абсолютна більшість слідчих в разі самосійного прийняття ними рішення про закриття кримінальної справи  відхиляють клопотання зацікавлених осіб, про ознайомлення з матеріалами кримінальних справ  мотивуючи свої дії відсутністю на це вказівок у законі. А клопотання зацікавлених осіб про ознайомлення з матеріалами справи, які підлягають частковому закриттю слідчі не отримують, бо такі особи навіть не повідомляються про таке прийняте рішення[5, с. 23].   

Постає питання, як бути зазначеним особам, коли під час досудового слідства у багатоепізодній справі, що охоплює протиправну дія­льність декількох осіб приймається рішення про припинення кри­мінального переслідування по одному з епізодів відносно одного з підозрюваних (обвинувачених).

Про необхідність чіткого відокремлення прийняття таких процесуальних рішень, як закриття справи в цілому та закриття справи в її частині, вже наголошувалось [6, с. 10]. До того ж випадки, коли приймається рішення про часткове закриття кримінальної справи, непо­одинокі.

Діючий кримінально-процесуальний закон у ч. 3 ст. 49, ч. 2 ст. 50, ч. 2 ст. 51 КПК України прямо вказується на право потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача знайомитися зі всіма матеріалами справи при закінченні досудового слідства. В той же час ст. 212 КПК України називає закриття кримінальної справи однією з форм закінчення досудового слідства. Таким чином, зі змісту закону випливає, що вказані суб’єкти можуть знайомитися зі всіма матеріалами справи вказаної категорії. Це є природно тому що, позбавлення можливості зацікавлених осіб, які беруть участь у процесі знайомитися з матеріалами кримінальної справи та подавати  клопотання, створює умови для однобокого підходу до вивчення обставин справи з боку слідчого, що не може ефективно забезпечити захист законних прав громадян [5, с. 24].

Крім того ст. 214 КПК України не містить норм які б вказували на обов`язок посадової особи роз`яснити потерпілому (й іншим зацікавленим особам, які приймають участь у процесі) порядок оскарження рішення про закриття кримінальної справи. Що утворює складності для реалізації права вказаних осіб «приносити скарги на дії слідчого» (ч. 2 ст. 49, ч.2 ст. 50, ч. 2 ст. 51, 236-4 КПК України), знання про яке  гарантується громадянину ч. 1 ст. 57 Конституції України.

Ураховуючи вищезазначене, для забезпечення, передбаченого діючим законодавством, права зацікавлених осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, на оскарження дій посадових осіб, які виносять рішення про закриття кримінальної справи відносно однієї особи по одному з епізодів злочинної діяльності скоєної групою осіб, та для найбільш повної реалізації принципу законності, й захисту прав й законних інтересі фізичних та юридичних осіб, які беруть участь у процесі, на нашу думку, доцільним є, закріплення на законодавчому рівні норм, які б встановлювали обов`язок роз`яснення слідчим порядку оскарження рішення про закриття кримінального переслідування щодо однієї з осіб по одному з епізодів у багатоепізодній справі, та обов’язок роз’яснення права зацікавлених осіб, які приймають участь у процесі на ознайомлення з матеріалами справи за правилами ст. 217 КПК.

Література

1. Кононенко О. Судовий захист прав громадян під час здійснення провадження у кримі­нальних справах і при виконанні вироку // Право України. - 2002. - № 9. - С. 74-77.

2. Зеленин С. Рассмотрение жалоб на постановление о прекращении уголовного дела // Рос. юстиция. – 1996. - №9. – С. 41-45.

3  Федченко В.М. Рішення про закриття кримінального переслідування у справі та проблеми його оскарження// Науковий вісник Юридичної академії МВС України. – 2004. - Спец. випуск. - № 1. – С. 81-84

4. Гришин Ю.А., Чверткин М.И. Расследование деятельности преступных сообществ с участием за щитника: Учебно-практическое пособие. – Луганськ: РИО ЛИВД, - 1997. – 280 с.

5. Гришин Ю.А. О совершенствовании процедуры окончания досудебного следствия в контексте соблюдения конституционных прав и свобод граждан // Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – Спеціальний випуск. – ч. 3. – С. 23-34.

6. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Національна академія внутрішніх справ Украї­ни. -К., 1998. - 18 с.