Психологія й соціологія/8 Педагогічна психологія.

К.п.н.Дяченко Л.В.

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Україна

Психологічні особливості особистості вчителя

в початкових класах

В останні роки яскравіше проявляється тенденція у дослідженнях про роль педагога в розвитку особистості учня. У зв'язку із цим з'являється все більше психолого-педагогічних робіт, присвячених даній проблемі.

Психолого-педагогічні дослідження говорять, що максимальний ефект у реалізації наявних у дитини можливостей досягається лише в тому випадку, якщо застосовувані методи, засоби й форми навчання будуються відповідно індивідуальних і вікових особливостей психічного розвитку дитини. У масовій школі різних країн усе більше невстигаючих дітей, у яких труднощі в навчанні обумовлені психічними особливостями, пов'язаними з комунікацією в навчальному процесі. Аналіз психолого-педагогічних робіт дає підстави зтверджувати, що це - загальнопрофесійна проблема сучасних педагогів.

Вимоги до засвоєння учнями знань, умінь і навичок підвищуються й це стає метою навчального процесу, хоча це повинне бути засобом для розвитку дитини. Сьогодні для вчителя в першу чергу важливим э набір методичних засобів і приймів для передачі знань учню і тільки в другу чергу розглядаються психологічні особливості особистості дитину в цьому процесі. Психолого-педагогічна культура сучасного вчителя часто вичерпується знанням тільки окремих психологічних термінів. Сьогодні деякі педагоги відзначають, що пріоритетність знань вчителя з психології або з предмету який він викладає для успіху в навчальному процесі залежить від віку учнів. Для вчителя початкової школи володіння психологію важливіше володіння предметом, у середніх ж класах - на одному рівні; а бездоганне володіння предметом стає провідним і визначальним фактором в старших класах. (Т.В.Смолеусова). Безумовно, не можна так однозначно підходити до цього питання.

Багаторічний досвід роботи з вчителями початкових класів показав, що в останні роки має місце ріст їх непідробленого інтересу до розділів, пов'язаних з психологією. Змінився характер питань про шкільні проблеми, безпосередньо не пов'язаним зі змістом навчального предмета. Змінюються умови життя які підказують вчителям зміну пріоритетів розвитку свого професіоналізму. Наука повинна вловити ці тенденції й дати їм необхідне теоретичне обґрунтування.

Для розвитку цього процесу необхідно подумати про особистісні особливості вчителя, які необхідні для ефективної професійної діяльності.

Процес навчання - двосторонній феномен, виходить, якщо навчальний результат незадовільний, то не можна обвинувачувати в цьому тільки учня. Успіх у навчанні дитини багато в чому залежить від того, як його вчить учитель, які цілі він реалізує. Розвиток самодостатньої й творчої особистості дитини можливо тільки при ефективній взаємодії його з педагогом. Дослідження показують, що атмосфера й стиль взаємодії з боку вчителя суттєво впливають на психічний розвиток учня. Саме обраний педагогом стиль взаємодії сповільнює або допомагає розкрити в дитини внутрішній потенціал, а через стресогенні фактори найчастіше й негативно вплинути на формування його особистості.

Багато психологів відзначають, що саме стиль взаємодії опосередкує формування особистості молодших школярів, які навчаються в того або іншого вчителя (А. А.Бодалев, Я.Л.Коломинський, В.Я.Ляудіс). Ця проблема сьогодні особливо актуальна на початковому етапі навчання, тому що саме перший вчитель визначальним образом впливає на психічний розвиток дитини.

Для проведення нашого дослідження були відібрані педагоги, з якими й відбувалася вся подальша робота. Це були жінки- вчителя, які працюють за  традиційною програмою і мають стаж педагогічної діяльності від 5 до 20 років. Також в експерименті брали участь учні 2-3 класів загальноосвітніх шкіл (у віці від 7 до 9 років), навчалися під керівництвом того ж самого педагога з 1 класу.

Перший етап нашої експериментальної діяльності був присвячений виявленню видів взаємодії, які найчастіше зустрічаються в шкільній практиці.
Під видом взаємодії ми мали на увазі систему зв'язків між учителем і учнями, які відбуваються у певний відрізок часу в учбовій діяльності, і характеризується рядом ознак.

Виявлено, що найчастіше зустрічається 3 види взаємодії в системі "вчитель - учень" (колегіальний, директивний, нейтральний).

Колегіальний вид взаємодії спрямований на розвиток активної й творчої розумової діяльності учнів. У ході такої взаємодії учень виступає як співучасник інтелектуально-колективної діяльності. З боку педагога в процесі взаємодії спостерігається: доброзичливість, стриманість, орієнтація учня на однолітка.

При директивному виді взаємодії активність учня гальмується категоричною манерою спілкування з боку вчителя, негативними емоційними формами впливу, які сприяють розвитку дідыктогенії. У ході даного виду взаємодії учень не проявляє активності, його дії, як правило, регулюються дорослим.

Нейтральний вид взаємодії характеризується доброзичливо- нейтральними відносинами, які не сприяють активізації діяльності учнів і мають індеферентний характер.

         Одночасно також виділено три види взаємодії в системі " учень - вчи­тель": добровільний, змушений і нейтральний.

У ході добровільного виду взаємодії з боку учня спостерігалась активність, са­мостійність, а також відвертість і доброзичливість.

При змушеному виді взаємодії дії учня протікали тільки під впливом примусових дій з боку вчителя. Діти постійно хвилювались, ображались на різкі зауваження з боку вчителя,  в них часто спостерігався похмуро-незадовільний настрій.

При нейтральному виді взаємодії в учнів була індиферентність, в деяких учнів можна було побачити пасивність і байдужість до того, що відбувається в процесі учіння.

У ході проведеного нами дослідження було встановлено:
1. У вчителя повинні бути сформовані наступні вміння для оптимальної взаємодії:
• уміння активне слухати учня;

• уміння орієнтуватися в комунікативній ситуації педагогічної взаємодії;
• уміння розпізнавати сховані мотиви й психологічні форми захисту учня.

2. Існує зв'язок між видом взаємодії і рівнем сформованості інтелектуальних якостей у дітей.

3. Процес взаємодії впливає на всі психічні процеси.
4. Визначальну роль у взаємодії відіграє використання різних форм заохочення учнів, як для встановлення комунікації, так і для засвоєння навчального матеріал.

5. Важливими психологічними механізмами в процесі міжособистісної взаємодії є: проектування; децентрація; ідентифікація; емпатія, стереотипізація.

6. Найбільш ефективний вид взаємодії повинен характеризуватися такими особливостями: чіткість викладу; доступність у процесі спілкування з учнями; емоційна близькість; психічний контакт ( взаємна зацікавленість).
7. Особистісна комунікація повинна забезпечувати доброзичливу, дружню, ділову критик, а також довіра з боку дорослого.

8. Педагогічне керівництво з боку вчителя повинне бути завжди спрямоване на  підтримку емоційного настрою учнів, яке сприяє розвитку їх пізнавальної активності.

Список літератури:

1.     Бодалев А.А. Личность и общение. –М.: Педагогика, 1983.- 271 с.

2.     Коломинский Я.Л. Изучение педагогического взаимодействия //Сов. педагогика.- 1991.-№ 10.-С.36 - 41.

3.     Ляудис В.Я. Структура продуктивного учебного взаимодействия //Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся /Под ред. А.А.Бодалева, В.Я.Ляудис.- М.: Изд-во АПН СССР, 1980.-С.37- 52.