Васільєва Л.М., доцент кафедри обліку і аудиту

Дніпропетровський державний аграрний університет

СУТНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Як демонструє світовий досвід, малий бізнес – це не просто частина або сектор національної економіки, який можна статистично виділити в показниках чисельності зайнятих, в обсязі товарообороту, кількості основного капіталу та тому подібне. Це – економічний сегмент, якому притаманні принципово нові якісні характеристики, а саме: об’єднання в одній особі власника та підприємця; спрямованість на інновації; спрощені комунікативна та інформаційна системи.

Згідно з Господарським кодексом України (ст. 63 п.7), всі підприємства залежно від обсягу валового доходу від реалізації валової продукції та кількості працюючих можна розподілити на малі, середні та великі підприємства.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) період не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України.

До великих належать підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суми, еквівалентної 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України.

Усі інші підприємства називаються середніми.

Господарський кодекс України визначає такі види підприємств: приватні підприємства, що діють на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання; колективні підприємства, які діють на основі власності трудового колективу; державні підприємства, що діють на основі державної власності; змішані підприємства, які діють на основі об’єднання майна різних форм власності.

Малі підприємства – найбільш поширена в Україні форма організації бізнесу. Згідно з визначенням, наведеним у Законі України “Про підприємства в Україні”, до малих підприємств належать новостворені та діючі підприємства з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві – до 200 чоловік; у інших галузях виробничої сфери – до 50 чоловік; у науці і наукових обслуговуваннях – до 100 чоловік; у галузях невиробничої сфери – до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

Однак при виборі оптимальної системи оподаткування для суб’єктів малого підприємництва існують деякі обмеження, зокрема залежно:

1) від виду діяльності: можна здійснювати будь-яку діяльність крім торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами; паливно-мастильними матеріалами; діяльності у сфері грального бізнесу й обміну іноземних валют; виробництва, експорту, імпорту, оптового продажу підакцизних товарів; видобутку і виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, торгівлі промисловими виробами із дорогоцінних металів;

2) від території діяльності обмежень щодо території здійснення діяльності немає;

3) від кількості працівників – кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з приватним підприємцем, включаючи членів його сім’ї, протягом року не повинна перевищувати 10 чоловік;

4) від обсягу виручки (валового доходу) – обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не повинен перевищувати 500 тис. грн.

Однак вибір критерію віднесення підприємства до малого не однозначне. Сьогодні найбільш прийнятний для малих підприємств – критерій чисельності. З розвитком продуктивних сил, збільшенням господарського обороту, наприклад, за рахунок підвищення рівня наукоємної продукції та росту продуктивності праці, можуть використовуватись такі додаткові критерії, як граничні значення обсягів виробництва по сферах діяльності господарського обороту, розмірах прибутку за господарський рік, структурі виробництва, організаційній формі та ін.

Можна зробити висновок про те, що поняття “мале підприємництво” є більш широким. Так, Господарським кодексом України встановлені основні критерії щодо віднесення підприємств до малих: чисельність працюючих, обсяг валового доходу від реалізації продукції, сфера діяльності підприємства.

Але, на відміну від Господарського кодексу України, в Законі України “Про державну підтримку суб’єктів малого підприємництва” № 2063, до таких суб’єктів не відносяться: довірчі товариства; страхові компанії; банки; ломбарди; інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи; суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють діяльність у сфері грального бізнесу; суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснюють обмін іноземної валюти; суб’єкти підприємницької діяльності – виробники та імпортери підакцизних товарів; суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному капіталі яких частка вкладів, що належить юридичним особам – засновникам та учасникам цих суб’єктів (які не є суб’єктами малого підприємництва), перевищує 25 %. У той же час перелічені суб’єкти, що відповідають критеріям Господарського кодексу, є малими підприємствами, оскільки в цьому нормативному документі такі обмеження відсутні, а в частині 7 ст. 63 міститься уточнення – “незалежно від форми власності”.

Отже, зазначені підприємства не можуть вважатися суб’єктами малого підприємництва для цілей державної підтримки. Крім того, вони не можуть застосовувати П(С)БО 25, спрощений план рахунків і регістри бухгалтерського обліку для малих підприємств, оскільки норми цих нормативних документів поширюються тільки на суб’єкти малого підприємництва.

Література

1. Збарський В.К. Малі форми господарювання в Україні: теорія, методологія, практика / Монографія. – К.: НАУ – ДАККК і М, 2005 – 432 с.

2. http: // www.liga.net.