Економічні науки/13. Регіональна економіка

Шубна Олена Василівна

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

Сутність і причини виникнення просторової асиметрії розміщення трудових ресурсів регіонів України

В останній час особливу актуальність набуває проблема ефективного використання найважливішої складової національного багатства - трудових ресурсів. Стратегічною метою формування трудових ресурсів і удосконалення пропорцій зайнятості на національному і регіональних ринках праці є досягнення їх збалансованості і оптимального режиму функціонування. Досягнення такого стану неможливе без подолання просторової асиметрії розміщення трудових ресурсів в регіонах України. Аналіз даної проблеми ускладнюється відсутністю єдиного трактування самого поняття «просторова асиметрія розміщення трудових ресурсів», що є перешкодою для розробки ефективного механізму по її усуненню.

Формування просторової асиметрії розміщення трудових ресурсів безпосередньо пов'язане з процесом розселення населення. Розселення населення є невід'ємною складовою територіальної організації продуктивних сил, оскільки його стан характеризується сукупністю взаємозв'язаних і взаємозалежних поселень, які розглядаються як форми територіальної організації виробництва і розселення [1,с. 210].

На думку Е.Б. Алаєва «територіальна організація суспільства є поєднання функціонуючих територіальних структур (розселення населення, виробництва, природокористування), об'єднаних структурами управління в цілях здійснення відтворення життя суспільства» [2, с. 200]. У свою чергу Б.С. Хорев відзначає, що територіальна організація суспільства - найширше поняття у сфері регіональних, соціальних, економічних і інших досліджень, оскільки в нього входять і розміщення виробництва, і розміщення соціальної інфраструктури, і розселення людей, і взаємозв'язок в територіальній соціально-економічній системі суспільства, і процеси просторового відтворення, і проблеми управління ними [3].

Серед вітчизняних учених, в працях яких територіальна організація і територіальна структура господарства розглядаються в тісному взаємозв'язку з просторовим розміщенням населення особливу увагу необхідна приділити працям Ю.І. Пітюренко [4,5]. На його думку, розміщення виробництва і розселення населення необхідне розглядати як діалектично взаємозв'язані процеси. Основою для такого підходу автор вважає системоутворююче значення продуктивних чинників в системі розселення. При цьому він справедливо відзначає, що структура розселення населення, яка значною мірою формується під впливом виробництва, з часом сама робить значний вплив на розміщення виробництва, його територіальну організацію, і зрештою, на територіальну структуру [4].

Таким чином, приходимо до висновку, що систему розселення населення слід розглядати як інтегральну частину територіальної структури господарства. При цьому стає очевидним той факт, що в чистому вигляді виділити розселення з складників територіальної структури господарської діяльності неможливо через взаємопроникнення розселення і територіальної організації виробництва. Розселення, що виникло на певній функціональній базі, з часом стає важливим чинником територіальної організації виробництва.

На підставі аналізу наукових праць, присвячених вивченню розселення населення по території України, нами були визначені основні стадії еволюції процесу розселення [1-7].

1. Первинне розселення. Йдеться про розселення первісних людей, що не мають в своєму розпорядженні розвинених знарядь праці. Домінуючу роль на цій стадії розселення виконували природно-ресурсні умови, при цьому особливе значення мали тільки ті з них, які лежать на поверхні - кліматичні, наявність питної води, готових продуктів харчування, можливості пристосування житла.

2. Доіндустріальне розселення. Перехід людини до наступної стадії свого розвитку - виробництву продуктів харчування (розвиток землеробства і скотарства) спричинив за собою розселення, в першу чергу залежне від земельних ресурсів. На цьому етапі розвитку продуктивних сил географія розселення істотно змінилася - населення концентрується на більшій території, просуваючись углиб материка, підіймаючись на верхні тераси річкових долин.

3. Індустріальне розселення. Наступний якісний етап в розвитку людства - промислове виробництво, зокрема з використовуванням і розвитком добувної промисловості супроводжувався розселенням населення на території з багатим ресурсним потенціалом. Зростає роль мінеральних ресурсів, а наявність високо розвинутих продуктивних сил дозволяє заселяти нові території в необжитих раніше і труднодоступних районах.

4. Постіндустріальне розселення, що характеризується помітним зменшенням впливу розміщення виробництва, зокрема індустріальних галузей промисловості, на розвиток і територіальну організацію розселення. Умови ринкової економіки істотно змінюють характер взаємозв'язку між розселенням і виробництвом. Розселення розвивається в умовах деконцентрації виробництва, переходу економіки на ринкові принципи, деурбанізації і депопуляції. Ця стадія розселення в Україні почалася в 90-х роках XX сторіччя і триває до теперішнього часу.

5. Соціально-гарантоване розселення, що має виражену соціальну спрямованість, припускає посилення соціальних орієнтирів у напрямі досягнення європейських стандартів життєвого рівня населення. Н даній стадії розвитку розселення люди поселятимуться не в місцях розміщення виробництва, а там, де вони зможуть задовольняти свої соціальні потреби. Досягнення даного ступеня розселення є перспективним напрямом в процесі раціонального розміщення трудових ресурсів по території України.

В даний час не існує чіткого розмежування між поняттями розміщення і розселення населення. Так, Е.Б. Алаєв для позначення розміщення людей використовує термін розселення [2]. Декілька ширше до цієї проблеми підходить Б.С. Хорев, який вважає, що розміщення населення - це конкретний стан розселення населення по території в кожен даний момент [3]. Аналізуючи розміщення трудових ресурсів ми будемо мати на увазі територіальну організацію населення, під якою вслід за російським ученим А.Е. Крупко розумітимемо просторове сполучення і взаємодію елементів природного, міграційного і соціального відтворення населення на територіях, на яких специфіка людської діяльності і спосіб життя забезпечує спільність протікання процесів відтворення населення [6]. Як форми територіальної організації трудових ресурсів вважаємо за доцільне використовувати регіони України.

Враховуючи вищесказане, під просторовою асиметрією розміщення трудових ресурсів регіонів України ми пропонуємо розуміти сформовану в результаті існуючих відмінностей в регіональній структурі і взаємодії елементів природного, соціального і міграційного відтворення населення концентрацію значної кількості трудових ресурсів на території одних регіонів країни і одночасно низький ступінь їх концентрації в інших регіонах. Основними причинами формування регіональної асиметрії розміщення трудових ресурсів є виникаючі унаслідок дії певних чинників специфічні характеристики територіальної організації населення регіонів країни.

Вплив конкретних чинників на розміщення трудових ресурсів обумовлений, по-перше, істотними відмінностями в територіях, на яких розміщується і розвивається виробництво, і, по-друге - специфікою функціонування самих виробництв, що відносяться до різних галузей. Виходячи з цього, чинники розміщення трудових ресурсів, як одній із становлячих продуктивних сил можна поділити на дві групи [7, с.24]. Першу групу створюють умови розміщення продуктивних сил на конкретній території. Виділяють 4 класи умов розміщення [7, с.24]:

1) природно-ресурсні чинники - мінерально-сировинні, паливно-енергетичні, водні, лісові, територіально-біологічні, земельні, кліматичні і інші ресурси;

2) економічні чинники - економіко-географічне положення, енергетичні і будівельні бази, основні виробничі і невиробничі фонди, виробнича інфраструктура зокрема транспортна мережа, регіональні потреби, капітальні вкладення, регіональна економічна політика і т.д.;

3) соціальні чинники - регіональна демографічна політика, зайнятість населення в суспільному виробництві, забезпеченість населення об'єктами соціальної інфраструктури;

4) екологічні чинники - забруднення і охорона водоймищ, атмосфери, загальна екологічна ситуація в регіоні.

Вплив цих чинників на розміщення трудових ресурсів з часом може змінюватися під впливом науково-технічного прогресу і умов соціально-економічного розвитку.

Друга група чинників розміщення трудових ресурсів охоплює безпосередньо чинники розміщення продуктивних сил, обумовлені техніко-економічними особливостями, своєрідністю технічної організації підприємств і галузей виробництв. До чинників розміщення відносять електро- тепло-, водо-, трудомісткість продукції, транспортабельна сировини і т.д.

Так, наприклад, для регіонів з високою концентрацією трудових ресурсів, характерне розміщення на їх території багатьох галузей машинобудування, більшості галузей легкої промисловості і т.п.

Техніко-економічні чинники змінюються в часі залежно від процесу в технології виробництва, зростання або скорочення масштабів суспільного виробництва і т.д. При цьому необхідно відзначити, що друга група чинників відрізняється від першої вищим ступенем просторової еластичності і рухливості.

Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні характеристики трудових ресурсів. Ця специфіка відображається у формуванні певного соціального типу працівника. Територіальні відмінності в соціальному складі трудових ресурсів зводяться в основному до співвідношення чисельності робітників і селян в окремих регіонах країни. Це співвідношення визначається господарською спеціалізацією окремих територій. Існуючі форми територіальної організації трудових ресурсів забезпечуються функціонуванням трудового потенціалу з властивими йому якісними і кількісними характеристиками. Характер продуктивних процесів визначає рівень зайнятості і її структуру по галузях, по статі і віку, робить вплив на всі напрямки відтворення трудових ресурсів.

Висловлені аспекти розкривають суть і причини виникнення просторової асиметрії розміщення трудових ресурсів регіонів України і можуть бути використані для розробки єдиного соціально-економічного механізму по її подоланню.

Література:

1. Концепція і стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил України. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – 284 с.

2. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.

3. Хорев Б.С. Территориальная организация общества (актуальные проблемы регионального управления и планирования в СССР). – М.: 1981. – 320 с.

4. Питюренко Е.И. Системы расселения и территориальная организация народного хозяйства. – К.: Наук. Думка, 1983. – 140 с.

5. Питюренко Е.И. Территориальные системы городских поселений Украинской ССР. – К.: Наук. Думка, 1977. – 204 с.

6. Крупко А.Э.Теоретические аспекты изучения территориальной организации населения и расселения // Вестник Воронежского государственного университета. – 2002. - №1. – С. 65-69

7. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістіка: Підручник. – К.: Вікар, 2006. – 396 с.