Єрмоліна М.Б., науковий керівник – Малиновська І.В.

Буковинська державна фінансова академія

ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇЇ РОЗВИТКУ

Анотація. У стаття зосереджено увагу на перспективах та основних засадах розвитку грошово-кредитної політики у недалекій перспективі, а також проблемах розвитку грошово-кредитної політики та шляхах їх усунення.

Ключові поняття. Грошово-кредитна політика, стратегія грошово-кредитної політики, Національний банк України, монетарна стратегія.

І. Вступ. Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

Грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива. Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України “Про Державний бюджет України” на відповідний період Національний банк України розробляє “Основні засади грошово-кредитної політики” на відповідний рік.

ІІ. Постановка завдання. Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сфері макроекономіки, фіскальної і структурної політики. Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти. [1]

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково – адміністративних).

ІІІ. Результати. Побудова майбутньої стратегії грошово-кредитної політики України повинна базуватися на адекватній оцінці стану економіки, її об'єктивних тенденцій, ступенях розвитку банківської системи, фондового ринку, інституційного забезпечення монетарної політики, розвинутості її інструментів, характеру взаємозв'язків макроекономічних і монетарних параметрів тощо. З світового досвіду відомо, що існує можливість врегулювання всіх питань, пов’язаних із монетарною стратегією, на рівні нормативно-правових актів і неформальних угод. Тому Національному банку та уряду України слід частіше звертатися саме до цих методів[1].

Враховуючи специфіку України щодо розподілу повноважень у сфері грошової влади,  в процесі розроблення грошово кредитних стратегій  необхідна тісна взаємодія уряду і Національного банку України, а якщо точніше – взаємодія Ради та Правління НБУ, Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та Міністерства фінансів України.

Майбутня монетарна стратегія має сприяти підвищенню рівня довіри до національної грошової одиниці, інститутів її забезпечення, створити умови для довгострокової стабільності.

Формування ефективної монетарної стратегії потребує також усунення суперечностей стосовно інтерпретації пріоритетної цілі Національного банку. Радою НБУ в щорічних “Основних засадах грошово-кредитної політики” та статусу кількісних прогнозних змінних, які у них наводяться. Головним чином завдання грошово-кредитної політики здійснюються через її інструменти [4].

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі регулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

Вибір інструментів грошово-кредитної політики, які застосовуються центральними банками, досить широкий. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічної політики держави, ступеня відкритості її економіки, рівня розвинутості грошового ринку, особливостей національної банківської системи, традицій та конкретних обставин [3].

Інструменти грошово-кредитної політики умовно поділяються на інструменти прямої дії (адміністративні) та опосередкованої, непрямої дії (ринкові).

Інструменти прямої дії – це регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спрямовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зокрема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи обсяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.

Інструменти опосередкованої дії – це регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом формування на ринку відповідних умов, які визначають подальшу поведінку суб’єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще називають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних засадах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рівень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінансуванні банків центральний банк визначає форми і методи рефінансування, зокрема порядок проведення кредитних тендерів.

Інструменти опосередкованої дії відрізняються більшою гнучкістю порівняно з інструментами прямої дії, вони більшою мірою притаманні ринковій економіці, але результати їх застосування не завжди адекватні визначеній меті.

Інструменти опосередкованого регулювання, які застосовуються центральними банками, поділяються на нормативні та коригувальні. Нормативні інструменти – це встановлення центральним банком для комерційних банків норми обов’язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу банків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов’язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. Нормативні інструменти періодично переглядаються з метою збільшення або зменшення їхніх параметрів. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процентна політика центрального банку.

У країнах з розвиненою економікою перевага віддається інструментам опосередкованої дії, тобто ринковим інструментам грошово-кредитної політики. У країнах з перехідною економікою, де значну роль відіграє державний сектор, а ринкові відносини та інститути ще недостатньо розвинуті, доцільно поєднувати опосередковані (ринкові) та прямі (адміністративні) інструменти грошово-кредитної політики [2].

Існують інструменти, які впливають на ліквідність комерційних банків і спрямовані на підтримання даної ліквідності: політика рефінансування комерційних банків, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, а також інструменти, спрямовані на вилучення (стерилізацію) надлишкової ліквідності. У країнах з розвиненою економікою для поглинання надлишкової ліквідності банківської системи центральні банки частіше використовують операції з цінними паперами на відкритому ринку. В країнах, що розвиваються, центральні банки віддають перевагу депозитним операціям.

Національний банк України емітує та розміщує серед комерційних банків власні депозитні сертифікати, які він використовує як інструмент оперативного вилучення ліквідності банківської системи у разі виникнення її надлишку для підвищення збалансованості попиту і пропозиції в різних секторах грошового ринку.

Доцільно розглянути один з найефективніших методів використання інструментів грошово-кредитної політики, який використовує у своїй діяльності Національний банк України – політика рефінансування комерційних банків.

Таблиця 1

Процентні ставки рефінансування банків

Національним банком України у 2004-2008 роках*

(% річних)

Роки	Облікова ставка НБУ (на кінець року)	Середньозважена ставка за всіма інструментами	У тому числі
			кредити овернайт	операції репо	операції своп	кредити рефінансування під заставу майнових прав на кошти депозиту, розміщеного в НБУ
2004	9,0	16,1	17,1	13,5	–	–
2005	9,5	14,7	14,9	12,0	–	–
2006	8,5	11,5	12,1	10,7	–	8,5
2007	8,4	10,1	11,1	–	–	8,3
2008	12,0	15,3	16,0	13,8	15,1	–

*Джерело: Офіційний сайт Національного банку України

Отже, аналізуючи дані, що подані вище можна сказати, що найменше значення облікової ставки НБУ спостерігається у 2007 році (8,4%), а найбільше – у 2008 році (12,0%), у 2009 році – 13,6%. Слід зазначити, що у зростанні облікової ставки НБУ є як позитивні (гасить інфляційні тенденції, стимулює притік іноземних інвестицій), так і негативні сторони (гальмує економічне зростання, збільшує безробіття). Також, доцільно відмітити, що у 2008 році, порівняно з попередніми роками, піднялись відсоткові ставки на кредити овернайт, операції репо та операції своп.

Ефективність інструментів грошово-кредитної політики визначають такі чинники, як гнучкість інструментів регулювання, тобто можливість маневру при застосуванні того чи іншого інструмента, зворотність дії інструмента, тобто можливість проведення протилежної операції, відповідність отриманих результатів наміченим цілям та швидкість дії.

В “Основних засадах грошово-кредитної політики” на 2009-2010 роки визначені наміри Національного банку України застосовувати широке коло інструментів грошово-кредитної політики: політику обов’язкових резервних вимог, політику рефінансування, процентну політику, політику проведення операцій на відкритому ринку, у тому числі проведення операцій на умовах угоди репо, депозитну політику через розміщення депозитних сертифікатів та залучення коштів комерційних банків на депозитні рахунки.

IV. Висновки. Таким чином прийняття монетарної політики в наступні роки потребуватиме формування окремого блоку монетарного аналізу з метою управління перебудовою емісійного і трансмісійного механізмів монетарної політики. Це і можна назвати першою опорою прийняття монетарних рішень у 2009-2010 роках. Другою опорою буде аналіз широкого кола макроекономічних і фінансових показників з точки зору їх впливу на цінову динаміку.

Проте не слід забувати, що реальним  підґрунтям  для  економічного зростання та стабілізації на грошово-кредитному сегменті ринку є  не лише правильна грошово-кредитна політика, а й створення конкурентоспроможної економіки і пошук суб'єктами господарювання власних ніш як основи для підвищення попиту економки на гроші, тобто для розширення товарообороту.

Список використаних джерел:

1) Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. – 2009. – №7. – с.56-59.

2) Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. Монографія – К.: АТІКА – 2008. – 325с.

3) Оніщук М. Бюджетний процес і грошово-кредитна політика Національного банку України: економіко-правові нотатки // Голос України. – 2008. – 27 жовтня. – с.16-21.

4) Яременко О.Л. Особливості монетарних процесів в Україні в 2008-2009 роках // Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 2009. – с.71-75.

5) http://www.bank.gov.ua.