Экономические науки /3.Финансовые отношения.

К.е.н. Цуркан І.М., магістр Красіля О.С.

Національний гірничий університет, Україна

Управління оборотними активами страхових компаній, що проводять ризикові види страхування

Складність процесу управління активами страховиків пов’язана з ризиковим характером їх діяльності, непередбачуваністю виникнення страхових випадків і розмірів пов’язаних з ними грошових виплат. Управління активами повинне забезпечити страховикам фінансову надійність, можливість здійснювати розрахунки за страховими та іншими зобов’язаннями і отримувати інвестиційний дохід. Водночас має бути досягнуто збереження (або навіть збільшення) вартості активів.

Управління активами суб’єктів господарювання (в тому числі фінансових установ) розглядалися в багатьох працях зарубіжних науковців, зокрема: Брігхема Є.Ф., Бланда Д., Ковальова В.В., Орланюк-Малицької Л.О., Шарпа У.Ф., Хемптона Д.Д., Шихова А.К., Юлдашева Р.Т. та інших.

Вагомий внесок у розробку теоретичних і практичних засад управління активами компаній внесли вітчизняні вчені-економісти: Базилевич В.Д., Бланк І.А., Білик М.Д., Внукова Н.М., Гаманкова О.О., Заруба О.Д., Осадець С.С., Ротова Т.А., Суторміна В.М., Терещенко О.О., Шумелда Я.П. та інші.

Вченими-економістами було сформульовано загальні принципи, форми і методи управління активами проте більшість проблем, пов’язаних з організацією та управлінням активами страховиків, потребують подальшого наукового опрацювання.

Кожний вид економічної діяльності має певну специфіку, що проявляється в складі активів підприємства або компанії, які належать до певної галузі.

До оборотних активів страховика належать: виробничі запаси, запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів, дебіторська заборгованість, грошові активи в усіх формах, короткотермінові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів. До необоротних активів належать основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, довготермінові фінансові вкладення, інші необоротні активи. Співвідношення між необоротними і оборотними активами в компаніях, які здійснюють ризикове страхування, повинне бути на користь останніх, що випливає з таких особливостей страхової діяльності як незначна потреба в основних засобах і короткостроковість договорів страхування.

Характерною ознакою активів є їх ліквідність. Під ліквідністю активів розуміють можливість швидкого перетворення їх на гроші без значних втрат [1]. До ліквідних активів належать вкладення грошових коштів, котрі дозволяють швидко отримати і забезпечити виконання зобов’язань страхових компаній. До ліквідних активів належать кошти на розрахункових рахунках, в касі, в депозитах, в цінних паперах, що котуються на біржах. Протилежність ліквідних активів – низько ліквідні активи, якими переважно є вкладення в нерухомість [1]. Існує певний зв’язок між ліквідністю активів і його участю у господарському обороті – необоротні активи є менш ліквідними ніж оборотні.

Управління активами страхової компанії значно залежить від сфери діяльності, до якої належить страхова компанія – страхування життя чи ризикове страхування.

Якщо компанія проводить ризикові види страхування, серед яких особливо варто виділити високоризикові види страхування – наприклад, страхування відповідальності, морське, авіаційне страхування, страхування екологічних ризиків, то вона може бути поставлена перед необхідністю в дуже короткий термін перетворити свої активи в готівку, щоб розрахуватися зі страхувальниками. Отже, до компаній з ризиковим страховим портфелем повинні пред'являтися більш тверді вимоги в плані ліквідності. Слід зазначити, що для страхових компаній збільшення загальної ліквідності активів може досягатися шляхом збільшення частки права вимог до перестраховиків в активах. Наявність договорів з надійними перестраховими компаніями може зменшити потребу у грошових коштах при виникненні понаднормативних збитків.

Страхові компанії, особливо ті з них, що представляють ризиковий сектор, повинні мати в своєму розпорядженні значні суми грошових коштів для своєчасного розрахунку зі страхувальниками. Зважаючи на підвищений ризик, притаманний їх діяльності, в своїй політиці управління активами вони об’єктивно повинні віддавати перевагу ліквідності перед прибутковістю. Але надмірний рівень ліквідності є небажаним. Значні обсяги грошових коштів дійсно забезпечують компанії можливість розраховуватися у будь-який момент і в повному обсязі. В той же час чисті грошові кошти як активи не приносять компанії ніякого прибутку внаслідок володіння ними.

Отже, перед кожною компанією постає проблема пошуку оптимального співвідношення між грошовими коштами та активами, використання яких здатне забезпечувати отримання інвестиційного прибутку.

Важливим в управлінні грошовими коштами є питання, яким чином розподілити необхідну суму грошових коштів і їх еквівалентів компанії між власне грошовими коштами і поточними фінансовими інвестиціями.

Для цього в практиці управління західними корпораціями використовуються дві моделі: модель Баумоля і модель Міллера-Орра. Перша модель є більш простою і передбачає, що надходження і витрачання готівки компанією здійснюються в більш-менш постійному режимі. Звісно, що це припущення для страхових компаній не підходить, оскільки їх діяльність супроводжується значними коливаннями.

Модель Міллера-Орра передбачає, що існують лише дві форми активів - грошові кошти і цінні папери, які легко реалізувати. Модель також передбачає як збільшення, так і зменшення касового залишку, а оптимальний касовий залишок представляє собою не точну суму, а інтервал. В даній моделі за основу береться непостійність витрат грошових коштів в часі, що є характерним для більшості підприємств і, особливо, страхових компаній. Саме тому модель Міллера-Орра пропонується застосовувати при здійсненні управління грошовими коштами.

У відповідності з логікою моделі Міллера-Орра, чим вищим є щоденна мінливість руху грошових коштів чи / або чим більше величина постійних трансакційних витрат, тим більшим буде інтервал між нижньою і верхньою границями. Чим більшою є величина відсотку за короткотерміновими вкладеннями коштів, тим меншим повинен бути інтервал. Мета управління з використанням цієї моделі – мінімізація сумарних витрат за операціями з грошовими коштами.

Тому доцільним є використання західного досвіду при управлінні грошовими коштами страхової компанії, зокрема, застосування моделі Міллера-Орра (розподіл грошових коштів між готівкою і еквівалентами грошових коштів) в діяльність українських компаній, які здійснюють ризикове страхування.

Литература:

1. Шумелда Я. Страхування. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. – Тернопіль: Джура, 2004. – 280 с.