Экономические науки/10.Экономика предприятия

Вересюк С. М.

Буковинська державно фінансова академія, Україна

Людський капітал України: проблеми і перспективи

Однією із найголовніших закономірностей розвитку світової господарської системи є взаємозв’язок економічного зростання та підвищення ролі людського капіталу в національній економіці [2,141]. Актуальність теми зумовлена тим, що особливо чітко відзначена вище закономірність прослідковується в економіці України. До останнього часу економічна категорія «людський капітал» була розглянута лише в теоретичних розробках вчених, але в сучасних ринкових умовах формування людського капіталу дедалі більше перетворюється на основу економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у формуванні сталого високого рівня конкурентоспроможності.

Серед вчених, що розглядали роль людського капіталу у формуванні стійкої та зростаючої економіки можна виділити таких науковців Заходу як Г.Беккер, Д.Белл, Л.Едвісон, М.Кастельс, М.Мелоун, І.Росс,Т.Стюарт та багато інших. У працях вітчизняних економістів питання про людський капітал почали розглядатись дещо пізніше. Аспекти людського капіталу розглянуті у працях В.Близнюка, О.Бородіної, Л.Албанкіна, О.Амосова, Д.Богині, В.Врублевського, О.Головінова, М.Долішнього, Г.Задорожнього, О.Кендюхова, С.Климка, А.Колота, Н.Лук’яненка, Ж.Поплавської, В.Поплавського, А.Чухно, І.Чекан та багато інших. Людський капітал в контексті національної економіки започатковано в дослідженнях Л.Лісогора, О.Грішнової, В.Євсєєва, С.Вовканича, Л.Семів.

У сучасному суспільстві людський капітал стає основою багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. Здатність економіки створювати і ефективно використовувати людські ресурси все в більшій мірі визначає економічну силу нації, її добробут [2,142].

За даними Всесвітнього банку і Програми розвитку ООН, сьогодні на планеті фізичний капітал або накопичені матеріальні блага складає лише 16 % загального надбання, природні багатства – 20%, а людський капітал або накопичені інвестиції в людину – 64%. У багатьох розвинених країнах частка останнього сягає 80%[2,142].

За розрахунками Світового банку, у складі національного багатства США основні виробничі фонди становлять всього 19%, а людський капітал – 76%. В Західній Європі відповідні показники – 23,2 і 74%; в Росії – 10,40 і 50%[5,181]. Якщо ж говорити про вітчизняний людський капітал, то і сьогодні він характеризується високорозвинутим інтелектуальним потенціалом. За підрахунками, потужність інтелектуального потенціалу України оцінюється в 137-138 млрд дол. США, а за відносною кількістю осіб з вищою освітою вона входить до першої десятки розвинутих країн світу.

За оцінками Світового банку економіка України по об’єму ВВП знаходиться на 55-му місці серед 321-ї держави, то за якісним показником, тобто ВВП на душу населення - на 120- му місці. Дані Світового банку ставлять Україну на 112 місце за рівнем валового національного доходу на душу населення в ряді країн з рівнем нижче середнього. Середній рівень валового національного доходу на душу населення становить: у світі – 8190 доларів США, у ЄС 26350 доларів США і в Україні 5430 доларів США [2,143]. Наявні оцінки свідчать, що сьогоднішній рівень розвитку національної економіки не забезпечує кардинального рівня зниження бідності в найближчі роки.

Природним чинником неефективності ринкової системи, і, як наслідок, проблемою відтворення людського капіталу є стійке погіршення демографічної ситуації в Україні, проте за січень – серпень 2009 року в порівнянні з аналогічним періодом 2008-го можна прослідкувати деяке покращення у цій сфері.

На 1 серпня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46022,3 тис. осіб. Упродовж січня – липня 2009р. чисельність населення зменшилася на 121,4 тис. осіб, що у розрахунку на 1000 жителів склало 4,5 особи. Зменшення чисельності населення країни відбулося виключно за рахунок природного скорочення – 129,7 тис. осіб, водночас зафіксовано міграційний приріст населення – 8,3 тис. осіб[6].

Порівняно з січнем – липнем 2008р. обсяг природного скорочення зменшився на 40,5 тис. осіб, або з 6,3 до 4,8 особи на 1000 жителів. Природне скорочення населення спостерігалось у 23 регіонах країни і тільки у м.Києві, Рівненській, Закарпатській та Волинській областях зареєстровано природний приріст населення (відповідно 2092, 874, 758 і 135 осіб). Одночасно із зростанням народжуваності зменшився рівень смертності: з 16,8 померлих на 1000 населення у січні–липні 2008р. до 15,9 – у січні – липні 2009р.[6].

На даному етапі соціально-економічного розвитку національної економіки одним із першочергових завдань держави є підтримання та стимулювання позитивної тенденції природного приросту населення, врегулювання трудової міграції населення і зменшення кількості «човникової» міграції. Постійне зростання світових соціальних стандартів, яке буде особливо відчутним для України в контексті її євроінтеграційних орієнтирів, невпинно підвищуватиме ресурсні потреби соціальної сфери для підтримки розвитку людського капіталу. Це вимагає інтегрованості соціальної політики з цілями диверсифікації джерел доходів громадян на основі зростання ВВП, продуктивності праці та ефективності виробництва.

Враховуючи вищезазначене, доцільно запровадити такі заходи щодо розвитку людського капіталу:

¯ розробити державні програми підтримки молодих спеціалістів, що направлятимуться в сільську місцевість;

¯ передбачити поступове приведення рівня фінансування людського розвитку (витрат на освіту та охорону здоров’я) до рівня групи країн з високим рівнем розвитку людського капіталу;

¯ розробити цільову програму стимулювання самозайнятості та мікропідприємництва для осіб, які повертаються після трудової діяльності за кордоном, з метою скорочення масштабі масової трудової міграції за кордон.

¯ активізація творчого потенціалу людей, розвиток висококваліфікованої робочої сили;

¯ у загальнонаціональній і регіональній програмах охорони здоров’я передбачити питання покращення репродуктивного здоров’я населення, підвищення рухової активності і боротьби з палінням;

¯ встановлення гідних державних гарантій мінімального соціального забезпечення громадян;

¯ запровадити принцип економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні безпечних умов праці найманих працівників.

Отже, можна стверджувати, що в Україні є значні резерви для розвитку людського капіталу, проте потрібно здійснити велику кількість перетворень як на макро- так і на мікрорівнях в соціально-економічній сфері для того,щоб підвищити рівень конкурентоздатності вітчизняного людського капіталу.

Література:

1.Гайдуцький А.П. Масштаби трудової міграції українців за кордон//Економіка та держава.-2007.-№8.-с.82-86.

2.Іляш О.І. Оцінка розвитку людського капіталу України//Економіка і регіон.-2008.-№3(18).-с.141-145.

3.Ушенко Н.В. Напрями відтворення людського капіталу та їх вплив на економічний розвиток країни//Формування ринкових відносин в Україні.-2008.-№9(88).-с.151-157.

4.Бобух І. Диспропорції нагромадження людського капіталу: взаємний вплив і шляхи мінімізації//Економіст.-2009.-№7.-с.32-35.

5.Шапуров О.О. Людський капітал як фактор економічного зростання//Держава та регіони.-2008.-№1.-с.180-184.

6. http://www.ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики.