Вульчин Н.Я.

Науковий керівник: Лавров О.В.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ОСОБЛИВОСТІ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

У будь-якому суспільстві, як цілісній соціально-економічній системі, його окремих сферах або ланках кожної сфери час від часу відбуваються кризові явища, які загрожують існуванню самої системи. В Україні з переходом до ринку об’єктивно склалися умови порушення діяльності підприємств. Кризовий стан виявляється в тому, що погіршуються фінансові результати діяльності підприємств, вони нездатні отримувати прибуток, в результаті це може призвести до банкрутства. Основними засобами виживання підприємства у таких умовах є антикризове управління.

Поміж сучасних вітчизняних науковців, які досліджують проблеми антикризового управління, необхідно відзначити таких українських вчених, як: Н.К. Жукова, О.В. Коваленко, О.О. Шапурова та інших.

Неефективне управління підприємством, а саме незадовільна робота з управління фінансовим забезпеченням підприємства призводить до банкрутства підприємств. Але банкрутство є невід’ємною частиною конкурентного ринкового середовища, без нього немає конкуренції. Можливість банкрутства примушує підприємства вживати заходи із забезпечення фінансової стійкості, підвищувати ефективність і продуктивність праці.

Банкрутство підприємства – наслідок глибокої фінансової кризи, яка являє собою фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини [3, 149].

Необхідно зазначити, що банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що, врешті-решт, може стати одним із чинників макроекономічної нестабільності. Якщо проаналізувати питому вагу збиткових підприємств у загальній кількості підприємств України за 2008 рік і відповідний період 2007 року, то спостерігається тенденція збільшення від 34,4 % до 35,2 % питомої ваги збиткових підприємств, а також сума збитків збільшилася від 103,9 % до 130,3 % [2, 75].

Науковцями давно доведено, що можливість настання кризи існує на всіх стадіях розвитку підприємства. Це зумовлює необхідність здійснення антикризового управління протягом усього періоду його функціонування.

Останнім часом термін “антикризове управління” набув широкого поширення, однак розуміння сутності цього напряму управління ще знаходиться на стадії формування. Про це свідчить наявність різноманітних визначень антикризового управління. В одних випадках антикризове управління розуміють як управління підприємством в умовах загальної кризи економіки, в інших – як управління підприємством при загрозі банкрутства, деякі ж приділяють увагу тільки процедурам банкрутства в рамках закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Предметом антикризового управління є передбачувані та реальні причини кризи, фактори кризи, проблеми, тобто всі прояви супного застосування суперечностей, які спричиняють загрозу настання та розвитку кризи. Його об’єктом виступають процеси розвитку криз на підприємстві, суб’єктами є менеджери підприємства зі свої досвідом та навичками, які повинні допомогти їм у вирішенні різних кризових ситуацій.

Головною метою антикризового управління є забезпечення стабільного розвитку виробництва, міцного положення на ринку та стійкого фінансового стану при будь-яких економічних, політичних, соціальних ситуаціях у країні.

Основними складовими антикризового управління відповідно до класифікації професора Л.О. Лігоненка є: антикризовий операційний менеджмент, антикризове фінансове управління, антикризовий маркетинг, антикризове управління персоналом, антикризове організаційне управління.

Відповідно до складових антикризового управління можна виділити основні групи цілей антикризового управління [1, 15]:

1. Організаційні цілі (стабільні комунікаційні процеси між відділами, формування гнучкої до кризи організаційної структури підприємства).

2. Маркетингові (запобігання зменшенню кількості замовників, зниженню якості своєї продукції, аналіз цінової ситуації на ідентичні товари, спостереження за якістю продукції конкурентів).

3. Фінансові (підвищення платоспроможності, підвищення і запобігання зниженню ліквідності, мінімізація наслідків фінансової кризи).

4. Виробничі (зниження відсотка браку, запобігання моральному зносу обладнання, підтримка інноваційної активності, організація виробництва без простоїв).

5. Кадрові (зниження плинності кадрів тощо).

Отже, оскільки передумови виникнення кризи існують на всіх стадіях життєдіяльності підприємства, це означає, що система управління підприємством має обов’язково містити систему антикризового управління. Проведення політики антикризового управління дасть змогу підприємству швидко реагувати на кризові явища внутрішнього та зовнішнього середовища.

Література:

1. Жукова Н.К. Сучасні методи антикризового управління підприємством // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – №10. – С. 14 – 18.

2. Олійник О.М. Роль санації у фінансовому оздоровленні підприємства в умовах фінансової кризи // Розвиток національної економіки в умовах євроатлантичної інтеграції та світової фінансової кризи: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів, 5 – 6 березня 2009 р. // Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів України, Буковинська державна фінансова академія, Молдовська економічна академія, Лазька політехніка. – Чернівці, 2009. – С. 75 – 78.

3. Шапурова О.О. Політика антикризового управління при загрозі банкрутства // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №8. – С. 147 – 153.