Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Дзюба О.І., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Дидактичний аналіз поняття «самостійна робота учня»

У сучасній дидактиці загальноосвітньої школи термін «самостійна робота» має близькі за змістом, але не тотожні значення:

- як специфічний вид діяльності учнів, що виконується в позаурочний час;

- як форма організації діяльності учнів, що відбувається без безпосереднього зовнішнього впливу;

- як особливий структурний елемент навчального процесу;

- як ознака активності і результат роботи учнів;

- як якісний показник діяльності, що свідчить про відповідальне ставлення учня до навчання;

- як індикатор усвідомлення учнями особистісної необхідності навчання (вивчення певних предметів);

- як засіб особистісного зростання учнів.

Що ж створило передумови того, що погляди дослідників на сутність самостійної роботи розділилися?

У психолого-педагогічній літературі виділяються наступні сукупності груп ознак самостійної роботи: організаційні, дидактичні, психологічні, фізіологічні й ін. Отже, самостійна робота - це складне багатомірне педагогічне явище, що підлягає аналізу з різних поглядів, зумовлених зазначеними сукупностями різних груп її ознак. Як наслідок цього - поява у дослідженнях проблеми сутності самостійної роботи різних напрямків: організаційного, дидактичного, психологічного і фізіологічного та ін.

При цьому більшість авторів залежно від мети і завдань проведених ними досліджень віддають перевагу якому-небудь одному чи максимум двом із зазначених напрямів. У результаті цього і з'являється суб'єктивізм в оцінці сутності самостійної роботи, бо розглядається тільки частина її ознак, інші ж залишаються в поза увагою. І, як наслідок цього, ми зустрічаємо в одних дослідженнях визначення самостійної роботи як методу навчання, в інших - як форми організації пізнавальної діяльності, у третіх - як засобу залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності і , нарешті, у четвертих - як виду діяльності учнів.

При цьому, з метою скорочення кількості визначень, ми виходили з того, що ті дослідники, які визначають самостійну роботу як "спосіб" або "прийом" по суті мають на увазі "метод". У цих передумовах ми виходили з розуміння сутності методу як способу "керівництва пізнавальною діяльністю учнів", спрямованого на вирішення задач навчання, виховання і розвитку, а прийому - як більш вузького поняття щодо загального - "метод".

Проведений огляд визначень найбільш поширених серед авторів дослідження проблеми наочно демонструє, яка неоднозначність існує у тлумаченні сутності самостійної роботи учня, її завданнях, методах, формах і засобах. Ми вважаємо, що такий стан справ не тільки несприятливо позначається на теоретичному аспекті дослідження проблеми, але і має негативний вплив на практику навчального процесу.

Дещо інше бачення самостійної роботи учня у відомого педагога А. П.Мінакова, який вважає, що: "... самостійна робота - це перш за все самостійна думка. Треба розвивати самостійне мислення, яке автоматично викличе бажання самостійно працювати. Важливо, щоб учені навчились самостійно працювати без будь-яких вказівок з боку вчителя ".

Погоджуючись з автором, ми вважаємо, що самостійна робота учня - це насамперед самостійне мислення, і саме в такому аспекті слід розглядати цю проблему, оскільки при такому підході виникає можливість об'єднати різні (навіть протилежні) погляди дослідників цього питання. Більше того, в такому розумінні самостійна робота пронизує увесь навчальний процес, що є необхідною умовою її ефективності.

Отже при означенні самостійної роботи як такої, що відбувається в результаті самостійної розумової діяльності стає очевидним, що вона може бути при будь-якій формі організації навчальної діяльності, навіть під час лекції, де мислення є максимально керованим. При такому підході мірою самостійної роботи може бути ступінь розвитку самостійної розумової діяльності, яка передбачає формування критичного і творчого мислення як пріоритетних напрямів інтелектуального розвитку людини. Ці два типи мислення вбирають в себе або передбачають необхідність розвитку і інших видів мислення.