Филологические науки /7. Язык, речь, речевая коммуникация

Новожилова Ю.Р.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Комунікативні стратегії автора і читача у художньому тексті

Комунікативний аспект вивчення мови передбачає такий напрямок її семантичного аналізу, що веде від змісту тексту до значення слова, тобто цілком протилежний тому, який був притаманний дескриптивній лінгвістиці. Даний шлях аналізу не обмежується сферою опису денотативного змісту мовних одиниць, а спрямований у сферу комунікації, яка є складним явищем інформації [2].

Процес комунікації автора художнього тексту та читача характеризується двома рівнями. На вищому рівні художній текст сприймається як поетичний мовленнєвий акт – акт спілкування письменника з читачем. Нижчому рівню відповідає вигадана автором і різноманітно представлена комунікація персонажів художнього тексту.

Текст як “глобальний комунікат” поділяється на інформаційні єдності (ланки), що зумовлено його лінійною природою. Такі ланки кваліфікуємо як значущі сегменти спільної комунікативно-інформаційної структури, які сприяють поступовій передачі закладеної у художньому тексті інформації.

Комунікативний акт, у центрі якого знаходиться текст, відбувається за спільною теоретико-інформаційною схемою “автор (sender, encoder, writer, speaker) – текст (written, spoken) – реципієнт (receiver, decoder, reader, listener)”.

Крім того, текстова комунікація складається з двох фаз – утворення тексту та його сприйняття (рецепція). У процесі спілкування зміст смислової інформації пропускається через індивідуальну мовну свідомість репродуцента і реципієнта. На важливості для мовленнєвої комунікації “особистості комуніканта у всій сукупності його соціальних, когнітивних, комунікативних аспектів” наголошує І.С. Шевченко [3, с. 301]. Однак діяльність учасників спілкування – автора тексту та читача – пов’язана з різним ступенем свободи дії суб’єктів у цих двох фазах. Мовленнєвий акт може тлумачитись реципієнтом по-різному, але мовець породжує висловлювання з певною комунікативною метою, якій відповідає вибір мовних одиниць, котрі він вживає.

Оскільки в процесі спілкування автора художнього тексту та читача комунікативні чинники актуалізуються у тісній взаємодії між собою, це призводить до створення певного комунікативного контексту, котрий є необхідною передумовою для адекватної інтерпретації не тільки окремих лексичних одиниць та речень-висловлювань, але й текстових блоків, тобто комунікативних одиниць, що утворюють текст. Ці одиниці можуть розглядатися як своєрідні індикатори, що полегшують орієнтацію в тексті для одержувача інформації [4, c. 866].

Називаючи персонаж, автор здійснює дві мисленнєві операції: від конкретного чуттєвого образу до абстрактного уявлення, далі – від конкретизації структури поняття до набуття словом конкретного й абстрактного значення.

Номінаційні одиниці у мовній системі є первинними, у мовленні – вторинними. Залежно від структури та статусу номінаційних одиниць дослідники розрізняють лексичну номінацію (просте слово, композит, словосполучення), пропозитивну (речення) та дискурсивну (текст) [1, с. 335, 545;].

Комунікативні ролі в ланцюжках вторинної номінації розподіляються за різними ознаками: старший::молодший (за віком, за соціальним станом, за освітою), рівний::рівний. Наприклад:

За віком: старший::молодший

Uncle George	Nick
Daddy	Nickie
Mister	kid
Mummy	Hare
An elderly lady	a youth
The veteran	the young man

За освітою: вища::нижча

Doc	Dick
Mr. Francis Macomber	Robert Wilson
Mrs. Davidson	Sadie Thompson
Mr. Davidson	feller

За соціальним станом: вищий::нижчий

Mr. Adams	nigger
Mr. Francis Macomber	the mess boy
Memsahib	the boy
The young gentleman	Peduzzi
Sir	foreman
Master	footman
Master	maid

Ознака рівності: рівний::рівний

Margaret	Francis
Margot	you
Dear	darling
Bugs	Francis
Isabel	Edward
Jane	Marion

Формування змісту в концептуальній системі реципієнта відбувається не лише на основі окремого слова, а і всього тексту як цілісної у граматичному та семантичному плані структури.

Література:

1. Гак В.Г. Языковые преобразования. – М.: Школа “Языки русской культуры”, 1998. – 768 с.

2. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации: Курс лекций. – М.: ИТДГК “Гнозис”, 2001. – 270 с.

3. Шевченко И.С. Об историческом развитии когнитивного и прагматического аспектов дискурса // Іноземна філологія на межі тисячоліть: Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. Серія романо-германська філологія. – Харків: Константа. – 2000. – № 471. – С. 300-307.

4. Harris R. The Speech-Communication Model in 20^th century Linguistics and its Sources // Proceedings of the XIII-th International Congress of Linguists. – Tokyo, 1983. – P. 864-869.