Философия. Философия культуры.

Добровольська К.В.

Науковий керівник: Никифорова Л.А., к.філос.н.

ДонНУЕТ імені Михайла Туган-Барановського, Україна

Морально-етичні принципи самураїв

У наш час багато людей цікавляться різноманітною зброєю Стародавньої Японії, а також бойовими мистецтвами. Але дуже мало людей знає про життя тих, хто користувався цією зброєю та володів мистецтвом ведення бою японським мечем – катаною, а також якими принципами керувались самураї. Саме тому, цю статтю хочу присвятити морально-етичним принципам самураїв часів феодальної Японії.

Слово «самурай» було утворене від дієслова старояпонської мови «сабурахи», яке мало наступне тлумачення: «служити великій людині, людині вищого рангу»; «служити хазяїнові, захищати хазяїна».

Протягом усього свого життя самураї керувалися каноном Бусідо. Споконвічно він трактувався як «шлях коня і лука», але згодом став означати «шлях самурая, воїна» («бусі» - воїн, самурай; «до» - шлях, навчання). Але слово «до» має ще інше значення – це «обов’язок», «мораль», що відповідає філософським традиціям Китаю, де поняття «шлях» є етичною нормою (дао-де). Виходячи з цього, Бусідо – це «самурайська мораль», «чеснота», «морально-етичний кодекс» [1].

Первинно в Бусідо виражалося відношення самурая до суспільства, феодала, держави в цілому. Лише через деякий час воно перетворилося у моральний кодекс воїнів, в якому було зібрано різноманітні частини релігійних вчень(буддизму, конфуціанства, синтоїзму). Бусідо виступало також областю філософського знання, було предметом етики. Самураї вважали цей кодекс засобом удосконалення психічного та фізичного стану людини. Бусідо осмислювало з морального боку філософське світо вчення, яке було покликане щоб навчити самурая «правильному життю» у феодальному японському суспільстві. Воно включало в собі теорію буття і вивчення психіки людини, вирішувало питання пов’язані з поняттям сутності індивідуума, його ролі в оточуючому його світі, питання сенсу життя, добра і зла, моральних цінностей і ідеалів.

Воїн вихований у дусі Бусідо, повинен був чітко усвідомлювати свій моральний обов’язок перед сюзереном(тип великого феодального правителя), свої особисті обов’язки стосовно правителя. Самурай завжди повинен був сам тверезо оцінювати свої дії й учинки, морально засуджувати себе у випадку неправильних дій, порушення обов’язку. Такий моральний самосуд, як правило, спричиняв за собою самогубство, яке проходило за певним ритуалом, шляхом харакірі – розтину живота малим самурайським мечем. Таким чином воїн змивав своєю кров’ю безчестя, що ганьбить його [2].

Бусідо, як спосіб регулювання поведінки воїна, ґрунтувалося на силі переконання, суспільної думки, приклада, виховання, традицій і силі морального авторитету окремих осіб, відзначених в історії середньовічної Японії.

При цьому, Бусідо було становою мораллю, воно служило лише самурайству, виправдовувало всі його дії й відстоювало всі його інтереси. Досить чітко й зрозуміло вимоги самурайського кодексу було сформульовано спадкоємцем досить великого клану самураїв Тайра – Дайдодзі Юдзаном у книзі «Початкові військові мистецтва». Ось приклад декількох правил:

· «Щира хоробрість полягає в тому, щоб жити, коли правомірно жити, вмерти, коли правомірно вмерти.

· До смерті варто йти з ясною свідомістю того, що слід робити самураю й що принижує його гідність.

· Варто зважувати кожне слово й незмінно задавати собі питання, чи правда те, що збираєшся сказати.

· Необхідно бути помірним у їжі й уникати розбещеності.

· У справах повсякденних пам’ятати про смерть і зберігати це слово в серці.

· Поважати правило «стовбура й гілок». Забути його – значить ніколи не осягнути чесноти, а людина, що нехтує чеснотою синової шанобливості, не є самурай. Батьки – стовбур дерева, діти його гілки.

· Самурай повинен бути не тільки зразковим сином, але й вірнопідданим. Він не залишить пана навіть у тому випадку, якщо кількість васалів його скоротиться зі ста до десяти й з десяти до одного.

· На війні вірність самурая проявляється в тому, щоб без страху йти на ворожі стріли і списи, жертвуючи життям якщо того вимагає обов’язок.

· Вірність, справедливість і мужність – три природні чесноти самурая.

· Під час сну самураю не слід лягати ногами у бік резиденції сюзерена. Убік пана не слід цілитися при стрільбі з лука, ні при вправах зі списом.

· Якщо самурай, лежачи в ліжку, чує розмову про свого пана, або збирається що-небудь сказати сам, він повинен встати й одягнутися.

· Сокіл не підбирає кинуті зерна, навіть якщо помирає з голоду. Так і самурай, орудуючи зубочисткою, повинен показувати, що ситий, навіть якщо він нічого не їв.

· Якщо на війні самураєві трапиться програти бій і він повинен буде скласти голову, йому варто гордо назвати своє ім’я і вмерти з посмішкою без принизливої поспішності.

· Будучи смертельно поранений так, що ніякі засоби вже не можуть його врятувати, самурай повинен шанобливо звернутися до старшого по положенню зі словами прощання й спокійно випустити дух, підкоряючись неминучому.

· Той, що володіє лише грубою силою не гідний звання самурая. Не говорячи вже про необхідність вивчення наук, воїн повинен використовувати вільний час для вправ у поезії й практиці проведення чайної церемонії.

· Біля свого будинку самурай може спорудити скромний чайний павільйон у якому слід використовувати нові картини – какемоно, сучасні скромні чашки і налакований керамічний чайник» [3].

У числі головних принципів самурайської моралі виділялися: вірність панові, мужність, увічливість, чесність, простота, помірність, презирство до особистої вигоди й грошей.

Особистий героїзм самураїв, жадання подвигу і слави не повинні були служити, по бусі, самоціллю. Все це було підпорядковане ідеологією правлячого класу до більш вищої мети: ідеї вірності, яка покривала собою весь зміст суспільної і особистої моралі воїна. Принцип вірності виражався у беззавітному служінні сюзерену та спирався на положення про вірність, що було взято з синто, а також на буддійському переконанні в тлінності всього земного, яке підсилювало у самурая дух самопожертвування і не боязні смерті. Філософія конфуціанства зробила лояльність (вірність васала феодалу) першою чеснотою у Бусідо. Вірність стосовно свого пана вимагала від самурая відмови від своїх особистих інтересів. Проте вірність самурая не мала на увазі принесенні їй совісті воїна.

Бусідо не вчило самураїв відмовлятися від своїх переконань навіть для сюзерена. Саме тому, у разі, коли феодал вимагав від васала дій, що йдуть врозріз з переконаннями останнього, той повинен був усіма силами прагнути переконати свого хазяїна не здійснювати вчинок який порочить ім’я благородної людини. Якщо це закінчувалось невдачею, самурай зобов’язаний був довести щирість своїх слів за допомогою харакірі. При всіх інших обставинах Бусідо закликало жертвувати всім заради вірності [2].

У моральному кодексі самураїв феодальної епохи велике значення надавалось також катакиюті – кровній помсті, узаконеній Бусідо як вид морального задоволення відчуття справедливості. Вірність сюзерену вимагала неодмінної помсти за образу пана.

Поруч із вірністю стояв принцип обов’язку, що перетворив природну наполегливість і завзятість воїнів у піднесений початок морального порядку. Відповідно до догм конфуціанства, обов’язок – це «сенс і закон явищ і життя», «прямота душі та вчинків», або «справедливість». З поняття «справедливість» виводилось поняття «благородство», яке вважалося вищою чуйністю «справедливості». «Благородство,- сказав один відомий бусі, - це здатність душі ухвалити певне рішення, згідно з совістю, без коливань: вмерти – якщо це потрібно, вбити – коли це буде необхідно». Інший самурай відмітив, що без благородства «ні талант, ні наука не можуть виробити характер самурая».

Безперечне те, що ідея відданості своєму панові не завжди була безкорисливою. Самураї хоробро билися на полі бою, але не забували вимагати винагороду за свою «військову доблесть». Це свідчить про те, що мораль самураїв не була дійсною мораллю самопожертвування. Всі інтереси були зосереджені на тому, щоб підтримувати свою родину й забезпечити майбутнє своїм нащадкам. Вірність панові була лише засобом досягнення цієї мети [3].

Принципи Бусідо не було об’єднано у спеціальний звід правил і не було викладено в жодному літературному пам’ятнику феодальних часів. Однак вони знайшли своє віддзеркалення в легендах і повістях минулого, що розповідають про вірність васала своєму феодалу, про презирство до смерті, мужність і стійкість самураїв.

Розглянув морально-етичні принципи самураїв можна зробити висновок, що вони були дуже сильними особистостями не тільки фізично але й духовно, тому що не кожна людина зможе позбавити себе життя заради чого-небудь або кого-небудь, а також у разі невдачі. Перш ніж що-небудь зробити або сказати вони це обмірковували, були дуже гарними воїнами свого часу. Розглянув основні принципи канона Бусідо, можна сказати, що бусі були дуже вірними своєму панові, вони повинні були заради свого феодала відмовитися від своїх особистих інтересів. Але насправді, ті самураї, які мали родину, потребували винагороду за їх вірність, для того щоб підтримувати свій рід, дати матеріальну основу нащадкам. Саме це призводило до порушення принципів Бусідо, що було обумовлено реальністю феодального часу. У свою чергу, іноді це призводило навіть до зради.

Література:

1. Хагакуре (трактат о Бусидо)\ Ямамото Цунэтомо - переклад на російську мову було виконано адміністрацією сайта у 2007 році http://www.aikidoka.ru/bushido_2/ [Електронний ресурс].

2. Александр Сёмин «Рыцари ствола и ветвей», журнал «XXL» №7 2004г. - http://aensland.narod.ru/Japan/stati/japans31.htm [Електронний ресурс].

3. Книга самурая. Бусидо/Дайдодзи Юдзана, Ямамото Цунэтомо – перевод на русский: Котенко Р.В., Мищенко А.А. – Евразия, 2000. [Електронний варіант книги].