Право/8.Конституционное право

Глинянська О.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Конституційна реформа в Україні:

аналіз деяких положень

Аналіз Закону України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р., який набув чинності 1 січня 2006 р., дозволяє констатувати бажання законодавця втілити в Україні змішану, парламентсько-президентську систему правління, яка є характерною для більшості країн Європи, і яка справлятиме позитивний вплив на демократизацію соціальних процесів в Україні, формування інститутів громадянського суспільства.

Відповідно до положень закону відбувся перерозподіл повноважень у трикутнику Президент – Верховна Рада – Кабінет Міністрів на користь двох останніх, а також суттєво підвищився статус Прем’єр-міністра України.

Зміни до Конституції України, ухвалені 8 грудня 2004 р., не стали чимось несподіваним, не прогнозованим, адже нинішня реформа – це не раптові зміни, а завершення щонайменше восьмирічного конституційного процесу. Проте, все ж таки є певні недоліки даної реформи:

По-перше, простежується наявність процедурних порушень при ухваленні змін до Конституції України: а) відсутність висновку Конституційного Суду України на Законопроект до якого в процесі розгляду та голосування 8 грудня 2004 р. вносилися зміни; б) „пакетне” голосування; в) порушення Регламенту Верховної Ради України.

По-друге, є суттєві змістовні невідповідності загальним засадам Конституції України та європейським стандартам: а) збільшення строку повноважень Верховної Ради України та місцевих рад; б) введення імперативного мандата для депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад; в) суперечливість процедури формування Уряду, неоднорідність його складу, відсутність дієвої та злагодженої роботи; г) відновлення загально наглядової функції прокуратури та ін.

Окрім того, чинна редакція Конституції України містить низку положень, які можуть провокувати конфлікти. 1. Нічим невиправдана ускладненість процедури призначення Прем’єр-міністра Верховною Радою за поданням Президента України, який не може діяти на власний розсуд, а зв’язаний кандидатурою запропонованою парламентською коаліцією. 2. Відсутність механізмів розв’язання кризи, можливої за умови невнесення Президентом кандидатури Прем’єр-міністра, запропонованою парламентською коаліцією. 3. Збережено існуючий раніше порядок призначення голів місцевих державних адміністрацій – Президентом за поданням Кабінету Міністрів, а як наслідок - їх відповідальність перед Президентом. Окрім того, право глави держави скасовувати акти голів місцевих держадміністрацій значно послаблює можливості Кабінету Міністрів ефективно керувати вертикаллю виконавчих органів, внаслідок чого можливий конфлікт між Президентом і Кабінетом Міністрів як вищим органом у системі органів виконавчої влади. На перспективу доцільно відповідні повноваження закріпити за Кабінетом Міністрів 4. Через відсутність у Президента України повноважень, щодо звільнення за власною ініціативою тих членів уряду, з приводу яких він вносить подання до Верховної Ради на їх призначення (Міністра закордонних справ, Міністра оборони), положення ч. 2 ст. 113 КУ, відповідно до якого Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України втрачає сенс, як і істотно послаблені можливості глави держави здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю, бути гарантом національної безпеки.

В процесі подальшого реформування Основного Закону України, на нашу думку, доцільним буде внесення наступних положень: 1. Необхідно закріпити статус Президента України як глави державної виконавчої влади, тобто запровадити президентську форму правління.2. За умови зміни форми правління доцільно, щоб Верховна Рада України (парламент) затверджувала уряд, сформований безпосередньо Президентом. При цьому, політична відповідальність за роботу виконавчої гілки влади в державі повинна лежати безпосередньо на Президенту. Функції Прем’єр–міністра в оновленій Конституції України слід визначити як, переважно, адміністративні.

3. Верховна Рада України повинна ефективно контролювати діяльність уряду й, взагалі, виконавчої гілки влади в державі через постійні та тимчасові парламентські комітети й комісії. Задля досягнення цієї мети контрольні функції парламенту й громадянського суспільства (громадян, неурядових організацій) мають бути на законодавчому рівні суттєво підсилені. 4. Необхідно суттєво поліпшити українське процесуальне законодавство про Конституційний Суд, оскільки без детального врегулювання процесуальних питань на рівні закону, Конституційний Суд України надалі не зможе вважатися судом конституційної юрисдикції в повному розумінні цього поняття. Досі Конституційний Суд України працював, як відомо, в якості арбітра-посередника в суперечках між Президентом і Верховною Радою України. При цьому функція конституційного захисту прав і свобод людини Конституційним Судом серйозно не здійснювалась. Тому, список суб’єктів подання скарг до Конституційного Суду має бути дещо розширений. 5. Необхідно передбачити в Конституції посилення гарантій незалежності судової влади та доступу до правосуддя. 6. Необхідно передбачити в Конституції створення Слідчого комітету, куди мають перейти слідчі управління МВС, СБУ та прокуратури. 7. Необхідно ліквідувати Державний комітет телебачення та радіомовлення, його функції за Конституцією має виконувати Національна Рада з питань телебачення та радіомовлення.