Физическая культура и спорт/2. Развитие физической культуры и спорта в современных условиях.

Осіпова І. В., І.І. Куртов, В.В. Пастернацький, студ. Осіпов Є.

Південноукраїнський національний педагогічний університет

ім. К. Д. Ушинського, Україна

Організація роботи спортивних секцій в вузі.

Завдання кафедри фізичного виховання – організувати різні спортивні секції та команди, налагодити систематичну навчально-тренувальну і спортивну роботу серед молоді, створити умови для проведення щорічних спартакіад серед студентів та викладачів.

Досвід показує, що в будь – якому колективі фізкультури можна створити спортивні секції з окремих видів спорту, вести цілорічну навчально-тренувальну і спортивну роботу, готувати фізкультурників та складати нормативи державних тестів. Для цього викладачі кафедри повинні розгорнути організаційну і пропагандистську діяльність.

Насамперед слід обговорити питання про створення спортивних секцій і команд на засіданні кафедри. Далі треба подбати про місця для тренувальних занять, виготовлення або придбання необхідного інвентарю.

До створення найпростіших спортивних споруд залучаються студенти, які виявили бажання займатись тим чи іншим видом спорту.

Одночасно із заходами по створенню спортивної бази добирають (якщо їх немає в колективі фізкультури) керівників секцій і команд. Для цього рада колективу фізкультури відбирає спортсменів-розрядників, студентів старших курсів для підготовки з них громадських інструкторів, тренерів і суддів.

Для проведення семінару, курсів по підготовці громадських інструкторів, тренерів залучають найдосвідченіших викладачів кафедри фізичного виховання, спортивних суддів вищих категорій, лікарів.

Поряд з розв’язанням цих питань треба проводити організаційно-пропагандистську роботу. Звичайно на загальних зборах студентів виноситься питання про організацію спортивних секцій, груп здоров’я, команд з окремих видів спорту.

Велику користь принесуть добре підготовлені спеціальні спортивні вечори з виступами кращих спортсменів колективу чи запрошених майстрів спорту. На таких вечорах можна проводити запис до спортивних секцій.

Коли ці заходи будуть здійснені і бажаючі брати участь у тих чи інших секціях виявлені, складаються загальні збори, на яких обговорюються завдання навчально-тренувальної і спортивної роботи, розклад тренувань, календарний план спортивних заходів; обираються капітани команд, фізорг.

Організація спортивних секцій, команд груп здоров’я – це, звісно, тільки частина заходів по розгортанню спортивно-масової й оздоровчої роботи в вузі. Головне полягає в тому, щоб спортивні секції проводили систематичні навчально-тренувальні заняття, щоб за певним планом проходили спортивні змагання, товариські масові зустрічі, спартакіади, тощо.

Основна мета роботи спортивних секцій в вузі – забезпечити високий рівень здоров’я студентів, оволодіння спортивною технікою, виховання моральних та вольових рис характеру, розвиток фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності) і на цій основі – досягнення високих показників в обраному виді спорту. Все це обов’язково має передбачати навчання й тренування спортсменів будь-якої підготовленості – від новачка до більш кваліфікованих.

Тренер, обізнаний з основними питаннями теорії, методики навчання й тренування, володіючи технікою тих чи інших вправ, передає свої знання й уміння шляхом розповіді, особистого показу, після чого пропонує членам колективу виконати їх. У процесі виконання вправ тренер дає вказівки, виправляє помилки, пропонує повторювати вправи доти, доки спортсмен не навчиться злагоджено й правильно їх виконувати. Коли вправа комусь не дається, викладач розчленує її, пропонуючи виконати окремі частини, а потім і в цілому.

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні заняття в спортивній секції колективу фізкультури проводяться три-чотири рази на тиждень тривалістю до двох годин.

Більш підготовленим студентам рекомендуються додаткові індивідуальні заняття (за завданням тренера), які проводяться самими спортсменами протягом 30-40 хвилин щодня. Такі заняття вирішують одне-два вузьких завдання (наприклад, розвиток сили, певних груп м’язів, збільшення рухливості в суглобах, вдосконалення окремих елементів техніки, тощо). Проводити їх можна як ранкову гімнастику, а також і в інший час.

Принципів спортивного тренування є кілька, але основним вважають всебічну підготовку спортсмена. Це – шлях до фізичного вдосконалення людини. Всебічний розвиток спортсмена, його високий моральний і культурний рівень, гармонійний розвиток мускулатури та рухових якостей, відмінна робота серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, фізична досконалість у цілому – основа успіху у будь-якому виді спорту.

Особливого значення має принцип всебічності в навчально-тренувальній роботі зі студентською молоддю. Всебічний фізичний розвиток у юні роки забезпечить міцне здоров’я, працездатність, високі спортивні результати в зрілому віці.

Другий принцип – свідомість; він передбачає таку побудову навчання й тренування, які забезпечать розуміння, активне ставлення спортсмена до них. Принцип свідомості, який у сучасній системі тренування став одним з найважливіших, означає, що студент повинен знати, що, чому й навіщо він робить. Проводячи тренувальні заняття в спортивних секціях, тренер використовує й інші загальноприйняті дидактичні принципи: свідомість, поступовість, повторність.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування є проблема розвитку високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку – один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якості досягаються в процесі навчання й тренування та участі у змаганнях. Виховання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання – одне з головних питань, які стоять перед тренером.

Зазначені принципи тісно пов’язані між собою. Всебічної фізичної підготовки можна досягти без поступовості в навчанні й тренуванні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один до одного, а лише у взаємозв’язку, в єдиному процесі виховання, навчання й тренування спортсменів.

Складовою частиною системи тренування студентів, які займаються у секціях, є систематичний лікарський контроль. Необхідно твердо усвідомити, що перш ніж приступити до занять у спортивній секції, команді, фізкультурники мають пройти лікарське обстеження, під час якого визначається можливість допуску до тренувань, встановлюється характер і ступінь тренувальних навантажень, тощо.

Крім того, обов’язковим є медичний контроль напередодні змагань. Лікар вирішує питання і ставить свій підпис на заявці про дозвіл на участь спортсмена в тих чи інших змаганнях. Без такого лікарського допуску жоден учасник не може брати участь у змаганнях. За даними систематичних лікарських обстежень визначають працездатність та функціональні зміни окремих органів і систем організму спортсмена, на підставі яких тренер за участю лікаря вносить зміни в режим тренувань.

Важливе значення для досягнення високих спортивних результатів має режим спортсмена, що складається з правильного розпорядку дня, в якому знаходять своє місце виробнича і громадська робота, ранкова гімнастика, тренування і відпочинок, сон, харчування.

Організація занять спортом студентів вимагає від тренерів повних знань анатомо-біологічних основ цієї вікової групи. Тут у пригоді стане співдружність з лікарем. Разом вони повинні вирішити питання про форми й методи навчально-тренувальних занять у спортивних секціях і командах.

Перш за все треба враховувати, що в роботі з молоддю основну увагу слід приділити загальній фізичній підготовці, опрацюванню якомога більшої кількості рухомих навичок різного характеру. Цього можна домогтись введенням у заняття комплексу природних рухів (біг, стрибки, метання, повзання), а також різних рухливих ігор, ігор з м’ячем, гімнастичних вправ, тощо.

Тренування з якогось одного виду спорту не повинне, особливо на початку, займати більше 20-25 % загального обсягу навчального матеріалу. При цьому заняття мають проводитись, головним чином, у плані вивчення техніки та основ тактики. У роботі з юнаками вимоги до загальної фізичної підготовки залишаються ті ж самі, але розширюється коло рухливих навичок, більше уваги приділяється розвитку швидкісних та швидкісно-силових якостей, оволодінню й вдосконаленню техніки з обраного виду спорту, тактиці. У невеликому обсязі в заняття вводяться силові навантаження.

Зберігаючи в роботі з юнаками 16-18 років великий обсяг загальнофізичної та спеціальної підготовки, збільшують швидкісні, силові навантаження та навантаження на витривалість. У навчально-тренувальному процесі все більше місце займає скероване тренування з обраного виду спорту.

Специфіка окремих видів спорту вимагає відповідних змін у формах і методах навчання й тренування. Добір засобів для навчально-тренувального процесу повинен ґрунтуватись на анатомо-фізіологічних особливостях відповідно віку. У зв’язку з цим гостро постає питання про найтісніший зв’язок лікаря й тренера для забезпечення того порядку, який виключав би можливість початку тренування без ретельного медичного огляду і рекомендацій лікаря про обсяг навчальних або тренувальних навантажень, а також навантажень у процесі спортивних змагань.

Тренеру також важливо самому знати та навчити фізкультурників самоконтролю, який звичайно не може замінити лікарського контролю, але є цінним доповненням до нього. Під самоконтролем розуміють регулярне спостереження спортсмена за станом свого здоров’я. Методи самоконтролю прості й доступні кожному. При здійсненні його враховуються самопочуття, сон, апетит, вага, м’язова сила, тощо.

Тільки за цих умов кафедра фізичного виховання виконує свою роль організатора масової оздоровчої й фізкультурно-спортивної роботи, тільки за цих умов у колективі фізкультури вируватиме спортивне життя, виростатимуть кваліфіковані спортсмени.

ЕТАПИ ВІДБОРУ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ГАНДБОЛІСТІВ.

В.А. Бандура, І.В. Осіпова, В.В. Равніст, студ. Ямницький О.

Відбір потрібно розуміти як процес визначення відповідності здібностей людини і особливостей даної спортивної дисципліни. Головний мотив спортивного відбору прагнення зв’язати воєдино творчі здібності особистості і вищі спортивні досягнення. Щоб перемагати на світовій арені, зараз необхідна цілеспрямована система підготовки найбільш талановитих до гандболу людей.

Наука не дає точної відповіді на питання, з якої дитини вийде гандболіст високої кваліфікації. Однак, залучаючи дітей до занять, необхідно визначити з найбільшою точністю, яка можлива при сучасному рівні розвитку методики відбору, наскільки якості і властивості особистості кожної дитини відповідають особливостям спортивної діяльності гандболіста.

Основний шлях пошуку талановитих гандболістів – це організація занять гандболом якомога більшого числа дітей. Адже здібності дитини до цього виду спорту виявляються через діяльність, через засвоєння прийомів та дій гри. Тому треба набирати більше хлоп’ят, ніж передбачено у групі, бо відсівання неминуче.

Спортивна орієнтація як вигляд відбору включає в себе два рівні:

1. Відбір дітей, придатних займатися ручним м’ячем;

2. Відбір дітей, здатних досягнути вищої спортивної майстерності.

На першому рівні відбору визначається початковий рівень фізичного розвитку фізичних здібностей у всіх дітей, бажаючих займатися. При визначенні потенційних можливостей дітей для занять гандболом головними критеріями повинні бути показники антропометричних даних, функціонального стану, розвитку основних рухових здібностей, рухової активності, ігрового мислення.

При відборі необхідно звертати увагу на дітей середнього і вище середнього зростання для своєї вікової групи з розвиненими м’язами, пропорційним співвідношенням окремих частин тіла. Необхідно враховувати потенційні можливості зростання тіла в довжину. Можна розраховувати на велику надбавку зростання в майбутньому, якщо у дитини навіть невисокого зросту великі кисті рук та ступні ніг. Також необхідно познайомитись з батьками, щоб визначити, який буде ріст юного гандболіста у майбутньому. У батьків високого зросту, як правило, діти також мають значні розміри тіла.

Важливо звертати увагу на вагу тіла. Діти з великою масою не достатньо володіють силою м язів та рухливістю нервових процесів. У період статевого дозрівання значно збільшується вага тіла у дітей з широкою грудною кліткою, значним обхватом стегон, з локалізацією жировідкладення в області живота

Швидкісно-силові чинники не є консервативними, прогноз їх розвитку неточний. Однак, при відборі для занять гандболом треба встановити рівень розвитку швидкісно-силових якостей і швидкості рушення. Для цього застосовують тести: біг 30 м з високого старту, стрибок в довжину з місця, метання тенісного м’яча на дальність. Числові значення нормативів при прийомі в спортивні школи дітей 9 – 12 років приведені в програмі для ДЮСШ (Козетов І., 1990).

При відборі можна спиратися ще на такий чинник, як спадковість. По спадщині передаються конституція і інші морфологічні ознаки, рухові і функціональні особливості організму. Дослідженнями встановлено, що в середньому у 50 % дітей видатних спортсменів можна чекати виражених здібностей у будь-якому вигляді спорту (В.М. Зациорський) . Встановлено також, що деякі показники сили ніг і швидкості в значній мірі зумовлені спадковістю, а ось сила і точність рушення верхніх кінцівок не в такій мірі зумовлені спадковістю і добре формуються в процесі тренування. Для виховання гандболіста це дуже важливе.

Крім того, вольові якості, потреба в досягненні високого або незначного результату формуються вже в сім’ї під впливом постановки задач перед дитиною і оптимально допустимої допомоги для їх рішення. Тому бесіди з батьками можуть дати тренеру цінну інформацію про прогнозування спортивного зростання юного гандболіста, про перспективний план роботи з ним.

Дуже важливим критерієм відбору дітей для занять гандболом потрібно вважати їх рухову активність. Показники працездатності відносно стабільні, успішний прогноз цієї якості можна зробити в 10 – 12 років. Визначити міру активності дитини можна шляхом спостереження за ним на уроках фізкультури в школі, в процесі будь-якої гри, яка пропонується дітям під час вступу.

Більшу інформацію дають тести ігрового характеру і про дуже важливу здатність для гандболіста – ігрове мислення. Оперативне мислення – елемент інтелектуальної діяльності, що має загальні механізми для всіх людей. Воно може розвиватися під впливом специфічної діяльності, але розвиток цей дуже обмежений. Тому передумови до прогнозування в грі треба визначити заздалегідь, запропонувавши виконувати дітям не дуже складні вправи, що вимагають орієнтування в просторі та часі. Наприклад, вправи, де м’яч треба віддати в одну сторону, а пересуватися в іншу.

При відборі в дитячу спортивну школу доцільно користуватися комплексом експертних і тестових оцінок. Зіставлення суб’єктивних оцінок тренерів з об’єктивними характеристиками юних спортсменів дозволить визначити найбільш інформативні показники обдарованості дитини, щоб використати їх на етапі початкової підготовки.

Другий рівень відбору допомагає ухвалити рішення про перспективність дитини в заняттях гандболом. Проводиться спеціалізований відбір в кінці етапу початкової підготовки, тобто після навчання і спостереження за дитиною протягом 1 – 1,5 року.

На другому рівні відбору вирішальне значення набуває оцінка темпів зростання здібностей, що визначає досягнення високого результату у гандболі. Поєднання високого початкового рівня морфофункціональних показників і великих темпів приросту засвоєння техніки і тактики свідчить про надзвичайну обдарованість дитини. Крім оцінки засвоєння матеріалу на цьому етапі враховується стан здоров’я, успішність в школі, відвідування тренування, виконання програмних вимог ДЮСШ.

На етапі поглибленого тренування орієнтація продовжується, але тепер вона спрямована на вибір амплуа в команді. Недаремно етап поглибленого тренування ще називають етапом початкової спеціалізації. На початку етапу спортивного вдосконалення це питання повинне бути в основному вирішене. Переорієнтація гравця буває й на більш пізньому етапі, але це повинно бути приватним явищем.

Другий рівень відбору спрямований на виявлення здібностей гандболіста досягнути високої кваліфікації. Формуються збірні команди з найбільш перспективних гандболістів. При переході в стадію спортивного вдосконалення з числа здатних спортсменів відбирають найбільш талановитих і дозволяють їм іноді відвідувати тренування команди майстрів.

На цьому рівні відбору особлива увага приділяється соціальній спрямованості особистості спортсмена (інтереси, ідеали, мотивація) і психічним якостям (упевненість в своїх силах, здатність перенести великі навантаження, бажання тренуватись, тощо).

У гандболі здійснюються два види відбору:

1. Спортивна орієнтація – визначення придатності і перспективності до спортивного удосконалення у гандболі;

2. Комплектування команди – формування колективу, здатного виступати на змаганнях як єдине ціле.

Для проведення відбору необхідні певні критерії оцінки придатності, тобто ті якості і властивості особистості, які вимірюються або перевіряються при відборі.

Найбільш ефективними методами відбору є тести, що складаються з урахуванням поєднань різних якостей. Тести мають ряд істотних переваг. Головне з них – можливість створення моделі перспективного в гандболі гравця.

Мета спортивного відбору не стільки у визначенні придатності до занять гандболом, скільки у виявленні потенційних можливостей починаючих спортсменів. Прогнозується на швидкість оволодіння технікою і тактикою, а можливість досягнення граничних результатів в оптимальному для гандболіста віці.

Спортивний відбір необхідно розглядати як безперервний процес на всіх етапах підготовки гандболіста від початківців до спортсменів високої кваліфікації, виступаючих в складах національних збірних команд. Вибір критеріїв і методів відбору на різних етапах повинен засновуватися на структурному аналізі успіху. На першому рівні виявляються завдатки і оцінюється рухова активність дітей з урахуванням їх віку і підготовленості. На другому етапі, коли діти отримують деяку підготовленість по гандболу, можна оцінити міру їх ігрової обдарованості. Далі на основі обдарованості і надбання умінь і навичок формуються здібності до ігри у гандбол, що виявляються в спортивній діяльності. Подальший рівень – це формування спортивної майстерності, яке, будучи підкріплене надійністю, веде до спортивного успіху.

Для виявлення потенційних спортивних можливостей необхідно мати чітке виявлення про чинники, що визначають високі досягнення у гандболі. Для цього вивчають особистість видатних гандболістів, їх ігрову діяльність, спортивний шлях. На основі виявлення вимог, яким повинен відповідати гравець екстракласу, складають „модельні характеристики”.