ТЕХНОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Економічні науки; № 15 Державне регулювання економіки

ТЕХНОЛОГІЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Левковець О.М.

к.е.н., доцент, НУ «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

В 2010р. в Україні офіційно проголошено курс на модернізацію економіки, втім чітко окреслений відповідний проект по сьогодні відсутній. До того ж, світові процеси та критичний стан національної економіки ускладнюють пошук джерел і механізмів мобілізації необхідних ресурсів. Актуальною є розробка адекватної стратегії модернізації з урахуванням існуючих обмежень.

Під модернізацією економіки розуміють структурні, технологічні, інституціональні зміни в національній економіці, що спрямовані на підвищення її конкурентоспроможності та забезпечення розвитку в довгостроковій перспективі. Модернізація – це завжди системний процес: означає зміни економічних, політичних, правових, культурних інститутів та відносин і має проводитись одночасно на кількох рівнях: інституційних реформ, економічної політики та соціальної. Вирізняють два типи модернізації: адаптивна (імітаційна), що здійснюється шляхом впровадження позичених нововведень (наздоганяючий розвиток); креативна – на основі власних інновацій, національних розробок (випереджаючий тип розвитку). В Україні ученими визнається доцільність модернізації за двома напрямками: традиційних галузей і стимулювання розвитку високотехнологічних виробництв. Розбіжності виникають при визначенні пропорцій розподілу ресурсів між ними. Розробка адекватних заходів державної підтримки ґрунтується на теорії про стадії розвитку національної економіки (факторна, інвестиційна, інноваційна), жодну з яких неможливо оминути («перескочити»). Перші стадії об’єктивно потребують більшого ступіню втручання держави у перерозподіл ресурсів (селективних інструментів регулювання). За визначенням Всесвітнього економічного форуму, Україну у рейтингу 2010-2011рр. віднесено до країн, що переходять від факторної до інвестиційної стадії. Тож, метою модернізації економіки України буде прискорена індустріалізація на сучасній технологічній основі. Умови успішної реалізації проекту: виважена оцінка ресурсів та можливостей; наявність зацікавлених груп інтересів, готовність еліти і суспільства до змін; довіра до влади (інституційна довіра).

Найважливішою складовою економічної модернізації є технологічне оновлення. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні на 2011-2015рр. [1] дозволяє визначити зміст національного проекту технологічної модернізації. Цілі: модернізація виробництва для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції; перехід на інноваційну модель розвитку. Завдання: активізація внутрішнього інвестиційного потенціалу і стимулювання притоку іноземних інвестицій; імпортозаміщення і розвиток високотехнологічних виробництв; розвиток державно-приватного партнерства і координація модернізаційних процесів. Реалізація передбачається у два етапи:

1) 2011-2012рр. Мета: створення умов для залучення інвестицій та активізації інноваційних процесів. Зміст: 1) підтримка галузей, що забезпечують накопичення інвестиційних ресурсів та задоволення внутрішнього і зовнішнього попиту: АПК, ВПК, ГМК, машинобудування, легка промисловість; 2) дерегулювання, боротьба з корупцією, розвиток інфраструктури, посилення захисту прав власності; 3) підтримка малих інноваційних підприємств, інфраструктури.

2) 2013-2015рр. Мета: використання створених умов для залучення інвестицій у розвиток високотехнологічних секторів, що складуть основу економіки майбутнього (аерокосмічна галузь, ІКТ, біо-, нанотехнології, фармацевтика, виробництво медицинського обладнання). Зміст: 1) впровадження високих технологій нового покоління, енергозберігаючих, інновацій власної розробки; 2) фінансова підтримка інноваційної діяльності, реалізація ефективних проектів у базових галузях; 3) розвиток інноваційної інфраструктури, захист прав інтелектуальної власності.

Пріоритетними визначено базові галузі: ПЕК, АПК, ЖКГ, транспортна інфраструктура, машинобудування, в т.ч. за видами діяльності: 1) атомне, ракетокосмічне, авіа-, суднобудування, сільгоспмашинобудування; 2) енергетика, системи життєзабезпечення населення, транспортна інфраструктура; 3) важке машинобудування; 4) будівництво житла; 5) видобування нафти, газу, вугілля; 6) виробництво, переробка, зберігання сільгосппродукції; 7) виробництво альтернативних джерел енергії. Форми підтримки: державне замовлення; державні гарантії за кредитами; пряме бюджетне фінансування та співфінансування, кредитування проектів; відшкодування відсотків за кредитами; податкові, митні, валютні преференції; інвестиційні субвенції місцевим бюджетам. Критерії відбору проектів для державної підтримки: забезпечення розвитку базових галузей; підвищення технологічного рівня виробництв; впровадження енергозберігаючих технологій; імпортозаміщення; створення нових робочих місць; економічна ефективність, самофінансування – не менш 40%; зменшення забруднення навколишнього середовища; позитивний висновок державної експертизи.

Зміст етапів перетворень виявляє розуміння пройти інвестиційну стадію. Здійснюється спроба реалізувати стратегію, засновану на концепції розвитку пріоритетних галузей. Пропоновані інструменти державної підтримки є традиційними і в цілому відповідають завданням інвестиційної стадії. Втім, перелік пріоритетів є надто обширним, що може призвести до розпилення ресурсів, високі ризики «застрягнути» на першому етапі, оскільки не визначено дієвих механізмів узгодження інтересів суб’єктів національної економіки, каналізації інвестицій до високотехнологічних видів діяльності. Основні ризики проекту:

1. Відсутність в суспільстві попиту на модернізацію. Представлені у владі бізнес-групи зорієнтовані на низькотехнологічний експорт, у населення відсутня готовність обмежити споживання. Існують можливості отримання надприбутків без інновацій. Компенсаційні міри (кредитно-податкові та інші пільги, участь держави у фінансуванні проектів) сприятимуть активації мотивів до модернізації лише у поєднанні з заходами підвищення ризику використання неінноваційних інструментів конкуренції (корупційних послуг та т.п.).

2. Відсутні механізми забезпечення соціальної безпеки модернізації. Критерії відбору проектів містять взаємовиключні: створення робочих місць та впровадження ресурсозберігаючих технологій. Адже наслідком модернізації може стати скорочення працівників у базових галузях. Робочі ж місця у високотехнологічному секторі потребують відповідної кваліфікації працівників, тоді як 24,7% зайнятих в Україні – представники найпростіших професій.

3. Нестача ресурсів для реалізації анонсованих проектів та програм. Валовий зовнішній борг України складає близько 123 млрд. дол., сукупний державний борг – 577,84 млрд.грн. (за даними НБУ та Міністерства фінансів). Світові ринки запозичень є практично закритими через підвищені ризики другої хвилі світової кризи. Зберігаються високі кон’юнктурні ризики на світових сировинних ринках. Їх реалізація для України означатиме зменшення валютної виручки і відсутність ресурсів для розвитку високотехнологічних виробництв.

Поки що модернізація в країні зводилась до технологічного оновлення за адаптивним типом галузей, що орієнтовані на внутрішній ринок (збіркові виробництва, виробництво будматеріалів, харчова промисловість, мобільний зв'язок, фінансовий сектор, роздрібні мережі ТНК). Сьогодні це змушені під впливом глобальних викликів робити основні експортоорієнтовані галузі (металургія). Середньострокове індикативне планування, що запроваджується в Україні з 2012 року, сприятиме взаємодії між урядом, бізнесом, профспілками для зміцнення взаємної довіри та координації дій щодо переозброєння економіки на основі запозичення та адаптації сучасних технологій. Залучення бізнесу і суспільства до моніторингу виконання державних функцій (інструмент: розвиток системи «електронного уряду»), подальші заходи в напрямі зниження загального рівня трансакційних витрат господарської діяльності сприятимуть формуванню умов для модернізації. Зусилля мають спрямовуватись на «послаблення» опору традиційної економіки через перерозподіл ренти, систему пільг і санкцій; на усунення інформаційних і координаційних екстерналій процесу через реалізацію системи мегапроектів.

Література

1. Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні. Затверджено Постановою КМУ №389 від 02.02.2011// http://document.org.ua