Экономические науки/ 16. Макроэкономика

Магістрант, Каменєва М.В.

Донецький національний університет, Україна

Політика енергозбереження як інструмент сталого розвитку економіки України

Енергетичний комплекс будь-якої держави є вирішальним чинником прогресу її економіки, добробуту громадян. Річне споживання енергії у світі становить близько 14 млрд т умовного палива (у.п.). Це здебільшого ресурси органічного походження – вугілля, нафта, природний газ (82%), атомна енергетика (7%), енергія ГЕС (3%), дрова (7%) й енергія поновлюваних джерел (1%). Водночас рівень економічного розвитку будь-якої країни сьогодні визначається не кількістю добутих або спожитих паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), а ефективністю їхнього використання – насамперед величиною енергоємності валового внутрішнього продукту (ВВП).

Проблемам енергозбереження, формування економічних умов зростання енергоефективності економічних систем присвячені праці як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, зокрема, Е. Вайцзеккера, С.П. Денисюка, М.П. Ковалка, Е. та Л. Ловинсів, А. Мастепанова, С. Сиваєва, А.В. Праховника, П. Хокена та ін.

У зв`язку з тим, що поняття «енергоефективність» та «енергозбереження» різняться слід зазначити, що поняття «енергоефективність» відображає якісну характеристику національної економіки, а поняття «енергозбереження» — результативність дій зі зниження кількісних параметрів взаємодії (енергоспоживання) елементів системного представлення національної економіки. Політика енергозбереження направлена передусім на виконання кількісного завдання економії ПЕР. Політика енергоефективності ставить за мету досягнення якісного стану економіки, що відображається у енергоефективності, і на початкових етапах потребує реалізації потенціалу енергозбереження.

Новий критерій оцінки економічного розвитку країн, що з'явився в останні десятиліття,– частка енергії, виробленої з нетрадиційних і поновлюваних джерел. В економічно високорозвинених країнах вона досягає від 0,7 (Велика Британія) до 64,5% (Ісландія) і має чіткі тенденції до збільшення у майбутньому. Україна щорічно споживає близько 210 млн т у.п. ПЕР і належить до енергодефіцитних країн, оскільки покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53% й імпортує 75% необхідного обсягу природного газу й 85% сирої нафти й нафтопродуктів. Така структура ПЕР економічно недоцільна, породжує залежність економіки України від країн-експортерів нафти й газу і є загрозливою для її енергетичної й національної безпеки.

В Україні поступово наростає енергетична залежність. Оскільки, внутрішні потреби України в енергоносіях вже на 55,0 % покриваються за рахунок імпорту. При цьому, залежність за окремими видами палива на 01.01.2011 року становить: за природним газом – 77,0 %, за нафтою – 74 %, а за ядерним паливом – майже 100 %.

В Україні, як і в ряді інших країн, розроблена довгострокова енергетична стратегія на період до 2030 року. Відповідно до цієї стратегії, нарощування ефективності енерговикористання має відбуватися в декілька етапів.

Перший етап триває до 2010 року. За цей період необхідно привести рівень енергомісткості валового внутрішнього продукту (ВВП) до середнього показника по країнах СНД, знизити енергомісткість ВВП як мінімум на 30-40%.

Другий етап триває до 2025 року і передбачає досягнення загальносвітового рівня енергомісткості ВВП, тобто зниження його більш, ніж у 2 рази.

Третій етап повинен забезпечити рівень енергомісткості ВВП, що забезпечить задоволення потреб держави в енергоресурсах і росту ВВП без збільшення кількості споживаних енергоресурсів. [1].

Підвищення енергоємності вітчизняного виробництва, кількості техніки, задіяної у виробничих процесах, а також постійне зростання цін на енергоносії є серйозними чинниками розвитку енергозбереження. Серед основних сучасних напрямків підвищення енергоефективності систем виробництва і споживання виділимо такі:

- оптимізацію енергоспоживання устаткування на основі використання електроприводів;

- заощадження енергії при роботі механізмів, які частину часу працюють зі зниженим навантаженням;

- запровадження енергоефективних систем освітлення та освітлювальних приладів;

- застосування енергозберігаючих технологій при опаленні будівель;

- розвиток і застосування нетрадиційних джерел енергії та ін.

Рис. 1 Модель системи енергетичного менеджменту [3].

Енергетичний менеджмент – це концепція, що складається з численних методів і способів, які дозволяють компанії запровадити енергозбереження, не витрачаючи більше засобів, чим цього вимагає енергозбереження.

Таблиця 1.

Напрями державної політики сприяння енергоефективному та енергозберегаючому розвитку національної економіки

Сфера впливу	Напрям державної політики
Спрямовані на забезпечення зростання обсягу ВВП
Стимулювання попиту	Кейнсіанський підхід, політика дешевих грошей, можливо, у поєднанні з обмеженням державних витрат
Стимулювання виробництва	Зниження податкового навантаження з метою заохочення капіталовкладень
Стимулювання зовнішнього попиту	Підтримка експортних галузей шляхом створення особливих умов діяльності;
	Протекціонізм імпортозаміщуючих галузей
Промислова політика	Заохочення високопродуктивних галузей та виведення капіталу з низькопродуктивних, що призведе до зміни структури виробництва;
	Збільшення державних витрат на дослідження, для стимулювання високотехнологічних галузей;
	Збільшення витрат на освіту з метою підвищення кваліфікації робочої сили та збільшення продуктивності праці.
Спрямовані на зменшення фізичного обсягу споживання енергетичних ресурсів
Сфера виробництва енергоресурсів	Стимулювання технологічного оновлення обладнання виробників енергетичних ресурсів;
	Впровадження нових методів виробництва, що ґрунтуються на принципах енергоощадного використання ресурсів;
	Збільшення витрат на геологорозвідувальні роботи;
	Впровадження технологій комплексного виробництва теплової та електричної енергії.
Сфера транспортування енергоресурсів	Ремонт та удосконалення енергомереж;
	Розвиток малої теплоенергетики з високим ККД та низькими транспортними втратами.
Сфера споживання енергоресурсів	Податкові пільги та штрафи;
	Гранти, пільгові кредити на проведення енергозберігаючих проектів;
	Система стандартизації та енергетичного маркування будівель та техніки;
	Використання систем автоматизації опалення, освітлення, обліку і т. ін
Сфера використання нових джерел енергії	Пріоритетний розвиток альтернативної енергетики з одночасним проведенням політики високих цін на енергоресурси. Відновлювана енергетика відносно малоефективна, а тому витрати на виробництво одиниці енергії досить високі, що є стримуючим фактором для розвитку цього напряму енергетики. Водночас, високі ціни на енергоресурси є найкращим стимулом до енергозбереження як на рівні населення, так і на рівні виробників

З результатів розрахунків проведених на базі прогнозних даних проекту енергетичної стратегії України до 2030 року виходить, що в країні за рахунок енергозбереження до 2020 року можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі порядку 470 млн. т умовного палива, що відповідає зменшенню витрат на їх імпорт близько 38 млрд. дол. Чиста економія (із врахуванням витрат на енергозбереження) може скласти у 2020 році близько 15 млрд. дол. Такі переваги відповідають зниженню енергоємності ВВП більш ніж у 4,8 рази. Інші переваги енергозбереження полягають у зменшенні техногенного навантаження на навколишнє середовище. Крім того, енергозбереження в енергетиці дозволить зекономити у 2020 році близько 323 млрд. кВт год. електроенергії, що дасть можливість усунути потребу у введенні в експлуатацію електрогенеруючих потужностей у 37 ГВт і зменшити потреби в інвестиціях для галузі на 74 млрд. дол.[1].

Таким чином, використання запропонованого підходу до формування енергетичної стратегії, сприятиме проведенню ефективної енергозберігаючої політики, забезпеченню конкурентних переваг вітчизняних підприємств, підвищенню їх конкурентоспроможності, поліпшенню економічної та енергетичної безпеки держави.

Література:

1. Головатюк, П. Н. Енергетична стратегія України на період до 2030 року та дальшу перспективу: пріоритетні напрями збереження енергоресурсів / П. Н. Головатюк // Энергетика и электрификация. – 2004. – № 10–11. – С. 2–5.

2. Карп, И. Н. Энергосбережение в Украине: проблемы и пути решения / И. Н. Карп // Экотехнологии и ресурсосбережение. – 2004. – № 4. – С. 3–13. – Бібліогр.: с. 13.

3. Стогній Б.С. Стратегія енергозбереження в Україні аналітично-довідкові матеріали / Б.С. Стогній, М.М. Кулик, В.А. Жовтнянский К.: академперіодика Київ-2006. - том 2.- 245с.

4. Державний комітет статистики. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/