Ковальчук О.О.

Луцький національний технічний університет, Україна

Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач Поліщук В.Г.

Особливості екологічного оподаткування в Україні на сучасному етапі

Із прийняттям Податкового кодексу України (ПКУ), для подолання наслідків негативного впливу людства на екологію країни, а також з метою забезпечення екологічної безпеки, було введено екологічний податок.

Екологічний податок – це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів в атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 р. [ 2 ].

Об’єктом та базою оподаткування екологічного податку є:

─ обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

─ обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти;

─ обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

─ обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами;

─ обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

─ обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Платниками податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації під час провадження діяльності яких здійснюються:

─ викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

─ скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

─ розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

─ утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

─ тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк [ 2 ].

На сьогодні відбулись такі зміни у правилах обчислення екологічного податку:

1) суми податку обчислюються платниками податків (у всіх випадках, крім здійснення викидів в атмосферу пересувними джерелами забруднення) та податковими агентами (в останньому випадку) самостійно щокварталу. Сплата податку відбувається протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

2) істотне спрощення формул для розрахунку найпоширеніших видів екологічного податку порівняно з тими, якими платники збору за забруднення користувалися досі. У результаті платники отримали одномоментне підвищення ставок у середньому в 3,6 рази порівняно з проіндексованими ставками збору за забруднення, що діяли в поточному році.

3) відсутні будь-які вимоги до застосування понадлімітного коефіцієнта при розрахунку екологічного податку за скиди у водні джерела та за розміщення відходів. Проте, це зовсім не означає скасування обов'язку отримувати зазначені ліміти.

Що стосується індексації ставок екологічного податку, то окремого механізму індексації таких ставок (як, утім, й інших ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях) Податковий кодекс тепер не містить. Замість цього, уряду доручено щороку до 1 червня вносити до парламенту проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо таких ставок з урахуванням індексів споживчих цін, індексів цін виробників промислової продукції. Таким чином, Податковий кодекс звільнив платників податків від обов'язку щодо проведення індексації ставок екологічного податку, а також низки інших податків та зборів, поклавши його на держоргани, що варто лише вітати [ 2 ].

На сучасному етапі, значні зміни відбулися стосовно оподаткування викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Раніше збір за забруднення нараховували та сплачували юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Відповідно до ПКУ тепер платниками податку є суб’єкти господарювання, а також фізичні особи, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Однак, такі платники відтепер не відповідають за розрахунок та сплату екологічного податку, а також не звітують до податкової інспекції. За них це будуть робити податкові агенти – ті, хто здійснюють оптову торгівлю паливом;

здійснюють роздрібну торгівлю паливом, крім тих, хто реалізують паливо, придбане у оптовиків [ 4 ].

Новий екологічний податок, не такий уже й новий – просто збір за забруднення навколишнього природного середовища, що добре замаскувався та набув “вищого рангу”. У цілому всі норми, що діяли для цього збору, перекочували і до VIII розділу ПКУ, в якому структуровано та розшифровано деякі поняття, детально розглянуто питання обкладення різних об’єктів екологічним податком [ 6 ].

Нашій країні необхідно не відставати від тенденцій Європейського Союзу. Україні слід наздогнати вже зроблене європейськими сусідами та передбачити свій шлях до тієї Європи, якою вона буде у 2020–2030 рр., щоб бути конкурентоспроможними. Саме еко-трудова податкова реформа є цим шляхом, і почати його можна вже сьогодні, в процесі екологізації економіки через податкову систему.

Література:

1. Безпалова О. В. Екологічне оподаткування в Україні його перспективи. / Безпалова О. В. // Науковий Вісник. – 2004 – № 14.

2. Податковий кодекс України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/

4. Борейко В.І. Ефективність системи екологічних зборів в Україні. / Борейко В.І. // Вісник СумДУ. – Серія “Економіка”. – 2010 – №2.

5. Синякевич І.М. Економічні інструменти екополітики: теорія і практика / Синякевич І.М. // Економіка України. – 1999. – № 10. – С. 78–83.

6. Державний служба статистики України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/