Экономические науки / Финансовые отношения

Погонюк Т.П.

Луцький національний технічний університет, Україна

Науковий керівник: к.е.н., ст. викладач Поліщук В.Г.

Проблеми і перспективи розвитку лізингу в Україні в сучасних умовах

Після здобуття незалежності Україна стала на шлях глибоких перетворень, у яких вагоме місце посідають фінансово-кредитні відносини. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризується фінансовою нестабільністю, що ускладнюється рівнем зносу основних засобів, який становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному і авіаційному транспорті, соціальній сфері 60 та більше відсотків. Кредитні ресурси вітчизняних банків не в змозі задовольнити такий попит. Тому використання альтернативних методів фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і реструктуризацію виробництва стало необхідним. Однією з таких альтернатив може стати лізинг – інструмент активне впровадження якого може дати відчутний поштовх структурній перебудові реального сектора економіки, оновленню основних фондів, розвиткові малого та середнього бізнесу, індустріалізації виробництва [1].

Лізинг – це вид інвестиційної діяльності, ефективний фінансовий інструмент, при якому лізингодавець надає в користування суб’єкту господарювання майно на певний строк та за відповідну плату, з можливістю переходу права власності на предмет лізингу до лізингоотримувача по закінченню строку лізингу [3]. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу базуються на Законі України “Про фінансовий лізинг” від 16 грудня 1997 року N723/97- ВР (із змінами внесеними згідно із Законом N1381-IV від 11.12.2003).

Процес розвитку інституту лізингу в Україні можна поділити на два періоди. Перший припадає на 1989-1995 рр., коли такі операції здійснювали лише комерційні банки. У другому – з 1995 й до сьогодні – у цій сфері працюють також спеціалізовані лізингові компанії, створені як за участі банківського капіталу, такі без нього [5].

На сьогодні в Україні діє близько 30 компаній, що надають лізингові послуги. Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв’язку з недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а отже може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України [2].

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини:

1) українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці;

2) в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування [6].

У наш час більшість українських (та й не тільки українських) підприємств є потенційними лізингоодержувачами, оскільки відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству за необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. При цьому економія коштів підприємства порівняно зі звичайним кредитом на придбання основних засобів доходить до 10% від вартості устаткування за увесь строк лізингу, який становить, як правило, від одного до п’яти років [4].

Незважаючи на непросту економічну ситуацію, що склалася в Україні, багато компаній все-таки зацікавлені в розширенні своєї діяльності. Звичайно, деякі підприємства призупиняють інвестиційні проекти або взагалі відмовляються від них. Економічна активність хоч і зменшила темпи, але повністю не згасла. За оцінками експертів, близько 50% основних засобів потребують оновлення. Бурхливий розвиток ринку лізингу в Україні з початку 2000 р. пішов на спад восени 2008 року; така тенденція збереглася і на сьогоднішній день. Необхідний обсяг інвестицій в основні засоби оцінюється в 455 млрд. грн.

Недоліками лізингу є те, що:

1) на лізингодавця накладається ризик морального старіння устаткування;

2) для лізингоодержувача вартість лізингу виявляється більш високою, ніж ціна купівлі устаткування (фінансовий лізинг);

3) у випадку виходу з ладу устаткування платежі за лізинговою угодою відбуваються у встановленні строки незалежно від стану устаткування;

4) лізингоотримувач відіграє визначальну роль у виборі об’єкта лізингу ще на стадії його купівлі-продажу, і об’єкт фінансового лізингу повинен перейти у власність лізингоотримувача, тому останній компенсує ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта і несе затрати з експлуатації, технічного обслуговування, ремонту об’єкта, якщо інше не передбачене договором;

5) потрійне податкове навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу;

6) відсутність законодавчих норм, які б надавали право прискореної амортизації об’єктів лізингу;

7) якщо лізингова компанія укладає з фізичною особою догові фінансового лізингу, вона має цей договір завіряти у нотаріуса [3].

Розв’язання цих проблем потребує комплексного підходу й можливе лише за умови прийняття урядом програми розвитку ринку лізингових послуг.

Основними напрямами в рамках цієї програми мають бути:

– посилення зацікавленості банків через систему пільг у довгостроковому кредитування лізингових угод;

– розвиток системи гарантій і страхування предметів лізингу;

– підготовка рекомендацій щодо структури лізингових компаній,

розробка критеріїв оцінки фінансової стабільності лізингодавців;

– удосконалення законодавчої бази, узгодження її з міжнародними нормами;

– розробка комплексу заходів для збільшення іноземних інвестицій під програми лізингу;

– сприяння розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг (інформаційне забезпечення, підготовка кадрів та ін.) [2].

:

1. Горемикін В. А. Лізинг : підруч. / В. А. Горемикін. – К. : Основи, 2003. – 942 с.

2. Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні / С.І. Брус // Фінанси України. – 2008. – №11. – С. 75-85.

3. Ладюк О.Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги та недоліки / О.Д. Ладюк // Финансы, учт, банки. – 2008. - №14. – С. 59-66.

4. Погорєлова Н.П. Проблеми розвитку лізингу в Україні / Н.П. Погорєлова // Держава та Регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2007. – №3. – С.189-191.

5. Білоусова О.С. Лізинг як засіб державної підтримки розвитку промисловості [Електронний ресурс] / О.С. Білоусова. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Apdu/2009.

6. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку [Електронний ресурс] / О. Грищенко. – Режим доступу: http://www.justinian.com.ua.