Экономика/4. Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Дашко Ірина Миколаївна, Чекурлей Олена Віталіївна

Криворізький факультет Запорізького національного університету, кафедра обліку та менеджменту, Україна

Основні напрями державного регулювання

інвестиційної діяльності

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика-це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

- послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

- збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

- перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

- виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів) , спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

- фінансування об’єктів, будівництво, яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

- надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

- здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

- розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

- удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

- запровадження системи страхування інвестицій.

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв’язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність.

Рис.1.Основні напрями державного регулювання інвестиційної діяльності

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

При визначеній інвестиційної привабливості окремої сфери діяльності потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

1) важливість галузі, значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції.

2) характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні.

3) рівень держаного втручання в розвиток галузі:низький, посередній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації.

4) соціальна значущість сфери діяльності, кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика збитків.

5) фінансові умови роботи галузі, рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Отже, здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління цим процесом: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їх раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого результату.

Список використаних джерел:

1. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. - К: КНЕУ, 2000. – 316 с.

2. Інвестознавство:Підручник.-К.:Кондор, 2006. – 398 с.

3. Федоренко В.Г. Інвестознавство: Підручник: 2-ге вид., переробл.-К.МАУП, 2002. - 408С.