Постельжук Олександр Петрович к. і. н., доцент,

завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Дубенської філії

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

ПАРТІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ОПОРТУНІСТІВ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ У ФОКУСІ СУЧАСНОЇ ЗАРУБІЖНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Сучасна зарубіжна історіографія – бачення досліджуваної нами проблеми „зі сторони”: погляд, значущість якого можна визначити як такий, що не узалежнений від проблеми українського національно-визвольного руху, а також як такий, що об’єктивно відтворює суспільно-політичне життя в Польщі в 1919–1939 рр.

Беручи до уваги той факт, що західноукраїнські землі були інкорпоровані Другою Річчю Посполитою, з одного боку, та динамічний поступ сучасної польської історичної науки, з іншого, можна, на перший погляд, апріорно постулювати, що проблема угодовських партій мала б посідати чільне місце в дослідженнях істориків сусідньої Україні держави. Разом з тим, спираючись на дослідження Т. Стриєка, який визначив вузлові проблеми польської історіографії українсько-польських взаємин новітнього періоду, можна стверджувати, що це не так.

Домінуючими анклавами польської історіографії, стверджує вчений, є такі проблеми: війна 1918–1919 рр., співпраця Пілсудський – Петлюра, міжконфесійні взаємини в південно-східних воєводствах Другої Речі Посполитої, т.зв. волинська трагедія 1943–1944 рр., акція „Вісла” [35, s. 256]. Враховуючи перелічені тематичні вектори в дослідженнях польсько-українських взаємин, Є. Коко на зламі тисячоліть опосередковано означив актуальність проблеми, яку досліджуємо: необхідність вивчення новітнього „формату” громадської свідомості на т.зв. кресах з урахуванням того, що національна ідентичність у Східній Європі була новим явищем [21, s. 256].

Наразі ця проблема представлена лише в поодиноких дослідженнях. Якісним прикладом реалізації такого завдання є розвідка С. Стемпеня, який проаналізував ініціативи українців і поляків з метою їх порозуміння в період між двома світовими війнами [34].

В іноземній історіографії проблеми ми визначаємо наступні складові компоненти: 1) роботи узагальнюючого характеру, що розкривають політичні та соціально-економічні процеси в Другій Речі Посполитій; 2) праці, присвячені становищу українців у цій країні, їх взаєминам з титульною нацією, політиці влади стосовно національних меншин; 3) публікації, які розкривають ті чи інші аспекти діяльності українських угодовських партій.

Серед робіт, які відносимо до першої з названих груп іноземної історіографії проблеми, помітне місце посідає книга Дж. Ротшильда. Серед держав Центрально-Східної Європи, історію яких розкриває знаний на Заході вчений, вагоме місце відведено економічним і політичним процесам у Польщі 1918–1939 рр. [8, с. 41–95]. Цей ракурс фігурує й у роботах А. Айненкеля [13], А. Альберта [14], Г. Дильонгової [4, с. 110–138], колективних дослідженнях М. Тимовського, Я. Кєнєвича та Є. Хольцера [11, с. 399–431], а також А. Дибковської, М. і Я. Жарин [5, с. 225–268]. Зауважимо, що оригінальним елементом праці останніх можна трактувати ті підрозділи, які зосереджують увагу безпосередньо на національних меншинах Польщі [5, с. 242–244, 256–258].

У цьому контексті значущою для нас є монографія Є. Томашевського [38]. Хоча в ній лише в окремих випадках йдеться про сюжети, які стосуються діяльності партій угодовців (наприклад, ставка на Волинське українське об’єднання (ВУО) в реалізації волинського експерименту воєводи Г. Юзевського [38, s. 63]), ця монографія вирізняється тим, що розкриває українське питання в контексті взаємин всіх чисельно великих національних меншин, які проживали в Другій Речі Посполитій.

Посеред праць узагальнюючого характеру, котрі формують історіографію проблеми, – монографія Н. Дейвіса [3, с. 739–769]. Серед міркувань цього вченого, що важливі для нашого дослідження, – твердження про розгортання суспільно-політичних процесів у міжвоєнній Польщі в умовах „полум’я польського націоналізму”. Останній, згідно вислову вченого, „...підживлював той факт, що етнічні меншини [в Другій Речі Посполитій] були дуже численні” [3, с. 748].

До праць узагальнюючого характеру відносимо й ті, в яких характеризуються суспільно-політичні та економічні процеси в окремих регіонах, що входили до складу Польської республіки: дослідження Я. Кольбушевського [22, s. 99–150] та В. Менджецького [24]. Останній, наприклад, аналізує перипетії виборчої компанії 1922 р. у північно-західних землях (зокрема, боротьбу Українського національного виборчого комітету (УНВК) Холмщини, Полісся, Підляшшя й Волині проти лояльних стосовно Польщі сил й Української народної партії (УНП) зокрема [24, s. 89–91]). Щоправда, в окремих моментах (наприклад, твердження про В. Оскілка як лідера Української партії національної єдності (УПНЄ) [24, s. 94]) В. Менджецький оперує даними, які не підтверджуються іншими джерелами.

На тлі узагальнюючих робіт важливе місце посідають дослідження, присвячені аналізу становища українців у Польщі (праці Р. Тожецького [40], К. Зеленко [41], розвідки Ян. Кенсіка, Ч. Партача, М. Сирника, М. Сивіцького [20; 27; 28; 36; 9]). Так, наприклад, основні контури цієї проблеми розкриває останній з названих дослідників. Водночас Ч. Партач характеризує основні політичні сили українців, звертаючи при цьому увагу на Українську католицьку народну партію (УКНП) та Українську народну обнову (УНО), які, згідно зі слушним зауваженням вченого, прагнули здобути широку автономію українців у складі Польщі [28, s. 16]. Ставлення влади до цієї вимоги багатьох політичних сил національних меншин з’ясовано в розвідці Й. Пісулінського [31].

Вивчення національної політики Варшави – один зі знакових компонентів зарубіжної історіографії. Цей тематичний блок формується працями різних учених, зокрема, А. Хойновського [17; 18], А. Айненкеля [2; 1], В. Паруха [29], Т. Пьотркевіча [30], В. Козири [6], Т. Снайдера [32, s. 97–105]. Важливими є, зрозуміло, й ті з них, в яких аналізується ставлення до національних меншин провідних політичних сил Польщі (праці В. Міха [25], Т. Пьотркевіча [30, s. 80–140], Г. Халупчака й Т. Броварека [16, s. 243–262]), діяльність Української парламентської репрезентації (УПР) [15; 37, s. 304–314] та окремих політичних сил, які є фігурантами нашого дослідження (розвідки Р. Томчука й А. Сови [39; 33]).

Зосередження уваги на партіях спонукає акцентувати увагу на монографії Й. Гольцера [19], який представив у ній весь спектр політичних сил, які діяли в Другій Речі Посполитій. Вчений не тільки не оминув увагою угодовців, а й трактує їхню діяльність, застосовуючи дефініцію „рух” [19, s. 551]. Її використання підтверджує нашу гіпотезу стосовно того, що діяльність тих політичних сил, які торували курс на порозуміння з Польщею, слід вивчати як одну з тенденцій, що визначилася в українському національному таборі після інкорпорації Західної України Другою Річчю Посполитою.

Окремі аспекти процесу утворення й діяльності конформістських партій відтворені також у монографії Г. Мазура [23], який вивчав політичні процеси у Львові 1918–1939 рр. Він, зокрема, звертає увагу та той факт, який є принциповим для нашого дослідження: Українська християнська організація (УХО) виступала проти як українського, так і польського націоналізмів [23, s. 98].

З-поміж нечисленних праць, які формують корпус іноземної історіографії досліджуваної нами проблеми, особливе місце займає дослідження польського вченого С. Стемпеня [10]. Його значимість можна визначити так: він представив науковій громаді доволі принципову оцінку дій Варшави в царині національної політики і, що не менш важливо, проаналізував ті ініціативи пілсудчиків і консерваторів, які спрямовувалися на налагодження польсько-українського порозуміння. Принциповим є висновок вченого: шанси на тривке польсько-українське порозуміння не були використані внаслідок специфіки ініціатив не стільки української, скільки польської сторони [10, с. 221].

Цей важливий за критерієм конструктивізму висновок ставимо в один ряд із твердженням іншого польського вченого – Ч. Бжози: „здається, що всупереч домінуючим тоді (на початку 1920-х рр. – О. П.) поглядам, групу св[ященика] Ількова не слід трактувати „зрадниками української справи”. Щонайбільше їй можна закидати певний політичний опортунізм, який виникає з факту надшвидкого визнання приналежності Східної Галичини до Польщі” [15, s. 154].

Цей висновок принципово суперечить міркуванням багатьох вчених (особливо ж радянського періоду), які категоричні в засудженні дій будь-яких опортуністичних політичних сил. Їх традиційне обвинувачення ґрунтується на твердженні про зрадництво української національної справи як такої.

Помітне місце в аналізованій історіографічній групі посідає дисертація російського дослідника К. Федевича, який зосередив увагу на вивченні процесу інтеграції українців Галичини в Польську державу. Серед проблем, які вивчає він, – особливості національної самосвідомості населення цього регіону, інтеграція в Польську державу українських політичних сил і Греко-католицької церкви тощо [12, с. 22–33; 69–86].

Незважаючи на перелічені проблеми, що розробляються названими вченими, вважаємо, що досліджувана нами проблема в іноземній історіографії є здебільшого відверто маргінальною. Зазвичай, враховуючи те, що угодовські політичні сили не мали домінуючого впливу на громадсько-політичну активність українців у Польщі, сучасні вчені (у т.ч. і польські) фіксують увагу на опортуністах чи їхніх лідерах (як, для прикладу в праці П. Мельничука [7]) зрідка.

Прикладом для доведення логічності такого висновку є одна з робіт відомого фахівця з проблем національної політики Варшави 1918–1939 рр. А. Хойновського [18]. В одній із них, де він масштабно й глибинно розкрив стратегію влади 1920-х рр. у цій сфері суспільно-політичного життя, вчений констатує дуже важливий її аспект: уряд надав фінансову й політичну підтримку фракції т.зв. хліборобів у польському сеймі [18, s. 604]. Проте цей важливий для вивчення цієї проблеми аспект – чи не єдина згадка про опортуністів у розвідці вченого, яку зазвичай не оминають увагою як українські, так і західні дослідники.

Структуризація українського національного табору відображена і в роботах М. Папєжинської-Турек [26]. Окремим розділом вона аналізує діяльність політичних сил та громадських інституцій, що формували його. Вчена слушно, на наш погляд, стверджує: найслабшою ланкою українського національного руху були консерватори [26, s. 53] – один із таборів, у якому формувалися партійно-політичні структури угодовців.

Отже, історіографія досліджуваної нами проблеми дозволяє стверджувати, що в зарубіжній історичній науці на сьогодні немає робіт, які б комплексно висвітлювали процес становлення та діяльності тих українських партій і організацій, які визнали владу Другої Речі Посполитої на західноукраїнських землях. Це підтверджується тим, що епіцентром уваги західних учених і польських зокрема є українські державницькі політичні сили, які справляли значно більший вплив на суспільно-політичне життя Другої Речі Посполитої, ніж опортуністи. Це й визначає ту лакуну, яка бачиться опосередкованим підтвердженням значущості й наукової актуальності обраної нами проблеми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Айненкєль А. Політика Польщі відносно українців у міжвоєнний період. Вибрані проблеми. Україна-Польща: важкі питання / А. Айненкєль // Матеріали ІІ Міжнародного семінару істориків „Українсько-польських відносин в 1918–1947 роках”. Варшава, 1997–1998 рр. – С. 29–46.

2. Айненкєль А. Політика Польщі стосовно українців у міжвоєнний період / А. Айненкєль // Ї. – 2003. – Вип. 28. – С. 57–76.

3. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Н. Дейвіс; пер. з англ. П. Таращук. – К. : Вид-во Соломії Павличко Основи, 2008. – 1080 с. : іл. – Бібліогр. : С. 1017–1023.

4. Дильонгова Г. Історія Польщі 1795–1990 / Г. Дильонгова [Пер. з пол. М. Кірсенка]. – К. : Києво-Моглянська академія, 2007. – 296 с. – Бібліогр. : С. 221–223.

5. Дыбковская А. История Польши с древнейших времен до наших дней / Под ред. А. Сухени-Грабовской, Э. Цезары Круля; А. Дыбковскои, М. Жарин, Ян. Жарин. – Варшава : Науч. изд-во ПВН, 1995. – 380 с.: ил.

6. Козира В. Політика Міністерства внутрішніх справ Польської республіки щодо східних кресів у 1918–1926 рр. / В. Козира // Науковий вісник Волинського держ. університету імені Л. Українки. Історичні науки. – Луцьк, 2004. – Вип. 2. – С. 31–48.

7. Мельничук П. Владика Григорій Хомишин – патріот, місіонер, мученик / П. Мельничук. – Рим-Філадельфія : Видав. Літопис УПА, 1979. – 366 с.

8. Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами / Джозеф Ротшильд; [Пер. з англ. В. П. Канаша]. – К. : Мегатайп, 2001. – 496 с.

9. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів. Том перший. / Микола Сивіцький; [Пер. з пол. Є. Петренка]. – К. : Вид-во імені Олени Теліги, 2005. – 344 с. – Бібліогр. : С. 341–342.

10. Стемпень С. Поляки й українці в II Речі Посполитій: спроба діалогу / С. Стемпень // Україна – Польща: історична спадщина і суспільна свідомість. Матеріали міжнар. наук. конф. – Кам’янець-Подільський, 29–31 травня 1992 р. – К. : Либідь, 1993. – С. 211–222.

11. Тымовский М. История Польши / Пер. с польск. / М. Тымовский, Я. Кеневич, Е. Хольцер / – М. : Весь Мир, 2004. – 544 с. : илл. – (Национальная история). Библиогр. : С. 529–534.

12. Федевич К. К. Интеграция галицийских украинцев в польское государство в 1920–1930 гг.: дисс. … канд. ист. наук : 07.00.03 / Клементий Клементьевич Федевич. – М., 2005. – 190 с. – Бібліогр. : С. 185–190.

13. Ajnenkiel A. Polska po przewrocie majowym. Zarys dziejów politycznych Polski 1926–1939 / A. Ajnenkiel. – Warszawa : Wiedza i Powszechna, 1980. – 725 s.

14. Albert A. Najnowszа historia Polski. 1918–1980 / A. Albert. – 2 wyd. – Warszawa : Polonia, 1989. – 1093 s.

15. Brzoza Cz. Ukraińskia reprezentacja parlamentarna w II Rzeczypospolitej // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze / Cz. Brzoza [Pod redakcją R. Łużnego i W. Mokrego]. – 1992–1993. – T. I-II. – Kraków, 1993. – S. 153–160.

16. Chałupczak H. Mniejszości narodowe w Polsce. 1918–1995 / H. Chałupczak, T. Browarek. – Lublin : Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Składkowskiej, 1998. – 323 s.

17. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921–1939 / A. Chojnowski. – Wrocław ; Warszawa ; Kraków ; Gdańsk : Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. – 262 s.;

18. Chojnowski A. Mniejszości narodowe w polityce rządów polskich w latach 1921–1926 / A. Chojnowski // Przegląd Historyczny. – 1976. – Tom LXVII. – Zeszyt 4. – S. 593–616.

19. Holzer J. Mozaika polityczna Drugiej Rzeczypospolitej / J. Holzer. – Warszawa : Ksiąźka i Wiedza, 1974. – 665 s.

20. Kęsik J. Pomiędzy współpracą a irredentą. Ukraińska mniejszość narodowa w II Rzeczypospolitej / J. Kęsik // Tematy polsko-ukraińskie. Historia. Literatura. Edukacja [Pod redakcją Roberta Traby]. – Olsztyn : Gutgraf, 2001. – S. 80–92.

21. Koko E. Polska Partia Socjalistyczna wobec kwestii ukraińskiej w latach 1918–1939 (ze szczególnym uwzgledniem okresu ksztaltowania sie zasadniczych koncepcji do 1925 r.) // Polska – Polacy – mniejszości narodowe / Pod redakcja Wojciechz Wrzesińskiego. – Wroclaw ; Warszawa ; Kraków, 1992. – S. 344–356.

22. Kolbuszewski J. Kresy / J. Kolbuszewski. – Wrocław : Wydawnictwo Dolnośląskie, 1995. – 256 s.

23. Mazur G. Życie polityczne polskiego Lwowa 1918–1939 / G. Mazur. – Kraków, 2007. – 482 s.

24. Mędrzecki W. Województwo Wołynskie. 1921–1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, społecznych i politycznych / W. Mędrzecki. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdansk – Łodz : Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1988. – 203 s.

25. Mich W. Obcy w polskim domu. Nacjonalistyczne koncepcje rozwiązania problemu mniejszości narodowych. 1918–1939 / W. Mich. – Lublin : Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Składowskiej, 1994. – 143 s.

26. Papierzyńska-Turek M. Sprawa ukraińska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922–1926 / M. Papierzyńska-Turek. – Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1979. – 390 s.

27. Partacz Cz. Polacy i Ukraińci na Wołyniu / Cz. Partacz // Ukraina – Polska. Kultura. Wartości. Zmagania duchowe. Praca zbiorowa pod redakcją R. Drozda, R. Skeczkowskiego, M. Zymomrji. – Koszalin : Wydawnictwo Uczelniane Bałtyckiej Wyższej Zskoły Humanistycznej, 1999. – S. 235–251.

28. Partacz Сz. Polace – Ukraińce w II Rzeczypospolitej / Cz. Partacz. – Ksiażnica Polska, 1991. – 31 s.

29. Paruch W. Od konsolidacji państwowej do konsolidacji narodowej. Mniejszości narodowe w myśli politycznej obozu piłsudczykowskiego (1926–1939) / W. Paruch. – Lublin : Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 1997. – 426 s.

30. Piotrkiewicz T. Kwestia ukraińska w Polsce w koncepcijach Piłsudczyzny. 1926–1930 / T. Piotrkiewicz. – Warszawa : Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 1981. – 165 s.

31. Pisuliński J. Kwestia autonomii terytoryalnej Galicji Wschodniej w okresie międzywojennym / J. Pisuliński // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ : „Плай”, 1997. – С. 160–166.

32. Snyder T. Tajna wojna. Henryk Józewski і polsko-sowiecka rozgrywka o Ukrainę / Timoty Snyder. – Kraków : Wydawnictwo Znak, 2008. – 340 s.

33. Sowa A. L. Postawy społecznośći Ukraińskiej w okresie kampanii wrześniowej 1939 roku / A. L. Sowa // Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze. – Kraków, 1993. – T. I – II. – S. 167–172.

34. Stępień S. Wysiłki Polaków i Ukraińców na rzecz wzajemnego porozumienia w latach 1918–1939 / S. Stępień // Warszawski zeszyty ukrainoznawcze. – Warszawa, 1994. – № 2. – S. 96–104.

35. Stryjek T. Stosunki polsko-ukraińskie XX wieku we współczesnej historiografii polskiej / T. Stryjek // Warszawskie zeszyty Ukrainoznawcze. T. X. – Warszawa, 2000. – S. 253–267.

36. Syrnyk M. Społeczność ukraińska i jej losy w II Rzeczypospolitej / M. Syrnyk // Ukraina – Polska. Kultura. Wartości. Zmagania duchowe. Praca zbiorowa pod redakcją R. Drozda, R. Skeczkowskiego, M. Zymomrji. – Koszalin : Wydawnictwo Uczelniane Bałtyckij Wyższej Szkoły Humanistycznej. – 1999. – S. 23–36.

37. Szumilo M. Ukraińska Reprezentacja Parlamentarna w Sejmie I Senacie RP (1928–1939) / Miroslaw Szumilo. – Warszawa : Wydawnictwo Neriton, 2007. – 325 s. : Бібліогр. – С. 304–314.

38. Tomaszewski J. Ojczyzna nie tylko Polaków. Mniejszośсi narodowe w Polsce w latach 1918–1939 / J. Tomaszewski – Warszawa : Młodzieżowa Agencja Wydawnicza, 1985. – 234 s.

39. Tomczuk R. Ukraińskie Zjednoczenie Narodowo-Demokratyczne (UNDO) a wybory parlamentarne w 1928 r. / R. Tomczuk // Biuletyn Południowo-Wschodniego Instytutu Naukowego w Przemyślu. – 1997. – № 3. – S. 92–101.

40. Torzecki R. Kwestia ukraińska w Polsce w latach 1923–1929 / R. Torzecki. – Krakόw : Wydawnictwo Literackie, 1989. – 468 s.

41. Zełenko K. Stosunki polsko-ukraińskie w II Rzeczypospolitej. 1918–1939 / K. Zełenko. – Lublin : Wydawnictwo FIS, 1994. – 50 s.