Історія /1. Вітчизняна історія

К.і.н., доцент Рощина Л.О.

Донецький національний технічний університет, Україна

Рощина Т.М., студентка

Донецький державний університет управління, Україна

Традиції доброчинності у житті українців

Історичне коріння доброчинності в Україні сягає давнини, поступово переростаючи у стійкі традиції, що жили століттями й переходили із покоління у покоління як найкращі здобутки людства. Проте для сучасного українського суспільства доброчинність – це досить нове явище, точніше таке, що відновлюється. Причиною цього є той факт, що за радянських часів будь-яка соціальна допомога та реалізація соціальних програм були винятково монополізовані державою. Після здобуття незалежності благодійна діяльність стала доступною кожному, але для цього вже було втрачено найважливіше – сама культура доброчинності, що була притаманна українському народу з давнини.

Сучасні дослідники розуміють феномен доброчинності як діяльність, за допомогою якої приватні ресурси добровільно й безкоштовно розподіляються їх власниками з метою допомоги людям, вирішення суспільних проблем, а також удосконалення умов суспільного життя. До тих, хто потребує допомоги, відносять не тільки сиріт, бідноту, інвалідів, але й тих, хто страждає від нестачі засобів для реалізації своїх інтересів (наприклад, професійних).

Якщо говорити про благодійність в межах українського етносу, треба відразу зазначити: в нашому суспільстві доброчинність розглядають або як соціальний інститут, або як суспільний феномен [1, 93]. Але впевнено говорити про благодійність як соціальний інститут в Україні зарано: становлення його ще триває і потребує багато часу. Це досить легко зрозуміти, якщо порівняти розвиток благодійності в Україні та в країнах Заходу.

Інколи благодійність плутають з гуманітарною допомогою, що є великою помилкою. Гуманітарна допомога здійснюється в надзвичайних обставинах за рахунок державних і благодійних фондів, вона систематична та обов’язкова. Доброчинність, на відміну від неї, здійснюється тільки за власним бажанням як прояв жалю до ближнього й моральний обов’язок того, хто має поспішати на допомогу незаможному [2, 234]. Благодійність не здійснюється заради одержання прибутку й спрямована на загальне благо, отже, її мета виходить за межі інтересів родини й друзів.

Нажаль, не можна заперечувати той факт, що в сучасному українському суспільстві доброчинні заходи іноді проводяться для реалізації інтересів самих організаторів, меценатів чи донорів, і це дає підстави бачити в благодійності щось негативне. Найбільш поширеними аргументам виступає ствердження, що за допомогою благодійності здобувається й поширюється влада; благодійна діяльність стає для благодійника певною формою реклами чи засобом зменшення суми податку; за допомогою благодійності відмивається нечистий капітал; доброчинність використовується як розвага тощо. Такий погляд на благодійність ігнорує її соціально-моральне значення [3, 381].

Доброчинність є важливим чинником соціалізації у суспільстві. Хоча його, безперечно, не можна прирівнювати до визначених наукою загальних чинників соціалізації, які ще звуть чинниками першого порядку. Якщо до початку XIX століття місце людини в соціальній ієрархії встановлювалося за її вродженим статусом, то протягом століття ситуація суттєво змінилася, і соціалізація кожного нового покоління дедалі більше стала залежати від того, наскільки сама особистість здатна до зміни свого статусу. Історія з цього приводу відзначає, що розвиток суспільства у XIX столітті змушував оцінювати позицію кожної людини не за динамічними, а за статистичними законами, хоча ця закономірність розвинулася й стала домінуючою пізніше – протягом другої половини ХХ століття [4, 60].

На перший погляд здається, що доброчинність в Україні має досить нестійкі позиції, бо наша держава ще тільки розвивається і до цього ж за досить нестабільних умов. Але насправді існує чимало благодійних фондів, діяльність яких охоплює різні сфери життя українського суспільства. Наприклад, Донецький міський благодійний фонд „Доброта”, що був створений у 1998 році. Пріоритетними напрямками його діяльності є вивчення історії філантропії в України, матеріальна підтримка закладів охорони здоров’я, освіти, соціального захисту тощо [5, 2].

Також функціонує благодійний фонд Володимира Тесленка, зареєстрований у м. Дзержинськ у 2003-му році. Програма фонду містить у собі такі пункти, як допомога постраждалим у разі стихійного лиха, допомога малозабезпеченим родинам, безробітним, інвалідам, сприяння розвитку науки й освіти, підтримка талановитої молоді тощо.

В культурній сфері в Україні діє Міжнародний благодійний фонд „Україна 3000”. Він був створений у Києві у 2001-му році й функціонує в трьох основних напрямках: історико-культурологічному, медичному та освітньо-науковому.

Отже, за радянських часів українське суспільство майже втратило саму культуру доброчинності, але сьогодення відзначається поступовим становленням благодійності як соціального інституту. Доброчинність також є важливим соціальним феноменом й чинником соціалізації нашого суспільства, який відіграє значну роль у відновленні духовності кожної людини. Після здобуття незалежності становище України є досить нестійким, але традиції благодійності потроху відроджуються.

Література

1. Соціологія у постсучасності : зб. текстів виступів на VІІ Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів. – Х. : ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2009. – 245 с.

2. Пасічник М. С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи / М. С. Пасічник. – К. : Знання, 2005. – 735 с.

3. Матеріали першої Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України. – К. : ІСНАНУ, 2001. – 456 с.

4. Сейко Н. А. Суб'єкт-об'єктні характеристики доброчинності як чинника соціалізації особистості (ХІХ – ХХ ст.) / Н. А. Сейко // Вісник Житомирського державного університету. – 2009. – № 44. – С. 59-63.

5. Доброта – для сильних духом // Вечерний Донецк. – 5 ноября 1998. – С. 2.