Педагогічні науки/ 3. Методичні основи виховного процесу

Викладач-методист Олійник В.В.

Хмельницький інститут Міжрегіональної академії управління персоналом, Україна

Розвиток педагогічних ідей про шкільне свято в імперську добу (друга половина XІX – початок XX ст.)

Наявні сьогодні трансформаційні процеси в суспільному житті держави, нові напрями реформування національної системи виховання спричинили необхідність пошуку шляхів виховання підростаючого покоління. Одним із важливих засобів виховання учнів є шкільне свято. З огляду на це вивчення досвіду організації та проведення свят у початкових і середніх навчальних закладах України другої половини XІX – початку XX ст. дає змогу творчо осмислити виховний процес сучасних загальноосвітніх навчальних закладів.

Певною мірою розглядуваної проблеми торкаються сучасні українські вчені (Н. Антонець, Л. Березівська, Л. Бондар, Н. Гупан, В. Даниленко, Н. Дічек, А. Кравченко, Л. Ніколенко, Н. Побірченко, О. Пометун, О. Сухомлинська, Т. Філімонова та ін.) у руслі досліджуваних ними питань, зокрема внесок вітчизняних педагогів у розвиток освіти й виховання [3; 4; 16; 5; 6; 8; 9; 12; 13].

У досліджуваний період політика імперської влади на українських землях була спрямована на заперечення самого факту існування української культури, школи і мови. За таких суспільно-політичних умов освіта приводилась у відповідність до російського законодавства. Школа для української дитини була чужою за змістом та методами навчання й виховання. Головною метою виховання в навчальних закладах була ідея виховання молоді в релігійно-монархічному дусі, тобто вірності царю і Вітчизні (Російській імперії), та поваги до сім’ї.

Видатні педагоги, громадські діячі другої половини XІX – початку XX ст. (М. Пирогов, К. Ушинський, Х. Алчевська, Я. Абрамов, С. Русова, М. Сумцов, Я. Чепіга, С. Черкасенко та ін.) у своїх працях на противагу офіційній доктрині відстоювали християнські, загальнолюдські й національні цінності, духовно-моральні ідеали, що лягли в основу їх творчого доробку. Саме вони активно порушували й обговорювали в широких колах громадськості актуальні питання виховання підростаючого покоління, пропонували способи розв’язання найгостріших педагогічних проблем, розробляли наукову педагогічну теорію, зокрема, засади проведення дитячих свят.

Як теоретик у галузі педагогіки та організатор народної освіти, М. Пирогов (1810–1881) стверджував, що виховання відіграє відповідальну роль у житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від нього значною мірою залежить майбутнє людини. Одним із поширених засобів виховання учнів, на його думку, було свято. Наприклад, про вплив літературних свят на виховання дітей М. Пирогов висвітлив у праці “О цели литературных бесед в гимназиях” (1861). На думку вченого, саме літературні свята сприяють духовному, естетичному, всебічному розвиткові дітей, поглибленому вивченню знань з літератури, формуванню в них почуття обов’язку, взаємодопомоги, вихованню духовних і моральних цінностей [11, с. 79–83]. У статті “Быть и казаться” (1861) він наголошував на необхідності виховання дитини, внутрішньо зібраної, чесної і правдивої, вільної від зовнішньо показного, несправжнього, звертав увагу на організацію дитячих вистав. Автор зазначав, що свято сприяє розумовому розвитку дитини: “І вдома, і в навчальних закладах можна і навіть потрібно дозволяти дітям, від 12 до 14 років, вивчати обрані ролі з різних п’єс, що сприятиме удосконаленню мови і чіткості висловлювання думок” [10, с. 81].

У цій же статті М. Пирогов не схвалює активного залучення дітей до масових дійств дорослих. У цих дійствах учений виокремив такі форми дитячих свят, як театри та дитячі бали, в яких діти беруть участь, але не виявляють своєї творчої ініціативи і водночас відриваються від навчально-виховного процесу школи. Він писав: “Вилучаючи безперестанно дитину з її власного духовного буття, переносячи її дедалі частіше в нашу сферу, змушуючи її і дивитися, і розуміти по-нашому, ми, нарешті, досягаємо одного – вона починає нам здаватися не тим, чим вона є” [10, с. 82]. Водночас педагог наголошував на необхідності брати участь батькам у святах, де вони можуть краще пізнати свою дитину, закликав дорослих допомагати та підтримувати учнів на таких дійствах і давав пораду матерям, щоб вони “йшли самі за куліси дитячого життя і спостерігали звідти за першою промовою, першими рухами своєї дитини” [10 с. 83]. У статті автор висував ідеал “виховання щирості в душі дитини”, щоб вона, “розвиваючись і вдосконалюючись, не роздвоювалася і не втрачала своєї щирості” [10, с. 87]. Отже, свято сприяє літературному, духовному, естетичному розвитку дитини.

В основі педагогічної системи видатного вітчизняного дидактика і педагога-методиста К. Ушинського (1823/1824–1870) лежить ідея народності виховання, тобто виховання в школярів патріотизму та громадянських якостей. Педагог вважав головним завданням школи – виховувати в учнів високі почуття любові й відданості народові. Великого значення в зв’язку з цим він надавав вивченню вітчизняної історії, рідної мови, літератури, особливо фольклору, а також дитячим святам. “Нехай кожний, – писав К. Ушинський, – пригадає своє дитинство, і він побачить, що свято для дитини зовсім не те, чим воно є для нас, а це справжня подія в річному дитячому житті, і що дитина лічить свої дні від свята до свята, як ми лічимо свої роки від однієї важливої події нашого життя до іншої” [17, с. 320–321]. Отже, свято збагачує життя дитини. Педагог поділяв дитячі свята на такі типи – релігійні і сімейні. Про це він зазначав: “Церква із своїми урочистими обрядами, природа із своїми річними змінами і сім’я із своїми святковими звичаями, розвагами й турботами – ось ті елементи, які осяюють у моїй пам’яті кожне свято мого дитинства”. На його думку, тьмяним і сірим було б дитинство, коли б з нього викинули свята, адже для дитини світле свято і весна, Різдво і зима, Спас і стиглі плоди, Трійця і зелені берізки зливаються в одне могутнє враження, свіже й наповнене життям” [17, с. 320–321]. Таким чином, свято – це зв’язок дитини з навколишнім середовищем, життям.

Серед плеяди видатних діячів освіти кінця XІX ст. – український педагог, просвітитель, харківська вчителька Х. Алчевська (1841–1920) значну увагу приділяла вихованню особистості за допомогою свята. Особливо цікавою була система проведення шкільних свят у навчально-виховній практиці її приватної жіночої недільної школи в м. Харкові. З цього приводу вона згадувала в своєму щоденнику: “Шкільні свята не тільки збуджують і оздоровлюють школу, а й служать зближенню різнорідного складу школи – учителів і учнів” [2, с. 183]. Отже, свято сприяє зближенню учнів і вчителів. Члени педагогічного колективу недільної школи Х. Алчевської намагалися надати шкільним святам такого характеру, щоб вони справляли сильне враження на учнів і були справді радісною подією в їхньому нелегкому, сірому житті. Свято має значний виховний вплив на особистість, і саме про це Х. Алчевська писала: “І треба бачити, як цей простий люд глибоко переживає враження, навіяні українською книжкою чи піснею, як захоплює його декламування рідною мовою, як його приваблюють святкування, що складаються із пісень та близьких йому віршів рідних поетів” [2, с. 39]. У практиці недільної школи одним із поширених свят була “ялинка”. У книзі “Передуманное и пережитое” (1912) педагог зазначала: “Я пам’ятаю “ялинки” минулих років нашої недільної школи, де в тісній кімнатці біля ялинки збиралось 50–60 дітей підліткового віку і дорослих. Вони співали пісень, раділи святу і веселі та щасливі розходились по домівках з подарунками – солодощами” [2, с. 429]. Отже, свято сприяє естетичному, розумовому розвитку дитини, її самореалізації.

Організаційні засади, зміст українського свята (так його назвала Х. Алчевська) в жіночій недільній школі висвітлено в спогадах педагога. Це було “ідейне чисто народне свято”, в якому брали активну участь діти підліткового віку (14–15 років) і дорослі дівчата, які співали в шкільному хорі. Учителька згадувала: “Ще задовго до свята запропонувала ученицям, що вони можуть прийти на дійство в національних костюмах, якщо в кого такі є, і справді, учениці з’явились у плахтах, спідницях, свитках, корсетках, із яскравими вінками з польових квітів на голові, намистами і дукачами на шиї, у червоних і чорних чоботах. Вечір розпочався співом малоросійських пісень шкільним хором, який складався з 80 молодих, сильних, співучих голосів” [2, с. 446–450]. На нашу думку, кожне влаштоване свято в недільній школі сприяло розвитку творчих здібностей у дітей; формуванню патріотизму, національної самосвідомості; розвитку почуття прекрасного і любові до нього; шануванню народних звичаїв і традицій.

Вітчизняний публіцист і діяч освіти Я. Абрамов (1858–1906) вивчав історію недільних шкіл у Росії і, зокрема, в Україні. Брав участь у діяльності Харківської жіночої недільної школи, засновником і керівником якої була X. Алчевська. У праці “Наші недільні школи: їх минуле і сучасне” (1900) він розкрив виховне значення свята для учнів, зокрема моральне виховання. Автор писав: “Це були “ялинки”, які проводилися у формі літературно-музичних ранків і вечорів, театралізованих вистав тощо. Шкільні свята “недільників” були настільки різноманітними, що можна було б скласти окремий збірник, присвячений організаційно-методичним особливостям їх проведення” [1, с. 192]. На його думку, світле враження від свят залишається на все життя в спогадах учнів, і якщо школа здійснювала більш чи менш помітний благотворний вплив на своїх вихованок, то одним з найбільш ефективних засобів цього впливу були саме шкільні свята [1, с. 210].

У руслі досліджуваної проблеми важливими, на нашу думку, є педагогічні погляди видатного педагога, діяча національно-визвольного руху С. Русової (1856–1940), яка дитячі свята вважала основою навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах та школах. Про виховний вплив свята на дитину йдеться в працях “Позашкільна освіта” (1912), “Національна школа” (1913). С. Русова наголошувала на виховному значенні і виокремлювала такі форми проведення шкільного свята: зі співами, театром, малюванням. Вона зауважувала, що шкільні свята сприяють вихованню гармонійно розвинутих і серцем і розумом дітей, дають змогу розвинути їх творчі здібності [14, с. 5].

У праці “Національна школа” (1913) педагог розкрила значення народних свят і для дітей, і для дорослих. Вона стверджувала, що саме в українській народній космології і термінології свят є багато торжеств, пов’язаних із шануванням сил природи, пір року. Наприклад, звичай колядування на Різдвяні свята, русалчин великдень весною, влітку влаштування свята Івана Купала та ін. С. Русова зазначала, що в цей період усякі утиски з боку уряду значно вплинули на національний розвиток таких свят. Подібні свята заборонялися та переслідувалися метрополією, тому що саме в них, як писала Софія Русова, “приховано багато архаїчно патріотичної краси” [14, с. 8].

Педагог вважала, що народні звичаї і свята є основою виховного процесу. Вона наголошувала на необхідності записувати вищезазначені народні свята в шкільні календарі і святкувати їх. Приводів для дитячих свят, на її думку, було дуже багато. Наприклад, кожна пора року може мати своє свято: свято квітів весною (у квітні, коли усі сади білим цвітом красуються, коли на луках скрізь розпускаються пахучі фіалки), свято жнив влітку, свято овочів восени, Різдвяне свято взимку. Авторка наголошувала на активній участі дітей у підготовці до свята: діти мають самі влаштовувати ці свята, підбирати разом з керівником матеріал для пісень, декламацій, самі прикрашати класи, запрошувати на урочистості гостей, організовувати товариський чай-сніданок. Просвітниця зауважувала, що саме така організація свята викликає велику активність з боку дітей, об’єднує їх почуттям спільної мети. На думку С. Русової, в організації свят мають брати участь школа, просвіти, театральні гуртки, хор. При цьому зміст свята має ґрунтуватися на педагогічних, національних засадах [14, с. 10]. Отже, свято сприяє відродженню народних традицій і звичаїв, гармонійному, духовному розвитку дитини.

У педагогічній спадщині етнографа, науковця, педагога, громадського діяча М. Сумцова (1854–1922) особливе місце знайшло відображення проблем процесу виховання. Основними завданнями виховання він вважав розвиток у дітей гуманізму, людяності, розумових і фізичних сил. Учений приділяв велику увагу такому засобу виховання, як свято. Для кращої підготовки до свят як дітей, так і дорослих він склав підручник “Діткам і дорослим” (1908), куди ввійшов матеріал із збірників відомих українських письменників Л. Глібова, Я. Головацького, С. Руданського, І. Франка, П. Чубинського. У книзі педагог розкрив організаційні особливості проведення свята ялинки та його зміст. Програма свята включала: читання віршів, декламацію, співання народних пісень, виконання танців. З великою любов’ю М. Сумцов звертався до дітей: “Я знаю, дітки, це зерно на вашій ниві сил не страте, рясне стебло зростить воно, щоб жниво виросло багате” [15, с. 3]. У книгу ввійшли народні пісні, вірші С. Руданського, Квітки-Основ’яненка, Б. Грінченка та інших українських письменників, загадки Л. Глібова. На нашу думку, це був гарний теоретично-практичний матеріал для влаштування свята ялинки у формі літературних ранків і вечорів.

Видатний український педагог, громадський діяч Я. Чепіга (1875–1938) у своїх дослідженнях також розглядав проблеми виховання дітей та молоді, формування національної свідомості дитини. Серед ефективних засобів виховання підростаючого покоління він окремо виділяв свята. Педагог наголошував, що кожне проведене шкільне свято – це насамперед свято учнів, тому діти повинні брати активну участь в усіх етапах його підготовки і проведення. Самі повинні скласти програму, підібрати й проаналізувати матеріал, відповідно до тематики свята. На думку педагога, саме такий процес, здійснений безпосередньо учнями, додає їм душевної радості, творчого запалу, і тоді свято є їхньою гордістю, частиною їхньої душі, їхньої праці й творчості [7, с. 39]. У статті “Коза-Дереза” М. Лисенка в школі” (1913) Я. Чепіга розкрив організаційні особливості впорядкування шкільних свят, зокрема, зробив акцент на організацію однієї із форм свят – дитячих вистав. Влаштування шкільних свят – “турботна річ, – зауважував автор, – але яка велика нагорода випадає упорядникові, коли заблищать сотні дитячих оченят цікавістю і захопленням, коли вдячна дитина стиха, ніби соромлячись, промовить: “Дякую Вам!” [7, с. 39]. Я. Чепіга підкреслював: “Для самої дитини шкільне свято є світлим промінням у нудній шкільній праці” [7, с. 39]. За педагогічними поглядами Я. Чепіги, шкільні свята мають ґрунтуватися на гуманістичних, національних засадах.

Освітній діяч, автор підручників, поет, прозаїк С. Черкасенко (1876–1940) у своїй праці “Пам’яті українського генія. З нагоди роковин” (1912) розкрив особливості проведення Шевченківських днів у школах. Він зазначав, що кожного року по школах відзначаються роковини пам’яті Т. Шевченка у формі, лекцій, вечорів, концертів, спектаклів тощо. Водночас С. Черкасенко наголошував, щоб учителі пильніше ставилися до своїх обдарованих учнів, розвивали їхні природні здібності, і що найкращим ушануванням українського поета з боку учительства була б допомога талановитим дітям народних шкіл розвинути їхні духовні сили, щоб потім віддати їх на користь рідного краю [18, с. 6]. Особливості проведення свята ялинки С. Черкасенко висвітлив у книзі “Ялинка. Як упорядковувати дитячі свята” (1912), куди ввійшли вірші, уривки з творів українських письменників. Це одна з перших українських тематичних збірок, що вміщувала теоретико-практичний матеріал для вчителів та учнів для проведення шкільних свят [19].

Отже, в основі педагогічних поглядів вітчизняних педагогів другої половини XІX – початку XX ст. та освітніх діячів (М. Пирогов, К. Ушинський, Х. Алчевська, Я. Абрамов, С. Русова, М. Сумцов, Я. Чепіга, С. Черкасенко та ін.) лежить ідея використання шкільного свята як однієї з ефективних форм організації дозвілля учнів, провідного засобу виховання підростаючого покоління. Педагоги доводили, що добре організовані змістовні свята, що ґрунтуються на педагогічних, національних, демократичних, гуманістичних, релігійних засадах сприяють вихованню творчої, правдивої, духовно багатої дитини, її гармонійному розвитку, майбутнього громадянина держави.

Література:

1. Абрамов Я. В. Наши воскресные школы. Их прошлое и настоящее / Я. В. Абрамов. – СПб. : [б. и.], 1900. – 351 с.

2. Алчевская Х. Д. Передуманное и пережитое. Дневники, письма, воспоминания / Х. Д. Алчевская. – М. : Тип. Сытина, 1912. – 467 с.

3. Антонець Н. Б. Педагогічна діяльність Спиридона Черкасенка в контексті руху за національну освіту (1906–1940) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Антонець Наталія Борисівна. – К., 2004. – 221 с.

4. Березівська Л. Д. Реформування шкільної освіти в Україні у XX столітті : монографія / Л. Д. Березівська. – К. : Богданова А. М., 2008. – 406 с.

5. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки / Н. М. Гупан. – К. : А.П.Н., 2002. – 224 с.

6. Даниленко В. М. Володимир Дурдуківський – педагог, критик, громадський діяч (1874–1938) / В. М. Даниленко, А. А. Кравченко. – К. : Ніка-Центр, 2000. – 72 с.

7. З-вич Я. “Коза-Дереза” М. В. Лисенка в школі / Я. З-вич // Світло. – 1913. – № 7. – С. 39–43.

8. Нариси з історії розвитку новаторських навчально-виховних закладів в Україні (XX століття) : навч.-метод. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської, В. С. Курила. – Луганськ : Вид-во ЛНУ ім. Т. Шевченка, 2010. – 444 с.

9. Ніколенко Л. Т. Теоретичні засади навчання і виховання молодших школярів у педагогічній спадщині Я. Ф. Чепіги : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Ніколенко Лідія Тимофіївна. – К., 2000. – 238 с.

10. Пирогов Н. И. Быть и казаться / Н. И. Пирогов // Соч. В 2 т. Т. 1. Педагогические и публицистические статьи. – К., 1910. – 962 с.

11. Пирогов Н. И. О цели литературных бесед в гимназиях / Н. И. Пирогов // Собрание литературно-педагогических статей Н. И. Пирогова, вышедших в управлении его Киевским учебным округом (1858 – 1861). – К., 1861. – 252 с.

12. Побірченко Н. С. Педагогічна і науково-просвітницька діяльність громад в контексті суспільного руху Наддніпрянської України (друга половина XІX – початок XX ст.) : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Побірченко Наталія Семенівна. – К., 2000. – 479 с.

13. Пометун Е. И. Школьное историческое образование в Украине: пути развития и проблемы / Е. И. Пометун. – Луганск : Изд. Вост.-укр. гос. ун-та, 1995. – 200 с.

14. Русова С. Ф. Національна школа / С. Ф. Русова // Світло. – 1913. – Кн. 7–8. – С. 3–16.

15.Сумцов М. Діткам і дорослим : [підруч. для влаштування Різдвяної ялинки, літературних розваг та ін. (пособие для устройства ёлок в Малороссии)] / М. Сумцов. – Х. : Печатне Діло, 1908. – 39 с.

16. Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – 624 с. ; Кн. 2. – 552 с.

17. Ушинский К. Д. Собрание сочинений. В 6 т. Т. 6. Родное слово. Книга для детей год первый и второй. Родное слово. Книга для учащихся. – М. ; Л. : АПН РСФСР, 1949. – 446 с.

18. Черкасенко С. Пам’яті українського генія. З нагоди роковин [Т. Г. Шевченка] / С. Черкасенко // Світло. – 1912. – Кн. 6. – С. 6.

19. Черкасенко С. Ялинка. Як упорядковувати дитячі свята / С. Черкасенко ; [за Є. Смирновим ; упоряд. С. Черкасенко]. – К. : Укр. учитель, 1912. – 114 с.