Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

Терновець О.М.

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка, Україна

Сучасний стан проблеми соціального сирітства в Україні

За роки української незалежності зроблені значні кроки з реалізації ефективної соціальної політики щодо підтримки найбільш соціально-незахищеної групи – дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Але в умовах нестабільного соціально-економічного та політичного життя спостерігається стійка тенденція зростання дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Загальна кількість таких дітей в Україні перевищує 100 тисяч осіб, серед яких найбільшу небезпеку становить зростання числа дітей, які залишилися без батьківського піклування, тобто соціальних сиріт. Діти стають сиротами при живих батьках, і саме це явище є катастрофічним.

У соціально-педагогічній літературі проблема соціального сирітства не є новою. Вона знайшла своє відображення у працях таких вчених, як Р. Пєша, М. Галагузова, О. Безпалько, А. Капська, Н. Нікандрова, Б. Кобзар, Л. Смагіна.

М. Галагузова у своїх працях використовує поняття „діти-сироти”, „соціальний сирота”, „діти, які залишилися без піклування батьків”.

Діти-сироти – особи віком до 18 років, у яких померли один чи обоє батьків.

Соціальний сирота – дитина, яка має біологічних батьків, але вони з різних причин не займаються вихованням дитини і не піклуються про неї.

Охорона дитинства в Україні визнана загальнонаціональним пріоритетом і є частиною державної політики. Усі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національності, етнічного та соціального походження, стану здоров'я, мають рівні права і свободи.

Основні заходи в стратегії національної політики спрямовані на: вдосконалення законодавства щодо правового і соціального захисту дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами; зниження показників смертності новонароджених; забезпечення відповідних умов для охорони здоров’я дітей, їх освіти, соціальної адаптації, активної життєдіяльності, виховання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності і рівності; надання дітям відповідних пільг і соціальних гарантій; реалізацію цільових програм з охорони дитинства; розвиток мережі і підвищення ефективності діяльності спеціалізованих установ і служб соціального захисту дітей; відпрацювання механізму соціальної підтримки дітей, які знаходяться в зоні ризику; вдосконалення системи змісту, навчання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; підтримка таких форм сімейного виховання, як дитячі будинки сімейного типу і прийомні сім’ї; стимулювання наукових досліджень з актуальних проблем дитинства; створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дітей.

Але, незважаючи на активну роботу у сфері соціальної політики, в Україні спостерігається такий феномен українського суспільства, як соціальне сирітство. Так, на 1.09.2009 р. в Україні налічувалося 103 000 дітей-сиріт (з них 95% соціальні сироти, тобто батьки цих дітей живі, але позбавлені батьківських прав, або самі відмовилися від дитини).

Причинами відмови від дітей і розміщення їх у державні установи є: неповна сім'я, недостатня матеріальна забезпеченість, погані житлові умови, алкоголізм матері або обох батьків.

Особлива категорія – це матері-підлітки, які намагаються будь-якими способами позбутися від небажаної вагітності, у тому числі за допомогою шкідливих для здоров’я майбутньої дитини препаратів. У результаті з’являються на світ діти, які не потрібні своїм батькам і виховуються в установах для сиріт.

Такі реалії сучасного українського суспільства, як економічна криза, безробіття, зубожіння широких верств населення, проживання за межею бідності, ослаблення сімейних відносин, втрата старшим і молодшим поколіннями моральних цінностей, пияцтво і алкоголізм, наркоманія, розповсюдження серед дітей і дорослих психічних захворювань, безперечно сформували сприятливий ґрунт для багатьох негативних соціальних явищ і соціального сирітства зокрема.

Забезпечити гідні умови життя дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, – це завдання, яке повинна ставити перед собою держава, але не дивлячись на збільшення кількості таких дітей, значна частина дитячих будинків і шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових і службових приміщень. Вихованці шкіл-інтернатів забезпечені одягом і взуттям лише на 60 – 70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих установ змушена задовольняти за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже нелегко.

Існують також проблеми з працевлаштування дітей після закінчення навчання. Гостро стоїть питання отримання житла – на чергу дітей ставлять, а коли буде видано соціальне житло – ніхто відповісти не може. Проблема частково вирішується на час продовження навчання в професійно-технічних і вищих навчальних закладах: це, передусім, можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Складніше тим дітям, які повинні розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення їх житлом і робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються.

Випускники навчальних закладів з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою у розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів вони можуть отримати грошову компенсацію у розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Грошовий еквівалент цієї виплати визначається відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум”.

Важливим елементом соціальної політики держави є розробка та впровадження програм профілактики соціального сирітства. Сьогодні в Україні успішно функціонують наступні соціальні програми: „Профілактика соціального сирітства”, „Укріплення родини”, „Маленька мама”, „Розвиток сімейних форм виховання”, які направлені на сприяння національному всиновленню; надання підтримки прийомним сім’ям і дитячим будинкам сімейного типу, в тому числі і матеріальної; співпрацю з дитячими інтернатними установами з метою запобігання соціальному сирітству.

За період 2008 – 2011 рр. в Україні зроблені важливі кроки з подолання явища соціального сирітства, а саме:

* розроблено і впроваджено перший національний Інтернет-портал з питань усиновлення „Сирітству – ні!”;

* фондом Р. Ахметова спільно з Українським центром соціальних реформ, Українським інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка і за підтримки „Главред-медіа” проведено дослідження „Життєвий шлях випускників інтернатних закладів, дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей”;

* визначені та проаналізовані причини соціального сирітства і ставлення населення до питань опіки, усиновлення дітей-сиріт. Результати представлені в соціально-демографічному дослідженні, яке було проведено спільно з Українським центром соціальних реформ.

* впроваджено розробку закону України „Про організаційно-правові заходи діяльності органів опіки та піклування”. Новий закон буде регулювати захист прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, дітей-інвалідів і дорослих непрацездатних громадян;

* розпочато всеукраїнську кампанію „Цій дитині потрібна родина”. Проект реалізується в партнерстві з громадською організацією „Магнолія”, телеканалами ІНТЕР, СТБ і 14 регіональними каналами;

* відкрито гарячу телефонну лінію з питань усиновлення. За номерами гарячої лінії можна безкоштовно отримати консультацію фахівця з питань національного усиновлення.

Таким чином, соціальне сирітство є актуальною проблемою сьогодення, яка виникає через недостатню увагу з боку суспільства та держави до сімей, що виховують дітей, та потребує вирішення на рівні держави, соціальних установ і організацій, загальноосвітньої школи і насамперед соціального педагога.

Література:

1. Галагузова М. А. Социальная педагогика / М. А. Галагузова, Ю. Н. Галагузова, Г. Н. Штинова. – Москва : «ВЛАДОС», 2008 – 447 с.

2. Завацька Л. М. Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ / Людмила Миколаївна Завацька. – Київ : Видавничий дім «Слово», 2008. – 240 с.

3. Про проблему бездомних дітей й громадян та шляхи їх подолання. Парламентські слухання. – К. : Логос, 2004. – 104 с.

4. Соціальна адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа / Посібник з підготовки спеціалістів ЦСССДМ. – Київ : УДЦССМ, 2008. – 123 с.

5. Соціальні служби України. Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді. – Київ : УДЦССМ, 2006. – 187 с.