Студентка Реброва В.А.

Керівник Погрібна В.Я.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

НАУКОВА РЕФЛЕКСІЯ У ПРОСТОРІ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Наукова рефлексія, як відомо, орієнтована на критику та осмислення теоретичного знання. Отже, з формування логічної теорії у дослідженнях акцент дедалі частіше переноситься на вивчення її практичного, дієвого переживання – сферу дуже близьку до художньо-естетичного простору. Зіставлення ж логічного й естетичного просторів у людській культурі є надзвичайно перспективним як для визначення сутності наукової свідомості, так і взагалі для більш адекватного усвідомлення самої сутності людської культури як форми буття. Тому актуальними постають дослідження різних аспектів філософської та соціологічної категорії рефлексії у теоретичному полі культурології як науки.

Мета статті полягає в аналізі засадничих умов теоретичних методів дослідження феноменів культури. Відповідно до мети постає завдання дослідити взаємозв’язок розвитку культурологічної думки зі зростанням рефлексивності теоретичних досліджень. Культурологія як наука впливає на суміжні сфери гуманітарного знання – мистецтвознавство, психологію, філологію, змінюючи осмислення культурних феноменів у методологічному і категоріальному плані. А максимальне наближення до предмету дослідження та частіша методологічна практика робить культурологію більш практичною наукою, ніж філософія. Про це свідчить, у тому числі, той факт, що на початку самовизначення культурології як науки практично одночасно склалося відразу декілька її "прочитань": семіотичний (Ю. Лотман), літературознавчий (С. Аверинцев, М. Гаспаров), діалогічний (В. Біблер), історичний (Л. Баткін, А. Гуревич), структурно-функціональний (В. Топоров) та інші.

Культура, на думку В. Танчер та В. Кучеренко, при когнітивному підході вбачається формою знання, інтерпретивною моделлю, що є також формою дії [3]. Можна сказати, що знання є як інформацією, так і результатом досвіду і дії особи. Культура в такому ракурсі бачення є не просто системою цінностей і норм, як в традиційній антропології. Така культура є рефлексивною. На мій погляд, слушною є позиція О. Рубанець щодо когнітивних практик, які включають методологічну та рефлексивну складові, поєднуючи об’єктивні системні зміни сфери знання з відтворенням місця та ролі людини в цьому процесі [2].

Важливим для дослідження проблеми рефлексії у просторі культурології є визначення рефлексії як методологічної категорії. Формування когнітивного підходу до вивчення культури і соціальних явищ, початок якого припадає на 80-90-ті роки ХХ століття, відбулося із залученням ідей класичної філософії ХІХ століття, зокрема, наукових категорій І. Канта. Так, за І. Кантом "Рефлексія (reflexio) не має справи з самими предметами, щоб отримувати поняття прямо від них; вона є таким станом душі, в якому ми перш за все намагаємось знайти суб'єктивні умови, за яких можемо утворити поняття. Рефлексія є усвідомленням ставлення таких уявлень до різних наших джерел пізнання, і тільки завдяки їй (рефлексії) їхнє ставлення одне до одного може бути правильно визначене". Однак у своїй критичній філософії І. Кант використовує поняття рефлексії скоріше в його історично первісному значенні, ніж у тому, в якому з ним працювали його безпосередні попередники і сучасники. Звернення І. Канта саме до цього терміну і виділення для нього особливого місця в системі своєї філософії визначено безсумнівним впливом на І. Канта філософії Г.-В. Лейбніца. Для останнього рефлексія є виключною характеристикою розуму.

Отже, рефлексія, як універсальна ознака людського мислення та розумової діяльності зупиняється (фіксується), об'єктивується, а отже перетворюється на інші духовні конструкти людського бутя. Розуміння через рефлексію означає, що людина у своїй діяльності, у тому числі і культурній, починає бачити себе відсторонено, бачити себе таким, "який розуміє".

Умовно, рефлексія постає у двох аспектах: як самоаналіз, і як аналіз знання, його змісту і методології пізнання, що має за мету отримання нового знання. Рефлексія створює взаємозв'язок між внутрішнім світом суб'єкта і його активністю, діяльністю. Вона визначається як зв'язка між наявним досвідом і освоюваним гносеологічним образом, при цьому образ "забарвлюється" досвідом, а ставлення до досвіду змінюється, що призводить до перетворення рефлексії в іще одне джерело досвіду. При інтерпретації рефлексія, звернена на розуміння, дозволяє задіяти все більше число онтологічних картин, що зберігаються у досвіді, в рефлективній реальності, що призводить до поглибленого розуміння.

Герменевтичні проблеми (проблеми розуміння й інтерпретації) в культурологічному аспекті розробляли такі вчені, як: С. Кримський, П. Йолон, Б. Парахонський, О. Юркевич. Семіотико-лінгвістичним аналізом, що досліджує процеси розуміння й інтерпретації в культурфілософському аспек-

ті, займалися Ю. Лотман, К. Свасьян, Б. Гаспаров, Н. Мусхелішвілі, Ю. Лєвін, В. Топоров, Ю. Шрейдер, Р. Павільоніс.

Герменевтика розкриває зміст процесу розуміння, пов’язаного з рефлексією. За Г.-Г. Гадамером герменевтична рефлексія здійснює самокритику мислячої свідомості, в ході якої всі абстракції цієї свідомості знаходять втрачену цілісність людського досвіду світу.

Герменевтична рефлексія повсюдно виявляється в науковій практиці. З огляду на вищезазначене актуальність для культурології як для "науки про духовне" застосування герменевтичної рефлексії є очевидною.

Варто сказати про "іпостась" рефлексії – культурну рефлексію, яка передбачає розуміння самої рефлексії в широкому сенсі цього слова, що загалом трактується як процес усвідомлення за допомогою дослідження й порівняння. Це означає, що культурна рефлексія культури може бути і художньо-естетичною, і релігійно-містичною, і навіть показно-буденною, демонстративно-профанованою, і є не що інше, як рефлексія культури культурою, що може набувати в інтегральному культурологічному знанні дуже

складні, змішані і синтетичні форми, взаємно опосередковані, які не розкладаються на окремі дискурси й аспекти [4].

Цікавою для піднятої у статті проблеми є позиція одного із теоретиків соціології, філософа П. Бурдьє щодо сучасного розуміння рефлексивності. У "Правилах искусства" П. Бурдьє висуває свій проект "науки про твори", згідно якого рефлексія митця над його твором відбивається в образі, що посилається читачеві. П. Бурдьє розрізнює три ефекти такого відображення: художника – у дзеркалі твору; самого цього твору з його властивістю відображення – в образах, які сприймає читач; і кінець-кінцем, твору – з його численними образами – в аналізі дослідника. Такий аналіз передбачає рефлексивність уже не візуального, але інтелектуального порядку: мова іде про критичний перегляд об’єкту науки (читай – культурології).

Таким чином, культурологія як наука сама по собі є суспільним явищем, і як така вона є потенційно рефлексивною. Безсумнівним є факт приналежності рефлексії до простору культурології. Проведений аналіз свідчить, що окрім основної теоретичної роботи з надання змістів і тлумачень феноменам культури, подальше проведення аналізу і критики, реалізованої як опис ґенези і структури саморефлексії культурологічної науки, може відкрити нові знання, не досліджувані раніше "за замовчуванням".

Використані джерела

2. Рубанець О. М. Системні прояви когнітивності в еволюції науки. Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2008.

3. Танчер В. В., Кучеренко В. Ю. Дискурс рефлексивної модернізації [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache:%97%979OtihBxb4J:www.sociology.kharkov.ua/docs/chten_01/ tancher.doc

4. Юрій М. Ф. Соціологія культури : навчальний посібник / М. Ф. Юрій. – К. : Кондор, 2006.