МОДЕЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО КЛАСТЕРНОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Н.К. Васильєва, д.е.н., професор

Дніпропетровський державний аграрний університет

 

         Зростання конкуренції та вимог до якості продукції, тривала економічна криза та відкритість ринків суттєвим чином позначаються на визначенні напрямів розвитку вітчизняного сільського господарства. Підвищується важливість прийняття оптимальних управлінських рішень на макроекономіч­ному рівні аграрної сфери країни в цілому, що має підтримувати продовольчу безпеку держави та забезпечувати добробут сільських виробників. Разом із цим необхідне здійснення оптимального менеджменту і на мікроекономічному рівні окремих суб’єктів господарювання, що мають самостійно дбати про досягнення високих показників і при виробництві, і при збуті власної продукції.

         Запорукою успіху регіонального сільського господарства є збалансоване поєднання механізму державного регулювання аграрного виробництва в організаційно-правовій, економічній, адміністративно-методичній та інформа­ційній площині із дієвим господарським механізмом управління витратами, трудовими ресурсами, фінансами та маркетингом на кожному сільсько­господарському підприємстві, що працює у вільному ринковому середовищі, де процес ціноутворення визначають попит, пропозиція та конкуренція. Іншими словами, тріада «держава, ринок, підприємство» має можливість гармонійно впливати на аграрний сектор економіки регіону.

         Дніпропетровська область складається із 22 районів, котрі відзначаються відмінним розвитком сільського господарства, що пов’язано із неоднорідними природно-кліматичними умовами, історичними тенденціями, кількістю сільськогосподарських підприємств та, відповідно, масштабами виходу продукції, спеціалізацією на тому чи іншому напрямі аграрного виробництва. Але у вимірі країни Дніпропетровщині завжди належать провідні позиції за станом розвитку та обсягами виробництва сільського господарства, що робить його не лише самодостатнім на рівні області, але й експортно орієнтованим за її межі на вітчизняні та зарубіжні аграрні ринки.

Позитивним надбанням останніх років у рослинництві Дніпропетровської області можна вважати стабільне зростання виробництва зернових, картоплі, овочів, плодів і ягід. Разом із цим негативним явищем у рослинництві Дніпропетровської області є суттєві коливання урожайності основних сільськогосподарських культур. Зокрема, за офіційною статистикою з 1995 по 2011 роки вона складала від 16,3 ц/га (у 2007 році) до 35,2 ц/га (у 2001 році) для зернових та зернобобових культур, від 166 ц/га (у 1998 році) до 345 ц/га (у 2009 році) для цукрових буряків, від 7,8 ц/га (у 2004 році) до 21 ц/га (у 2011 році) для соняшнику, від 63 ц/га (у 1998 році) до 140 ц/га (у 2004 році) для картоплі, від 112 ц/га (у 1999 році) до 206 ц/га (у 2011 році) для овочів, від 35,9 ц/га (у 1999 році) до 112,7 ц/га (у 2011 році) для плодів та ягід. Майже в 15 разів скоротилися посівні площі під цукрові буряки та понад в 9 разів – під кормові культури. Натомість, понад вдвічі зросли посівні площі соняшнику, порушуючи агротехнологічні вимоги до сівозмін та висна­жуючи родючі місцеві ґрунти.

У тваринництві Дніпропетровщини активно розвивається птахівництво, що після кризового падіння у 1999 році перевищило рівень 1995 року за пого­лів’ям на 126% та виробництво яєць – на 174%. Завдяки підйому у птахівництві та поступовому стабільному збільшенню поголів’я  свиней виробництво м’яса досягдл у 2011 році рекордного обсягу 225,9 тис.т (проти до кризових 123 тис.т у 1995 році та критичних 69,4 тис.т у 2001 році). Разом з цим скотарство Дніпропетровщині перебуває в занепаді: з 1995 року майже в 6 разів скоро­тилася чисельність корів, в 2,7 рази зменшилося виробництво молока. Аналогічна ситуація спостерігається і у вівчарстві: понад в 5 разів  скоро­тилася чисельність овець, наслідком чого стало зменшення обсягів виробництва вовни у понад 10 разів.

Для подолання зазначених негативних явищ та закріплення позитивних здобутків має одержати підтримку кластерний розвиток районів області згідно високого, середнього та низького рівнів спеціалізації за основними напрямами аграрного виробництва. Групування провідних, середніх та відстаючих районів доцільно зробити за сукупністю доступних показників офіційної статистичної бази даних за останній рік або їх середніх за декілька років. А саме, загальними показниками порівняння розвитку сільського господарства у районах області можуть бути: кількість та рівень рентабельності аграрних підприємств, їх прибуток чи збиток від реалізації сільсько­гос­подарської продукції, наявність основних фондів та енергетичних потужностей, кількість тракторів, комбайнів, засобів автоматизації у тваринництві. За напрямами спеціалізації у рослинництві слід віддати перевагу показникам площ фактичного збору основних сільськогосподарських культур, їх урожайності, обсягам  валового збору та реалізації, обсягу внесення мінеральних добрив під посіви. За напрямами спеціалізації у тваринництві доцільно враховувати чисельність поголів’я тварин, їх продуктивність та обсяги виробництва та реалізації м’яса, молока, яєць, вовни.   

          Змоделювати кластерний розподіл за рівнем розвитку окремих напрямів аграрного виробництва дозволяє апарат штучних нейронних мереж, комп’ю­тер­на реалізація якого представлена у програмі NXL Clusterizer. Результатом її роботи є визначення складу та ваги кластерів, обчислення їх середніх значень по кожному статистичному показнику, оцінка розбіжності значень показників у межах кластеру та середніх у кластері і в усій вибірці.

         За результатами запропонованого економіко-математичного моделю­вання відбувається обґрунтування управлінських висновків стосовно спільних векторів та конкретних заходів підтримки аналізованого напряму спеціалізації аграрного виробництва. А саме, для обраних у кластер провідних районів перспективне стратегічне посилення інноваційної складової, для обраних у кластер середніх районів слід наголошувати на реалізації механізмів стабілізації виробництва і тактичному сприянні підвищенню його ефективності, тоді як для обраних у кластер відстаючих районів бажано перепрофілювання на більш прийнятні напрями спеціалізації аграрного виробництва для забезпечен­ня оптимального загальнорегіонального розвитку сільського господарства.