Топільницька Я.О.

Львівська державна фінансова академія

Генезис дефініції «інтелектуальний капітал»

 

В процесі становлення економіки нового типу головними факторами економічного зростання постають креатині здібності людини, знання, інформація та різного роду інтелектуальні ресурси. На важливості інтелектуальних чинників в економічному розвитку суспільства неодноразово наголошували ще класики економічної науки.

Один із фундаторів класичної школи В. Петті стверджував, що основним чинником багатства нації є інтелектуальні здібності населення, тому неодноразово акцентував увагу на необхідності державної підтримки обдарованих людей.

А. Сміт виокремив людей інтелектуальної праці в окремий клас і стверджував, що інтелектуальна праця відіграє головну роль в розвитку країни. Знання, набуті в процесі навчання і трудової діяльності учений уподібнював капіталу та зазначав «Придбання таких здібностей, враховуючи також утримання їх володаря під час його виховання, навчання або учнівства, становлять основний капітал, який немов реалізується у його особистості» [1, с. 409].

А. Маршал поряд з традиційними факторами виробництва, до яких належать земля, праця та капітал, виділив четвертий – організацію – сукупність знань, що забезпечують ефективну організацію землі, праці та капіталу [2, с. 285]. Освіту учений вважав своєрідним «трампліном» для подальшого просування вперед і наголошував на необхідності фінансової підтримки обдарованих дітей, аргументуючи це тим, що «економічна вигода від використання одного великого промислового відкриття цілком достатня для покриття витрат для цілого міста» [3, с. 290].

Незважаючи на наявність ґрунтовних досліджень, поняття інтелектуального капіталу в науковому обігу не вживалося. Вперше воно було використано Дж. Гелбрейтом у 1969 р. в листі до М. Калецькі, а об’єктом наукових досліджень стало лише наприкінці минулого століття. Проте науковці так і не змогли дійти до єдиної думки щодо розуміння сутності цієї категорії – деякі учені розглядають інтелектуальний капітал як сукупність цінностей, інші – трактують його з позицій процесу, ще інші – з позицій результату.

Прихильники першого підходу вважають, що інтелектуальний капітал – це актив, що воло­діє здатністю приносити дохід [4, 5]. У межах другого підходу категорія «інтелектуальний капітал» розглядається як актив, що має здатність до відтворення, залучення в процесі кругообігу [6, 7]. Сутність інтелектуального капіталу як результату обґрунтовується його здатністю до забезпечення конкурентних переваг конкретним особам, підприємствам, державі та створення умов для отримання прибутку [8]. Проаналізувавши наведені підходи ми дійшли до висновку, що «інтелектуальний капітал» - це сукупність різного роду інтелектуальних цінностей, які в процесі свого обігу та кругообігу приносять додаткову вартість та забезпечують конкурентні переваги особі, підприємству чи державі.

Інтелектуальний капітал є одним із різновидів капіталу, однак має свої особливості, суть яких зводиться до того, що: по-перше, він не має матеріальної природи, фізичного зносу і, відповідно, не підлягає амортизації, а інвестиції в інтелектуальний капітал приносить більший дохід, ніж вкладення в матеріальні активи. Проте, визначальною особливістю інтелектуального капіталу є те, що ним володіє не лише підприємець, але й найманий персонал. Інтелектуальний капітал виникає в результаті взаємодії людей, людей та інформаційних ресурсів, а також людей і елементів фізичного капіталу в процесі виробництва. Він містить у собі все, що знає організація. Це можуть бути ідеї, різні типи знань, інновації, ноу-хау, знання, якими володіють співробітники організації, база знань організації, електронна мережа й база даних на її основі, співробітництво із клієнтами, тобто все, що дозволяє реагувати на зміну ринкової кон’юнктури швидше за конкурентів. Отже, інтелектуальний капітал – це сукупність явних і неявних знань, які організація може перетворити в прибуток.

Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, слід поділити його на окремі складові елементи з подальшим групуванням за однорідними ознаками, тобто здійснити його структуризацію. Зазвичай розрізняють три складові інтелектуального капіталу – людський, організаційний (структурний) та клієнтський (ринковий, споживчий).  Людський включає: знання, навички, досвід, творчі здібності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культуру праці тощо. Це знання, що працівники ,,забирають” із собою, коли вони звільняються з підприємства. Таким чином, людський капітал формується як складова таких елементів:

                                              ЛК = і + КК + ІВ,

де Пі – характеристики активів людини: і = 1...3 (1 - психологічні характеристики, 2 - професійні навички (компетенції), 3 - соціальні характеристики (ефективність праці, її напруженість, інтенсивність тощо));

КК - ключові компетенції, індивідуальні та колективні, сформовані на основі бізнес-процесів;

ІВ – інтелектуальна власність (індивідуальна та колективна).

Організаційний (структурний) капітал – патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, товарні знаки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, організаційна струк­тура, корпоративна культура тощо [9], тобто те, що залишається всередині фірми.

Споживчий (інтерфейсний, маркетинговий) капітал формують зв'язки з економічними контрагентами, інформація про них, торговельна марка (бренд).

Представлені підходи до поняття «інтелектуальний капітал» та тлумачення його структури дозволяють відобразити різносторонність досліджень та необхідність методологічних і методичних узагальнень використання його структури.

 

Література:

1.           Смит  А. Исследования  о  природе  и  причинах  богатства  народов.  –  М.:  Наука. – 1992. – 572 с.

2.           Маршалл А. Принципы экономической науки. – М.: Прогресс-Универс. – 1993, т.1. – 415 с.

3.           Маршалл А. Принципы экономической науки. – М.: Прогресс-Универс. – 1993, т.1. – 415 с.

4.           Городянська Л.В. Управління інтелектуальним капіталом і забезпечення підприємств інтелектуальними ресурсами // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – С. 127-132.

5.           Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества / В.Л. Иноземцев. – М.: Fcfdemia-Наука, 1998. – 640 с.

6.           Василик А. Система чинників формування та розвитку інтелектуального капіталу в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. – №6. – С. 39-43.

7.           Орлова Т. Интеллектуальный капитал: понятие, сущность, виды // Проблеми теорії і практики управління. – 2008. – №4.– С. 109-118.

8.           Гава Ю.В. Інтелектуальний капітал – шлях до економічного зростання України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4. – С. 129-134.

9.           Ілляшенко С. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства // Економіка України. – 2008. – №11. – С. 16-26.

 

 

Відомості про автора:

 

Топільницька Ярина Орестівна – аспірант Львівської державної фінансової академії.

 

Адреса для розсилки:

 

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.