Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

завідувач центру національного виховання Ломакіна Г.І.

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Громадянськість як якість суб’єкта громадянського суспільства

У старшому підлітковому віці відбувається потужна соціалізація особистості, визначення цінностей, формування планів на майбутнє, тому особливо важливо прищепити молодій людині громадянськість, у той час, коли вона ще вчиться у школі. Основними елементами громадянськості є моральна і правова культура, а проявами – почуття власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, повага та довіра до інших громадян і до державної влади, гармонійне поєднання патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів. Проблема громадянськості була й залишається актуальною незалежно від просторово-часових вимірів, але зміст понять, в яких фіксуються проблеми становлення громадянськості, необхідно істотно уточнити. Це викликано тим, що традиційні уявлення про громадянськість відбивають поки один, хоча й істотний бік поняття, – взаємовідносини громадян на вертикальному рівні (з державою), і вони не можуть адекватно впливати на структуру і зміст відносин на горизонтальному рівні (між людьми).

Головна складність процесу становлення громадянськості – це відсутність єдиного трактування й наукового обґрунтування терміну «громадянськість», який на повсякденному рівні всім зрозумілий. Складність цього процесу вимагає дослідження на трьох рівнях: історичному (розкриття змісту громадянськості в історії філософії); науково-пізнавальному (аналіз сутнісного й ціннісного сенсу громадянськості); теоретико-прикладному (вивчення актуальних соціокультурних проблем і можливостей їх вирішення).

Проблемою виховання громадянськості займались такі видатні педагоги як А. Макаренко, Г. Кершенштейнер, В. Бейлінсон, Я. Соколов. Справжній прояв сутності громадянина А. Макаренко бачив у єдності свідомості та поведінки. Витоки громадянського виховання, на його глибоке переконання, полягають в організації єдиного дитячого трудового колективу, прообразу єдиного колективу трудівників суспільства. Але при цьому громадянин повинен бути творчою індивідуальністю, щоб повною мірою реалізувати всі свої можливості і здібності [6, с. 256].

У «Тлумачному словнику великоруської мови» В. Даля «громадянськість» розглядається як «стан цивільної громади; поняття і ступінь освіти, необхідні для створення громадянського суспільства» [5].

Чимало різних підходів до розуміння категорії громадянськості існує у західній літературі. Наприклад, Ентоні Гідденс визначив громадянськість як «сукупність правил і ресурсів, що сприяють виробництву та відтворенню соціальних інститутів, «зафіксованих» у часі і просторі» [2, с. 68]. Американський дослідник Дж. Зевін, розмірковуючи про зв’язок патріотизму і критичного мислення, дійшов висновку, що громадянськість – це здатність людини критично оцінювати як ситуацію в суспільстві, так і рішення уряду. Такий підхід передбачає можливість для особи робити свій вибір, заснований на знанні, освіченості, освіті. На докорінну відмінність розуміння даного слова західними та російськими науковцями звертають увагу Ю. Нікіфоров і А. Скаліна в роботі «Про поняття громадянськість». У їх розумінні акцент робиться на духовно-моральні об’єднуючі засади, у західному ж контексті громадянськість трактується як «освічений патріотизм», тобто пріоритет віддається знанням юридичних, політичних, моральних норм і їх застосуванню. Вище згадані вчені вважають одним із головних проявів громадянськості внутрішню готовність людини служити вищим цілям, бути джерелом і рушійною силою морального вдосконалення суспільства [7, с. 249].

Актуальність формування громадянськості школярів у сучасному суспільстві є предметом дослідження Л. Кузнєцової, А. Іоффе, Є. Симонової. Роботи вчених висвітлюють пошук оптимальних умов формування громадянськості школярів, які дозволять учневі відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною особою.

Для дослідження проблеми виховання громадянськості учнів велике значення мають загальнотеоретичні роботи педагогів Н. Гончарова, Р. Гурової, Л. Кузнєцової, Б. Лихачова, в яких сформульовані цілі й завдання, принципи й методи, шляхи й засоби виховання необхідних особистісних якостей громадянина.

Обґрунтуванню філософського та юридичного аспектів громадянськості (цивільних і правових функцій особистості) присвячені роботи таких філософів і соціологів, як Л. Архангельського, Л. Буїв, І. Кона, Г. Смирнова, А. Харчева. У працях Л. Божович, А. Ковальова, О. Леонтьєва, А. Петровського, С. Рубінштейна запропоновано психологічне обґрунтування проблем виховання громадянина суспільства. Карпова Н. у роботі «Политическая культура в процессе становления гражданского общества» акцентує увагу на ідентичності понять «громадянськість» та «політична культура» [3, с. 42]. Обидва поняття визнаються політологами близькими за значенням, ідентичними, але в деяких випадках громадянськість розуміється як практична сторона політичної культури, або це поняття тлумачать як духовно-моральні якості людей.

У результаті теоретичного аналізу наукової літератури, можна зробити висновок, що процес виховання громадянськості складний, та його має пройти, і проходить кожна поважаюча себе людина, тому що громадянськість дозволяє особі бути політично, морально, юридично, соціально дієздатною. Процес виховання громадянськості включає в себе безліч методів і способів. Під час формування громадянськості необхідно виховати такі якості особистості: колективізм, дисциплінованість, відповідальність, цілеспрямованість, трудову активність, розвинуте почуття обов’язку.

Виявлення сутності та особливостей процесу виховання громадянськості залежить від аналізу наступних важливих елементів – громадянин і громадянськість. Поняття «громадянин» є предметом дослідження юридичних наук і являє собою юридичну категорію. Філософією й соціологією громадянська позиція розглядається у загальносоціальному плані. Психологія аналізує психічні процеси й якості, притаманні особистості громадянина на різних вікових етапах її розвитку. Педагогіка розглядає процес виховання й формування школяра як громадянина, вивчає необхідні для цього можливості шляхів і засобів. При цьому педагогіка враховує досягнення вищезгаданих областей знань, спирається на їх положення й рекомендації.

На основі розглянутих робіт західних та російських учених можна сформулювати таке визначення громадянськості – це сукупність переконань і поглядів, що припускає, з одного боку, високу ступінь незалежності й самостійності індивідуальних суджень про суспільство, з іншого – непорушну соціальну солідарність, виражається в участі людини у житті соціуму. У визначенні поняття «громадянськість», необхідно враховувати й те, що громадянськість опосередковується соціокультурною обстановкою, виявляється вона у вигляді індивідуальної поведінки, отже, може бути розвинена відповідно до зовнішньої волі.

Наше суспільство у своєму розвитку пройшло кілька етапів і на різних етапах громадянськість розумілася як:

- суспільно-державний патріотизм, що включає в себе повагу до держави, Конституції, законів, державних символів, готовність захищати державний лад;

- класова, пролетарська солідарність, самовідданість, свідомість та організованість у боротьбі за наближення комунізму;

- інтегративна якість, що дозволяє людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною [5, с. 18].

Сьогодні поняття громадянськості поєднує в собі:

- розуміння своїх прав і свобод та вміння користуватися ними на практиці. Реалізація особистістю своїх прав і свобод відбувається в межах поваги прав і свобод інших громадян;

- особисту відповідальність за свій вибір і свою поведінку. Це у свою чергу вимагає від індивіда усвідомлення необхідних юридичних і моральних зобов’язань перед суспільством та державою, а не тільки стосовно нього;

- критичне ставлення до соціальної реальності на основі вільного вибору, моральних переконань і спонукань;

- здатність вести позитивний діалог з владою, іншими громадянами та громадськими об’єднаннями;

- усвідомлення своєї громадянської ідентичності. Самоідентифікація особистості, яка має кілька етапів; розуміння приналежності до країни, суспільства й держави, їх правового, культурного й мовного простору, сприяє становленню молодої людини як громадянина-патріота своєї держави і світа в цілому.

Визначаючи поняття «громадянськість», ми встановили, що поняття складається з наступних компонентів: знання, якості, позиції, цінності, дії (тобто багато в чому збігається з поняттям «політична культура») та включає наступні якості, що водночас є якостями суб’єкта громадянського суспільства. До таких громадянських якостей належать: громадянський обов’язок; громадянська відповідальність; громадянська совість; громадянська активність; громадянська свідомість; здатність сприймати закони й готовність до їх виконання (повага до законів держави); почуття патріотизму та інтернаціоналізму; здатність особистості мати переконання (почуття особистої свободи); духовно-практична діяльність людини (політична культура); єдність громадянської свідомості та поведінки.

Але треба звернути увагу на те, що кожна з цих якостей розглядається через характерні ознаки. Так, громадянський обов’язок – це усвідомлена система вимог суспільства й держави, викликаних потребами соціальної необхідності та конкретними цілями й завданнями історичного етапу розвитку. Громадянська відповідальність розглядається як властивість особистості, що характеризується прагненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі чи шкоди для суспільства, яка порівнює свої вчинки з вимогами суспільства, нормами, законами та співвідносить свої потреби з реальними можливостями. Здатність особистості до самоконтролю, що проявляється у вигляді усвідомлення, переживання особистістю свого ставлення до норм соціального середовища, суспільства й відповідності своїх вчинків цим нормам – це громадянська совість. Громадянська активність розглядається як міра участі людини у вирішенні суспільно значущих завдань, що виявляється у ставленні до суспільства, праці і власності, до інших людей, до самого себе; повага і прийняття прав та обов’язків через призму громадянської свідомості, що є способом ставлення до об’єктивної дійсності.

Можна виділити декілька важливих функцій громадянськості:

· мобілізуюча, тобто формує в людей активне ставлення до дійсності (у її рамках і під її впливом формується громадянське суспільство);

· спрямовуюча, пов’язана з цілепокладанням, додає стійкості діям особистості, громадських об’єднань;

· регулююча – визначає реакції на зовнішній вплив, на характер суспільних зв’язків та відносин.

Громадянськість – це стрижень особистості, навколо якого будуються всі її інші параметри. Для становлення особистості як громадянина, молодій людині необхідно отримати систему політичних цінностей, ідей, в які вона може вірити, й орієнтації в політичному середовищі, які дозволять їй адаптуватися в суспільстві.

Слід зазначити, що в сучасних умовах громадянськість виступає як синтез якостей особистості, що включає в себе цілий комплекс ідейно-політичних і моральних якостей. Громадянськість є інтегральною якістю особистості й виступає сукупністю особистісних знань громадянина, його переконань, намірів і дій у згоді й на благо суспільства, що характеризує загальний рівень громадянської вихованості особистості.

Шкільна практика доводить, що учень формується як громадянин не просто завдяки зовнішнім впливам на нього, а за допомогою відносин з навколишнім світом, які зумовлюються різнобічною реакцією школяра на навколишній світ і виявляються в діяльності відносно зовнішнього світу. В освітньому процесі відносини визначаються вихователем, обставинами, умовами, в яких живе й розвивається школяр.

Джерелом активності старшокласника є його потреби, що активізуються у свідомості і проявляються в діяльності у формі різних мотивів. Та не будь‑яка активність представляє для суспільства цінність, а тільки та, яка суспільно доцільна й суспільно корисна та це слід враховувати при характеристиці соціальної активності школярів. Педагогу-вихователю необхідно пам’ятати про те, що діяльність школярів тільки тоді матиме суспільну значимість, коли вона, по-перше, здійснюватиметься сумлінно і свідомо, по-друге, приноситиме суспільно корисні результати і, по-третє, поєднуватиметься з позитивно-моральними шляхами досягнення цілей.

Громадянська активність старшокласника означає готовність і вміння на ділі доводити свої громадянські переконання, добровільно і творчо виконувати обов’язки, проявляючи творчість, ініціативу та громадянську мужність. Виховання громадянськості у старшокласників має відбуватися в системі, що включає в себе комплекс цілей і функцій з урахуванням можливостей засвоєння учнями загальногромадянських і загальнолюдських ідей. Цій системі притаманні протиріччя й «механізми» їх дозволу, що забезпечують ефективність виховного впливу, властиві також певні критерії громадянської вихованості. Процес виховання громадянськості поєднує триєдину мету: освітню, що полягає в тому, щоб розкрити учням загальногромадянські, політичні цінності суспільства, озброїти їх уміннями політичного діалогу та культурного ведення дискусії; виховну – становлення громадянськості відбувається через включення школярів до посильної й доступної суспільно-громадянської діяльності, формування почуттів патріотизму й інтернаціоналізму, морально-політичної порядності у відносинах з людьми, а також свідомої дисциплінованості, відповідальності, здатності виправляти свої помилки; розвивальну – функція випливає з освітньої і виховної.

Цілі й функції виховання громадянськості учнів досягаються та реалізуються завдяки багатому вмісту цілісного навчально-виховного процесу. У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням у дусі громадянськості [4, с. 36]. Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського виховання [4, с. 43]. Саме тому вчитель-предметник у ході становлення громадянськості відіграє важливу роль, поєднуючи свою роботу у цьому напрямку з діяльністю інших суб’єктів виховного процесу.

На підставі вищесказаного правомірно стверджувати, що виховання громадянськості у школі – це процес формування та становлення учнів громадянами, який є свідомою й цілеспрямованою діяльністю школи та виховних впливів соціальних факторів за активної участі самих школярів, що сприяє заміні спонтанної та експериментальної поведінки на передбачувану, яка очікується, моделюється, регулюється. Громадянськість поєднує в собі упорядковане життя суспільства й держави, її загальні інтереси, індивідуальну, колективну та суспільну правосвідомість й духовні цінності. Громадянськість включає також творчість і самовираження особистості, її моральну позицію як суб’єкта громадянського суспільства та є цінністю громадянського суспільства. Необхідно подолати розпливчастість знань про цінності, ціннісні орієнтації і відносини, які є складовою інституціоналізації феномену громадянськості, що являє собою процес визначення й закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, що здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Література

1. Гидденс, Э. Устроение общества: Очерк теории структурации. – 2-е изд. / Э. Гидденс. – М.: Академический Проект, 2005. – 528 с.

2. Даль, В. Тлумачний словник великоруської мови / В. Даль – [Електронний ресурс] – Режим доступу: //http://slovardalya.ru/description/grazhdanin/5979.

3. Карпова, Н.В. Политическая культура в процессе становления гражданского общества / Н.В. Карпова // Вестник Московского университета. – Сер. 18: Социология и политология. – 2006. – № 1. – С. 41-54.

4. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Джерело педагогічної майстерності. Громадянська освіта школярів / Науково-методичний журнал. – Випуск № 1 (33). – Ч. 1-2. – Харків: ХОНМІБО, 2005. – С. 35-45.

5. Кузнецова, Л.В. Развитие содержания понятий «гражданственность» и «гражданское воспитание» в педагогике ХХ в. / Л.В. Кузнецова // Преподавание истории и обществознания в школе. – 2006. – № 9 – С. 10‑18.

6. Макаренко, А.С. Воспитание гражданина / Сост. Р.М. Бескина, М.Д. Виноградова. – М.: Просвещение, 1988. – 304 с.

7. Никифоров, Ю. О понятии гражданственности / Ю. Никифоров, А. Скалина // Известия Алтайского государсвенного университета. – 2007. – № 4-3 (56). – С. 248-252.