ПЕДАГОГІЧНА ДОПОМОГА РОДИНІ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Чернишова Л.В.

(Дніпропетровский національний університет)

Психологія сучасного дитинства має особливу соціальну значущість для майбутніх поколінь і визначається особливостями та витоками розвитку. В концепції єдиного освітнього простору однією з важливих проблем є забезпечення та реалізація державних програм щодо надання спеціальної корекційної допомоги дітям із порушенням психічного розвитку. Необхідність створення системи ранньої комплексної допомоги батькам, що мають дитину із відхиленням в розвитку, ставленням держави до цих сімей, можливостями науки та практики.

Організація психологічної та педагогічної допомоги родинам, позбавленим можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного або психічного розвитку дітей, потребує в першу чергу, зміни ставлення суспільства до дітей з особливими потребами та проблемами розумової відсталості дітей в Україні. Внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролі за своєю поведінкою розвиток цих дітей залежить від задоволення їх потреб іншими людьми.

Спеціальні освітні заклади для розумово відсталих учнів зорієнтовані на максимальний розвиток загальних соціально-адаптивних можливостей дитини, її обізнаність, практичну підготовку до основних сфер життєдіяльності в суспільстві і, найперше, до самообслуговування, спілкування, соціальної поведінки.

Однак психологічної й соціально-педагогічної допомоги потребують не тільки діти з особливими потребами, але й батьки, де народжуються і зростають діти цієї категорії. Це пов'язано з тим, що інвалідність дитини досить часто стає причиною глибокої і тривалої соціальної дезадаптації всієї сім'ї. Батьки повинні приймати свою дитину такою, якою зробила її природа. Прийняття і є та допомога, яку ми можемо дати дитині з особливими потребами.

На сьогодні термін «дитина з особливими потребами» об'єднує осіб, які мають стійкі розлади функцій організму, зумовлені захворюванням, наслідком травм, або вродженим дефектом, що призводить до обмеження життєдіяльності, необхідності в соціальній допомозі та захисті.

Як стверджують детальні дослідження Н. Г. Морозової, Т.В. Єгорової, А. Г. Шевцова, Н. К. Вічалковської, у дітей з особливими потребами виникають загальні особистісні проблеми, пов'язані з недостатнім опануванням життєвих умінь і навичок, невмінням адаптуватися в навколишньому світі, неможливістю використовувати особистісні ресурси для розв'язання життєвих завдань. Окрім того, як вказують М. Д. Троут, О. О. Мельник, О. Нікольська, М.І. Мушкевич, дитина з особливими потребами і її батьки стикаються з нерозумінням і упередженним ставленням соціуму. Це і є основним фактором формування невпевненості, негативної і заниженої самооцінки, а як наслідок, почуттям викинутості із життя, непотрібності.

Аналіз теоретичної літератури дозволив зробити висновок, що саме батьки можуть допомогти дітям віднайти в собі сили; характер батьківсько-дитячої взаємодії дозволяє прогнозувати майбутні відносини дитини із своїми однолітками і її статус в групі. Тобто, значення дорослого для розвитку дитини неможливо переоцінити. Ще Л.С. Виготський у своїх роботах вказував на те, що взаємодія дорослого і дитини є головною умовою формування вищих психічних функцій. Саме в процесі спілкування і взаємодії з дорослим відбувається соціалізація дитини і розвиток її особистості.

Сім'ї, як і окремі члени сім'ї, відрізняються у своїх реакціях на появу дитини з відставанням в розвитку. Це залежить від багатьох факторів: індивідуальних особливостей батьків, особливості шлюбних стосунків, очікувань та мрій відносно дитини, ставлення до невдач загалом, від наявності та індивідуально психологічних та фізичних особливостей інших дітей, ступеня розумової відсталості, специфіки прояву патології, міри її помітності для оточуючих. Однак поряд з індивідуальними відмінностями батьків розумово відсталих дітей, дослідники виокремили такі особливості, спільні для всіх сімей:

1. Порушується взаємодія з соціумом. При цьому сім'я стає закритішою, спостерігається неадекватна реакція на рекомендації спеціалістів, конфронтація з дошкільним закладом та зі школою.

2. Порушуються відносини всередині самої сім'ї, особливо подружні.

3. Можливе порушення репродуктивної поведінки. Подружжя приймає рішення не мати більше дітей.

4. Формується неправильне уявлення про виховання дитини внаслідок неадекватної оцінки її можливостей.

5. Тривалий стрес спричиняє дратівливість, взаємні звинувачування та погіршення подружніх стосунків у цілому.

Таким чином, батьки створюють інвалідизований сценарій життя дитини. Первинний, органічний дефект дитини ускладнюється вторинним, соціальним, коли батьки несвідомо створюють «програму невдач» у розвитку дитини. Витіснення неприємних переживань, пов'язаних з майбутнім дитини, є причиною того, що батьки більше живуть сьогоднішнім днем, намагаючись менше думати про те, що буде завтра.

Дитина з розумовою відсталістю вимагає від батьків повсякденної роботи над собою. Головна проблема, яку має розв'язувати педагог-консультант, полягає у пробудженні справжнього інтересу до важкої батьківської ролі. Каталізатором пробудження власної відповідальності може стати батьківська група, де обговорюються подібні проблеми, де є можливість опинитися в центрі уваги, поділитися досвідом.

Необхідно знайомити батьків з елементарними прийомами корекційної педагогіки та надавати необхідний мінімум спеціальних знань. Так програма «раннього втручання»(РВ) створена для допомоги батькам та дитини. До послуг РВ входять: навчання батьків, допомога логопеда, догляд за дитиною у відсутність батьків, тощо. Рідні навчаються використовувати методи щоденної домашньої реабілітації. Вони володіють інформацією, необхідною для визначення повного задоволення потреб дитини.