Педагогіка/5. Сучасні методи викладання

Корольова Н.В.

Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, Україна

Кафедра педагогіки та методики професійного навчання

Компетентнісний підхід в освіті

Галузевим організаціям і підприємствам потрібні фахівці, як можуть не тільки досягти поставлених цілей, але й виконати це кваліфіковано та ефективно. Підтвердженням того, що організаціям потрібні компетентні фахівці є: по-перше, «людський капітал, визначений як «навички, здібності і знання», який забезпечує рівень зростання економіки …» (Ginzberg & Vojta, 1981), що є актуальним в антикризовому управлінні; по-друге, формування моделі компетентності фахівця і формуючих її компетенцій, визначає професійну поведінку особистості, яка буде ефективною, результативною і продуктивною для виконання задач професійної діяльності.

У процесі професійної підготовки фахівців виділялися наступні теоретико-методологічні підходи: галузевий, функціональний, компетентний. Спочатку професійне навчання базувалося на галузевому підході, який дозволяв готувати фахівців широкого профілю, необхідних для рішення широкого переліку професійних задач. З переходом до спеціалізації розповсюдження отримав функціональний підхід, суть якого полягала в тому, що кожен фахівець має своє «професійне коло діяльності», діє в ньому та несе відповідальність за результати своєї праці. Дані підходи були положенні в основу розробки держстандартів вищої професійної освіти першого і другого покоління. Переоцінка стану галузі і приєднання України до Болонського процесу зробило актуальним реалізацію в професійній підготовці фахівців компететнісного підходу.

Компетентнісний підхід – це технологія моделювання результатів освіти і їх представлення як норм якості професійної освіти [2]. Використання компетентнісного підходу обумовлено соціально-економічними потребами української економіки, а саме: необхідністю проектування національних моделей підготовки фахівців на основі вимог Болонського процесу; в умовах невизначеності ринкової ситуації і посилення конкуренції фахівців на ринку праці затребуваними стають професійно мобільні, ініціативні фахівці, здатні до прийняття оптимальних рішень; потреба у кваліфікованих фахівцях, що приводить до необхідності створення системи професійної освіти, яка включає професійні школи за ступенями освіти і базові організації.

Сам по собі компетентнісний підхід не може модернізувати систему вищої професійної освіти, підвищити якість і конкурентоспроможність вищої школи, але здатний створити умови для цих нових структурних процесів. держстандарти освіти нового покоління проектуються на основі компетентнісного підходу. Його смислоутворюючими конструктами є компетенції – здатність фахівця застосовувати знання, уміння й навички для успішної діяльності у конкретній галузі [1].

На думку Е.М. Короткова [3], компетентнісний підхід включає: модель фахівця, яка побудована за принципом формування компетенцій (зміст і технології навчання), як результат освіти; держстандарт освіти; освітню програму і модульний навчальний план; планування і оцінку трудомісткість навчального процесу; багатокритеріальну оцінку досягнень студента; оцінку компетентності; механізм управління системою професійної підготовки фахівця.

Реалізація компетентнісного підходу пов’язана із задоволенням потреб особистості в професійній освіті, що збагачує можливості її існування; формування стратегій особистісного і професійного розвитку. Саме такий підхід дозволяє забезпечити конкурентоздатність молодих фахівців. Ефект досягається за допомого розв’язання наступних задач: 1) у процесі навчання здійснюється мотивування особистісного і професійного розвитку студента; формування професійної компетентності через освоєння базовий і професійних компетенцій; 2) у процесі професійної діяльності здійснюється розвиток професійних компетенцій в умовах галузевих організацій, підприємств; формування індивідуального стилю професійної діяльності; проектування альтернативних сценаріїв свого професійного майбутнього.

Таким чином, компетентнісний підхід – це пріоритетна орієнтація на мету освіти: навчаємість , самовизначення, самоактуалізація, соціалізація і розвиток індивідуальності. В якості інструментальних засобів досягнення цієї мети виступають принципово нові освітні конструкти: компетентності, компетенції. Дані конструкти роблять наочними і, такими, що піддаються перевірці, меті, змісту навчання та рівню вимог, які пред’являються до фахівця з боку ринку праці.

Література:

1. Байденко В.И. Болонский процесс: проблемы, опыт, решения.– М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2006. – 112 с. 

2. Зеер Э., Заводчиков Д. Идентификация универсальных компетенций выпускников работодателем // Высшее образование в России. – 2007. -№ 11. – С. 39-45.

3. Коротков Э.М. Управление качеством образования: учеб. пособие для вузов.– М.: Академический Проект: Мир, 2006. – 320 с