Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Щодо обгрунтованості законодавчого формулювання принципів трудового права через термінологічні конструкції «реалізація права на...», «забезпечення права на...»

Висловлені різними дослідниками заперечення, контраргументи стосовно започаткованої ще за радянської доби концепції ототожнення принципів трудового права зі змістом суб’єктивних прав і обов’язків окремих суб’єктів трудового права вбачаються нам слушними, але, на жаль, вони не втратили своєї актуальності на сучасному етапі розвитку теорії принципів трудового права. Квінтесенція такої контраргументації головно зводиться до того, що права та обов’язки, що мають різні стимули їхньої реалізації, є правовими засобами безпосереднього впливу на поведінку суб’єктів права, а принципи трудового права є феноменами, що визначають власне зміст конкретних прав і обов’язків учасників правовідносин, а тому принципи не потребують застосування чи існування тих чи інших стимулів їхньої реалізації. Закріплення відповідних прав і обов’язків у нормах законодавства, серед іншого й трудового, слід уважати лише окремими формами об’єктивації правових (галузевих) принципів. Небезпідставно в цьому аспекті підкреслює В.Т. Томін, що галузеві принципи з’являються ще до того, як їх сформулює законодавець [1, с. 193–195]. «Сама по собі ідея, — суголосно наголошує А.О. Замченко, — яка б вона видатна не була, поза правом не може мати імперативного зобов’язального характеру з відповідними санкціями. Тому ідеї юридичного значення й повинні мати правову форму. Але не кожна правова норма є принципом, а лише та, яка є найбільш узагальнюючою, у плані регулювання складних суспільних відносин. Образно можна сказати, що принципи виступають немовби «згустками законів». Таким чином, підкреслюється саме нормативний характер принципів, тобто вони, щоб стати правовими, мають бути закріплені в нормах права... або через викладення деякого їх змісту...» [2, с. 206; 3, с. 206]. Тут слід ще раз погодитися із сентенціями О.В. Смірнова, який зазначав свого часу, що «права и принципы — это не одно и то же: принципы как категория идеальная не сводятся к правам и обязанностям лишь одного субъекта — работника. Принципы отрасли должны отражать формы взаимодействия прав и обязанностей работника и работодателя, их представителей, а не только работника» [4, с. 25]. Примітно, що і у офіційному коментарі до чинного Трудового кодексу Республіки Білорусь також наголошується на тісному зв’язку принципів із процесом реалізації цілої низки правовідносин у сфері найманої праці: «Принципы социального партнерства между нанимателями (их объединениями), работниками (их объединениями) и органами государственного управления... реализуются прежде всего в процессе заключения коллективных договоров и соглашений, осуществления работниками своих прав на объединение в профсоюзы, на участие в управлении организацией, при разрешении индивидуальных и коллективных трудовых споров...» [5, с. 16]. Схожість позицій можна виявити й в міркуваннях інших сучасних правників: наприклад, І.К. Дмітрієва з цього приводу зазначає: «...основные принципы трудового права с точки зрения содержания выражают права и свободы в области труда и тем самым непосредственно обусловливают основные права и свободы работника и, соответственно, работодателя и других субъектов трудового права» [6, с. 13; 7, с. 187–188, 327–328]. Примітним є й підхід, який обстоює Ю.В. Баранюк у тій частині, де під час характеристики співвідношення принципів трудового права та статутних прав і обов’язків наголос робить, по–перше, — не лише на зв’язку лише з основними правами і обов’язками, а ще й гарантіями таких прав, а, по–друге, — на їхньому власне лише «зв’язку», а не повній тотожності означених категорій. Так, цей дослідник, зокрема, пише, що «...класифікувати основні принципи права можна залежно від різних критеріїв. Для визначення цих критеріїв, необхідних для класифікації основних принципів трудового права, необхідно враховувати їх зв’язок з основними трудовими правами і обов’язками, а також юридичними гарантіями, потрібними для їх реалізації» [8, с. 85].

Наявний в трудоправовій доктрині і зреалізований на сучасному етапі російським законодавцем методологічний підхід, що передбачає характеристику сутності окремих принципів через систему відповідних прав і обов’язків громадян, насамперед — конституційних, а також формулювання принципів через конструкцію «реалізація права на...», «забезпечення права на...» тощо, на наш погляд, за своєю глибинною суттю є лише різновидом хибної концепції ототожнення принципів трудового права зі змістом суб’єктивних прав і обов’язків окремих суб’єктів трудового права. Саме тому слід погодитися з висловленою сучасним російським дослідником І.І. Андріановською у науковій статті «К вопросу о формулировании принципов трудового права» критикою на адресу щойно означеного методологічного підходу. Так, цей автор звертає окрему увагу на низку «термінологічних» і «сутнісних» недоліків у формулюванні «основних» принципів, що набули свого законодавчого закріплення в ст. 2 нового Трудового кодексу Російської Федерації й зазначає: «Многие... принципы современного трудового права сформулированы... не совсем точно. В частности, речь идет о тех принципах, которые определены с позиции обеспечения основных трудовых прав работников и работодателей. Так, в формулировании большинства принципов трудового права, закрепленных в ст. 2 ТК РФ, прослеживается следующая основная... конструкция: «обеспечение права на...». В подтверждение сказанного можно привести несколько примеров: а) обеспечение права каждого работника на справедливые условия труда, в том числе на условия труда, отвечающие требованиям безопасности и гигиены, права на отдых, включая ограничение рабочего времени, предоставление ежегодного отдыха, выходных и нерабочих праздничных дней, оплачиваемого ежегодного отпуска; б) обеспечение права работников на участие в управлении организацией в предусмотренных законом формах и др. Во многих других принципах также прослеживается мысль об обеспечении «работников и работодателей...», «...права каждого...», «права работников» и т.п. на что–либо: «на своевременную и в полном размере заработную плату», «на справедливые условия труда...», «на продвижение по работе...» и т.д. Думается, — справедливо висновує автор, — что формулировка принципов в таком виде не совсем правильна, потому что принципы вряд ли могут обеспечить что–либо, в частности права работников, работодателей. Полагаем, что в связи с этим необходимо в целом отказаться от конструкции такого рода. И это положение касается не только формы (оформления) каждого конкретного принципа, но и его содержания... Кроме того, считаем, что принцип обязанности сторон трудового договора соблюдать условия заключенного договора необходимо закрепить в отдельной статье разд. III ТК РФ «Трудовой договор». Учитывая то, что принципы не тождественны правам и обязанностям сторон, этот принцип лучше сформулировать следующим образом: «соблюдение сторонами трудового договора его условий» [9, с. 38, 40].

Таким чином, здійснене російським законодавцем формулювання принципів трудового права через термінологічні конструкції «реалізація права на...», «забезпечення права на...» є черговим проявом («рецепцією») на сучасному етапі хибної за своєю суттю радянської концепції ототожнення принципів трудового права зі змістом суб’єктивних прав і обов’язків окремих суб’єктів трудового права. Це слід обов’язково врахувати і українському законодавцеві під час прийняття нового Трудового кодексу України.

Література

1. Томин В.Т. О понятии принципа советского уголовного процесса / В.Т. Томин // Труды Высшей школы МООП РСФСР. — Вып. 12. — 1965.

2. Замченко А.О. Сутність та значення принципів нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю / А.О. Замченко // Південноукраїнський правничий часопис. — 2007. — № 4.

3. Замченко А.О. Принципи нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю України / А.О. Замченко // Соціально–захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин: матеріали Всеукраїнської науково–практичної конференції, (м. Чернігів, 31 травня — 2 червня 2007 р.). — Чернігів: УАФТП; ЧДІПСТтаП, 2007.

4. Трудовое право / под ред. О.В. Смирнова. — М.: Норма–Инфра–М, 1996.

5. Комментарий к Трудовому кодексу Республики Беларусь / под общ. ред. Г.А. Василевича. — Минск: Амалфея, 2000.

6. Дмитриева И.К. Основные принципы трудового права: автореф. дис. на соискание учен. степени доктора юрид. наук: спец. 12.00.05 / И.К. Дмитриева. — М., 2004.

7. Дмитриева И.К. Принципы российского трудового права : монография // И.К. Дмитриева. — М.: РПА МЮ РФ, 2004.

8. Трудове право України / А.Ю. Бабаскін, Ю.В. Баранюк, С.В. Дріжчана та ін.; за заг. ред. Н.М. Хуторян. — К.: А.С.К., 2004.

9. Андриановская И.И. К вопросу о формулировании принципов трудового права / И.И. Андриановская // Российский ежегодник трудового права. — 2011. — № 7 / под ред. д–ра юрид. наук, проф. Е. Б. Хохлова. — СПб., 2012.