Психологія і соціологія/2. Форми роботи психолога практика

К.психол.н. Сінєльнікова Т.В., Швец Т.А.

Південноукраїнський національний педагогічний університет

імені К.Д. Ушинського,Україна

Проблема підготовки ведучого психологічних тренінгів

Інтенсивний розвиток сучасної практичної психології характеризується підвищенням зацікавленості щодо застосування психологічних тренінгів. Ці технології мають надзвичайно широкий спектр застосування в різних сферах діяльності (психології, педагогіці, медицині, політиці, бізнесі тощо) з метою профілактики, корекції, навчання, розвитку особистості. Саме тому тренінги викликають гостру зацікавленість у спеціалістів (В.П. Большаков, Т. Кандиба, К. Мілютіна, Ю.В. Пахомов, Л.О. Петровська, О.С. Прутченков, О.В. Сидоренко, К. Рудестам, К.В. Фопель, Н.В. Цзен та ін.).

Проте, поряд із позитивними оцінками, у літературі зустрічаються дані про існування проблемних питань, пов’язаних із якісною підготовкою ведучих та уточненням вимог до них (В.П. Захаров, Г.Л. Ісуріна, С.І. Макшанов, Н.Ю. Хрящева та ін.).

Стосовно вимог до тренера, то в цьому сенсі спеціалісти (І.В. Вачков, К. Мілютіна, Л.О. Петровська, К. Рудестам, О.В. Сідоренко, В.Н. Сідоров та ін.) виділяють вимоги до його професійної підготовки та до особистісних якостей.

Зупинимся детальніше на питанні щодо підготовки тренерів. Тут можна виділити декілька підходів.

Перший підхід (К. Рудестам [4] та ін.) передбачає підготовку компетентних ведучих тренінгових груп на рівні: 1) навчання теорії і майстерності; 2) практики під контролем в ролі керівника групи; 3) спостереження за професійними керівниками груп; 4) особистої участі в груповому процесі.

Другий підхід (І.В. Вачков [2] та ін.) акцентує увагу на вимогах, пов¢язаних з отриманням тренером певної освітньої підготовки під час навчання у вищому навчальному закладі. Ці вимоги стосуються переважно організаційно-методичних умов щодо навчальної підготовки тренера, а саме: активне занурення до участі в процесі реалізації комунікативного тренінгу з паралельним освоєнням базових психологічних знань. На наступному етапі, автор пропонує вимоги до необхідності поглибленого освоєння як теоретичних так і практичних знань, що торкаються розробки, підготовки і проведення тренінгів. Наступною вимогою до підготовки тренерів є обов’язкова участь у різних за методологічною основою тренінгах з метою набуття досвіду та осмислення впливу психологічних тренінгових технологій на особистість. Заключною вимогою до підготовки тренера в цьому підході є робота студента в ролі ведучого групи за допомогою супервізорства за такою послідовністю: спочатку ведення групи з ко-тренером-супервізором, потім самостійна робота при пасивному супервізорі. Такий підхід наголошує на безперервному професійному розвитку ведучого і пропонує тренерам брати участь в так званих балінтовських групах.

Прибічники третього підходу (В.П. Захаров, Н.Ю. Хрящева [3] та ін.) вказують, що всі вимоги до підготовки тренерів можна звести до чотирьох таких: проходження базової групи; опанування певного методичного курсу; створення умов для практики спостереження за реалізацією тренінгових технологій та участі в ролі помічників; необхідність підготовки власного тренінгу під спостереженням досвідченого фахівця.

Прихильники четвертого підходу (К. Фопель [5] та ін.) пропонують підготовку ведучого через виконання вимог до наявності у нього певних знань (уявлення про групову динаміку; знання індивідуальної психодинаміки; спеціальні відомості для досягнення специфічних цілей групи; досвід участі в різноманітних групах), установок (знати, що “успіх діяльності тренера залежить від знань, удачі, і від специфічної внутрішньої позиції стосовно учасників” [5,с.87], цікавитися учасниками більше, ніж будь-якими завданнями та вправами; бути здатним представляти себе відкрито і аутентично) та умінь (змога працювати як на групу в цілому, так і на окремих учасників).

Особливістю п¢ятого підходу (Ю.М. Ємельянов, К.Л. Мілютіна та ін.) є наголошення на необхідності психологічної або педагогічної освіти тренера.

Виходячи з наведених підходів можна зробити висновок про те, що всі автори передбачають дотримування вимог щодо необхідності формування в майбутнього тренера, по-перше, базових психологічних знань, по-друге, практичної підготовки, проведення, спостереження тренінгів, по-третє, оволодіння спеціальними знаннями, пов¢язаними з технологією реалізації тренінгових технологій.

Відмінності вищезазначених підходів полягають у тому, що в одних передбачається відразу залучати студентів до тренінгового процесу як учасників, в інших – як спостерігачів та помічників ведучого, в третіх – пропонується робити це після певної підготовки.

На наш погляд, відкритим залишається питання щодо невизначеності вимог до глибокого пізнання теоретико-методологічних засад тренінгових технологій, необхідності опанування спеціальних технік та аналізу їх впливу й результатів, змін у роботі із певними якостями особистості залежно від мети тренінгу.

Подальші дослідження ми вбачаємо у розробці спеціальної системи підготовки ведучих психологічних тренінгів яка б поєднувала оволодіння вміннями щодо організації і проведення таких заходів, а також роботу із набуття особистісних якостей, необхідних тренеру.

Література:

1. Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика, упражнения, игры, СПб.:

Соц.-психол. Центр, 1996.- 379с.

2. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники:

Учебное пособие.- 3-е изд., перераб. и доп.- М.: Издательство «Ось-89»,

2005.- 256с.

3. Захаров В.П., Хрящева Н.Ю. Социально-психологический тренинг:

Учебное пособие / ЛГУ- Л.: ЛГУ, 1989.- 55с.

4. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория

и практика. Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ. ст. Л.П.Петровской. – 2-е изд.-М.: Прогресс, 1993.- 368с.

5. Фопель К.В. Технология ведения тренинга: Теория и практика / Пер. с

нем. М. Полякова. – М.: Генезис, 2003. – 272 с.