Кулініч О.М.

К.е.н., заступник директора з наукової роботи ІСЕМВ НАН України

Роль природних ресурсів у національній економіці країн світу

Мінеральні природні ресурси є основною суттєвою та стратегічною сировиною для продукції широкого діапазону промислових і споживчих виробів, військового обладнання, інфраструктури, витрат для поліпшення родючості ґрунтів, і також для транспорту, енергії, зв’язку та великої кількості решти послуг.

Можна констатувати, що в ХХІ столітті державами визнається зростаюча роль природних ресурсів, зокрема мінеральної сировини, для розвитку національних економік. Жодна сучасна національна економіка не може існувати без відповідного доступного за ціною і неперервного доступу до мінеральної сировини. Важливість мінеральних ресурсів для економіки є не такою очевидною за стабільних цін і сталих поставок. Проте коли постачання мінеральних ресурсів порушується або ціни зростають, країни – імпортери природних ресурсів швидко реагують на такі випадки. Реакція європейських країн на нещодавні порушення транзиту газу через Україну в зв’язку з конфліктом з Російською Федерацією, а також реакція світової спільноти на зростання цін на нафту і газ – яскраві ілюстрації того, наскільки важливими для сучасної економіки є мінеральні ресурси.

Фактично можна виокремити дві ситуації щодо ролі природних ресурсів у національній економіці країн світу.

1. Країни, які надто залежать від експорту природних ресурсів, зокрема мінерально-сировинних. Деякою мірою до таких країн належать і ті, де основу економіки становить експлуатація природно-рекреаційних ресурсів (це, як правило, невеликі країни, наприклад Андорра).

2. Країни, де власні запаси природних ресурсів явно недостатні для функціонування національної економіки. Такі країни залежні від імпорту основних мінерально-сировинних ресурсів. До них належать і ті, земельні ресурси яких недостатні для продовольчого забезпечення населення. Втім оскільки імпорт земельних ресурсів є неможливим, такі країни залежні від імпорту продукції сільського господарства. Це такі країни, як Японія, Тайвань, Гонконг, Корея, багато країн Західної Європи, частково США. Велике значення для них має забезпечення глобального доступу до природних ресурсів. Видобуток та експорт власних природних ресурсів має менше значення для економіки цих країн, ніж для країн першої групи. На перший план тут виступає налагодження та убезпечення постачань природних ресурсів, створення їх стратегічних запасів, диверсифікація каналів поставок.

Поступовий перехід на нову технологічну базу зумовлює певну дематеріалізацію економіки в цілому і, відповідно, знижує питомі витрати матеріалів, енергії, водних ресурсів. Тому країни, економіка яких базується на використанні природних ресурсів для виробництва на власній території та експорті продукції з високим ступенем переробки у довгостроковій перспективі, будуть у вигіднішому положенні, ніж країни, економіка яких залежить від експорту одного чи кількох видів природної сировини. Це слід ураховувати в національних стратегіях економічного розвитку.