Круш В.В.,
асистент кафедри фінансів підприємств
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Проблеми функціонування
державних холдингових компаній в Україні.
Державні холдингові компанії, що створені у процесі приватизації та
корпоратизації державних підприємств, відіграють важливу роль як одна із
провідних організаційно-правових форм управління державним майном. Холдинги
сприяють збереженню великих підприємств, зміцненню коопераційних зв'язків,
залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентоспроможності багатьох видів
вітчизняної продукції. Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського
кодексу України «Холдингова компанія – публічне акціонерне товариство, яке володіє,
користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами
акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів
акцій, що перебувають у державній власності)»[1, с.5]. Державна холдингова компанія –
це холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як
100% акцій якого належить державі.
Актуальні проблеми, пов'язані із становленням, розвитком
та функціонуванням державних холдингових компаній різних галузей економіки,
досліджені у працях закордонних та вітчизняних вчених, таких як С. Авдашева, Ю.
Вінслав, О. Білецький, М. Голубєв, В. Дементьєв, Н. Дехтяр, І. Зятковський, О.
Пасхавер, Н. Пігуль, О. Сафронова, М. Тополь, Г. Уманців, А.Храброва, І.
Шиткіна, М. Шомін та інші. Водночас, у їх працях недостатньо досліджені питання
реалізації базових переваг та виявлення суттєвих недоліків корпоративної форми організації бізнесу у
державних холдингових компаніях, законодавчих обмежень, які стримують розвиток
цих компаній, бар'єрів стратегічної гнучкості підприємств, а також причини
недостатньої ефективності корпоративного управління ними.
Нині в Україні, підприємства, які входять до державного холдингу, позбавлені можливості реалізації наступних основних переваг корпоративної форми організації бізнесу:
-
- відносної незалежності розвитку акціонерних товариств від процесу накопичення прибутку як джерела інвестування (для підприємств, які входять у склад холдингу, прибуток залишається базовим джерелом інвестицій у розвиток);
-
можливості диверсифікації видів продукції у рамках корпорації та мінімізації
інвестиційних ризиків (товарні та виробничі стратегії державних холдингів
України є низько-адаптивними до зміни умов середовища господарювання;
управляючі компанії приймають не завжди ефективні рішення про структуру виробництва
на підприємствах холдингу, розташування виробничих потужностей та інше);
-
можливості впровадження складних технологій, закупівлі нового обладнання,
випуску більш конкурентоспроможних товарів підприємствами, які входять у склад
державного холдингу (оскільки такі рішення приймаються безпосередньо на рівні
холдингу, на рівні підприємств такі ініціативи неможливі).
-
здатність уповноважених державою посадових осіб забезпечити функціонування
у рамках холдингу системи внутрішньо-корпоративного підприємництва (за якої
учасники холдингу мають створювати економічні відносини аналогічні умовам вільного
конкурентного ринку).
Нині надзвичайно
актуальною проблемою для державних холдингів в Україні є впровадження нової моделі забезпечення їх ефективного функціонування,
побудованої на основі реформування структури власності, перетворення холдингів
на управлінські компанії, які діють на основі ринкових, підприємницьких
принципів. Але виникають значні проблеми і на рівні управлінських компаній, а
саме: відсутність відпрацьованих методик стратегічного управління, які б
враховували динамічність процесів інноваційного розвитку, зміни кон'юнктури
ринку, а також передбачали інструменти подолання проблеми низької стратегічної
гнучкості великих підприємств, зумовленої особливостями функціонування
суб’єктів господарювання державної форми власності, а також успадкованими
застарілими практиками управління та організації виробництва, впровадженню
методик управління акціонерною вартістю, що призводить до зменшення їх
інвестиційної привабливості та кредитоспроможності. В умовах ринкового
середовища шляхами вирішення проблем ефективного функціонування державних
холдингів в Україні є впровадження системи бюджетування та формування системи
економічного управління холдингом з центрами відповідальності (центри доходів,
центри витрат, центри прибутку, центри інвестицій, центр управління і контролю),
та визначення на цій основі ступеню свободи прийняття управлінських рішень
керівництвом підприємств, які входять у склад холдингу. Зазначене створить
основу для формування у холдингу ефективної системи внутрішньо-корпоративного
підприємництва, у рамках якої підприємства холдингу мають орієнтувати свою
діяльність на зовнішнього та внутрішнього клієнта відповідно до затвердженого
холдингом маркетингового плану, а їх продукція має бути конкурентоспроможною не
лише у рамках холдингу, але й на відкритому ринку; при цьому, трансфертна ціна
на продукцію підприємств холдингу повинна формуватися за умовами ринкового
середовища. Для забезпечення реалізації таких цілей потребують модернізації
існуючі державні підходи до фінансового планування діяльності державних
холдингів. Нині таке планування є тактичним: держава затверджує та контролює
виконання лише річних фінансових планів державних холдингів, єдиною
законодавчо-закріпленою умовою до яких є прогнозування у планах отримання
валового та чистого прибутку у розмірі не менше прогнозного показника
попереднього року з урахуванням прогнозного рівня інфляції. Фінансове
планування діяльності державних холдингів повинно набути стратегічної складової
і дозволити органам, уповноваженим управляти корпоративними правами держави,
сформувати стратегічне бачення перспектив розвитку холдингу. При формуванні та
затвердженні таких річних фінансових планів відповідними державними органами повинні
вимагатися та враховуватися наявність у холдингів:
1) довгострокових
прогнозів фінансових потоків, акціонерної вартості, фінансових результатів як
самого холдингу, так і підприємств, які до нього входять;
2) оцінки
акціонерної вартості холдингу та підприємств, які до нього входять, а також
поглибленої діагностики причин, що позитивно чи негативно впливають на динаміку
такої вартості;
3) актуальних
прогнозів рівня виконання, досягнення показників результативності та
ефективності виробничих, інноваційних та інвестиційних програм (з урахуванням
різних сценаріїв розвитку подій у середовищі господарювання); ступеню
фінансового забезпечення їх реалізації та пропозицій щодо перерозподілу
інвестицій між програмами у випадку недостатнього їх фінансування;
4) оцінки рівня
інвестиційної привабливості для різних стратегічних зон господарювання
холдингу, інвестиційних можливостей холдингу, альтернативної оцінки вартості
залучення інвестицій з різних джерел, плану розподілу внутрішньо-корпоративного
фінансування (за рахунок прибутку холдингу, який залишився у його розпорядженні);
5) прорахованих
наслідків стратегічних рішень, прийняття яких може позначитися на фінансових показниках
діяльності холдингу;
6) аудиту
ефективності реалізації стратегічних (та пов'язаних з ними фінансових планів
холдингу), або цільових програм холдингу за попередній плановий період;
7) обґрунтованого
висновку щодо причин недовиконання показників, встановлених у попередньому
фінансовому плані. Крім того, можливим стане обґрунтування доцільності
відчуження пакетів акцій неефективно функціонуючих підприємств у складі
холдингу, що зменшить ймовірність доведення їх до банкрутства та наступного
викупу за низькою ціною.
Трансформація
державних холдингів має забезпечити
можливості динамічного та ефективного маневрування активами холдингу з метою нарощування його акціонерної вартості у
довгостроковій перспективі, продажу
підприємств, які діють неефективно або у непривабливих сегментах ринку,
максимізації капіталізації та віддачі
на інвестований капітал, мінімізації бізнес-ризиків.
На
сьогодні в Україні задля вирішення проблем підвищення ефективності
функціонування державних холдингів необхідна трансформація системи управління
державними акціонерними правами, удосконалення існуючої моделі створення державних
холдингів у процесі корпоратизації та приватизації з урахуванням особливостей
стратегічного розвитку, методики оцінки їх ефективності з урахуванням галузевих
особливостей та стратегічних цілей держави.
Література.
1. Податковий кодекс України ( із змінами, внесеними згідно із законом № 2856 – VI від 23.12.2010р.): [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Закон України «Про холдингові компанії в Україні» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 34, ст..291): [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Уманців Г.В. Холдингові компанії та фінансово-промислові групи. – К.:ВІРА-Р «Альтерпрес»,2002. – 429с.
4. Довгань Л.Є., Пастухові В.В., Савчук Л.М. Корпоративне управління. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 174с.