Экономические науки/3. Финансовые отношения

Семенова М.Д., Твердохліб І.О., Андрейчук Л.М.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Оцінка макроекономічних методів управління розвитком суб'єктів господарської діяльності

Вплив на розвиток підприємства та стимулювання його діяльності здійснюється на двох рівнях – рівні держави (макрорівень) та рівні конкретного суб'єкта господарювання (мікрорівень). Макрорівень управління містить в собі елементи регулюючих механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політичного регулювання тощо.

Слід зауважити, що методи управління являють собою способи, якими керуючий об'єкт впливає на керований об'єкт для досягнення поставлених цілей. В літературі виокремлюють різні групи методів управління: адміністративні, організаційні, соціально-психологічні, політичні, економічні [1]. Структура методів, що використовуються на макрорівні управління розвитком суб'єктів господарської діяльності, включає регулюючі механізми, які доцільно поділити на дві групи: 1) ринкові механізми (механізм рівноваги виробництва та споживання, механізм конкуренції та ринкового ціноутворення, механізм інфляції тощо); 2) механізми регулювання та забезпечення (механізм державного стимулювання, регулювання та підтримки, механізм планування, правовий, соціальний та політичний механізми) [2; 3, с. 26].

Не акцентуючи в даному дослідженні уваги на ринкових механізмах регулювання розвитку підприємств та організацій, зупинимось детальніше на другій групі механізмів. Здійснення їх ґрунтовної оцінки має на меті визначення особливостей та перспектив використання вказаних механізмів в практиці управління на макроекономічному рівні.

За допомогою методів економічного стимулювання, регулювання та підтримки держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво окремих видів товарів та послуг, стимулює розвиток науки та техніки, інвестиційну діяльність, що, в свою чергу, надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарювання. До цих методів можна віднести системи оподаткування, кредитування, заохочення інвестицій.

Методи планування передбачають проведення планово-дослідних робіт, які передують соціально-економічному розвитку та стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності.

Правові методи чинять регулюючий вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування, зокрема через правове регулювання, адміністративні санкції, системи стандартів.

Методи соціального регулювання впливають на розвиток ринків певних видів товарів (послуг) через вплив на тенденції розвитку суспільства.

Методи політичного регулювання чинять вплив на розвиток ринкових можливостей через надання різного роду прав і свобод, наприклад права на власність, права на підприємницьку діяльність, політичні права та гарантії [3].

Провідними серед розглянутих методів є економічні, вплив яких може бути як прямим, так і непрямим. Проте в умовах нашої держави потрібно враховувати й адміністративні методи, вплив яких все ще досить помітний.

Сутність адміністративних методів управління полягає у:

1) визначенні специфіки взаємин між керуючими та керованими об'єктами в процесі виробництва;

2) встановленні прав, обов'язків і відповідальності посадових осіб, ланок управління і кожного працівника, що закріплюються посадовими інструкціями, положеннями про функції і задачі різних ланок управління;

3) забезпеченні персональної відповідальності працівників за виконання постанов, розпоряджень вищих органів управління;

4) визначенні особливостей формування організаційної структури управлінського апарата;

5) виробленні управлінських рішень.

Специфіку адміністративних методів визначає той факт, що від об'єкта управління вимагається однозначна поведінка виконання, а невиконання тягне за собою застосування дисциплінарних та економічних заходів.

До ознак, що відрізняють адміністративні методи від інших, відносять:

1) прямий вплив на об'єкт управління за допомогою встановлення його прав та обов'язків, індивідуалізованих команд управління;

2) односторонній вибір органом управління способу виконання завдання чи конкретного варіанту поведінки, однозначне вирішення відповідної ситуації, що має обов'язкову силу для виконавця;

3) безумовну обов'язковість розпоряджень та вказівок, невиконання яких може потягти за собою відповідальність [2; 3].

Кожен з економічних методів може справляти як прямий чи непрямий, так і позитивний чи негативний вплив. Наприклад, матеріальна зацікавленість в результатах господарювання може мати як позитивний, так і негативний вплив (прибуток за будь-яку ціну) [2]. Загалом слід зазначити, що орієнтація всієї системи економічних методів управління повинна бути спрямована на підвищення ефективності функціонування суб’єктів господарювання і в цьому напрямі українська влада повинна ще докласти значних зусиль.

Література

1. Мендрул О.Г. Індикатори фінансового стану вітчизняних промислових підприємств / О.Г. Мендрул // Державний інформаційний бюлетень приватизації. – 2000. – № 3. – С. 75-80.

2. Багацька К.В. Системний підхід до державного регіонального регулювання антикризових заходів / К.В. Багацька // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія “Фінанси і кредит”. – 2003. – № 1. – С. 257-261.

3. Стельмащук А. М. Державне регулювання економки: Навчальний посібник / А. М. Стельмащук. – Тернопіль: Астон, 2001. – 362 с.