Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент.
Бінюк Ю.В.
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут», Україна
Світовий та вітчизняний
досвід управління стратегічним потенціалом підприємства в системі підвищення
рівня конкурентоспроможності
Проблема управління стратегічним
потенціалом підприємств у сучасній економіці займає усе більше місця в
теоретичних дослідженнях економічної науки й практичної діяльності менеджерів
підприємства. Одним з найбільш трудомістких і мало досліджених у теорії й
практиці управління підприємствами є завдання побудови
організаційно-економічних і управлінських механізмів формування стратегії
розвитку, найважливішими компонентами якої є механізми формування та управління
СПП.
Питанням формування, управління й
оцінки потенціалу підприємства присвячені роботи В. Ветлинського, А.
Воронкової, О. Ляшенко, І. Отенко, В. Ревенка, І. Хомича, М. Чухрая, О.
Ястремського [1, c. 1-3].
На сьогодні, основні засади і підходи
стратегічного менеджменту до українських підприємств запозичені переважно з
розробок зарубіжних учених, так як досвід України у цій сфері невеликий.
Лідерами у цій галузі є США і Японія. Світовий досвід управління СПП можна
представити у вигляді двох моделей: японської та американської, кожна з яких
має свої особливості.
Японська модель управління СПП. Система
стратегічного менеджменту в Японії є найстаршою та найбільш поширеною. Особлива
увага в системі стратегічного менеджменту на японських підприємствах
приділяється розробленню цілей, що складають основу довгострокового планування,
а також змісту самого стратегічного плану. Японський підхід стратегічного
менеджменту орієнтований в основному на збільшення частки ринку і питомої ваги
нових виробів продукції, що випускається. Відтак у японських компаніях широко
застосовують такі стратегії: товарно-ринкові, маркетингу, конкуренції, інновації,
експорту тощо.
Японські компанії велику увагу приділяють
процесам оцінки, аналізу, нарощування та розвитку СПП. Особливості японської
моделі управління СПП:
-
врахування обмеженості
великої частини сировинних ресурсів;
-
детальне вивчення
можливостей та потенційної ефективності використання обмежених ресурсів;
-
значна увага до управління
трудовим потенціалом підприємства;
-
управління СПП є
нестандартним, гнучким;
-
ключовим аспектом
виробничого потенціалу підприємства є постійне покращення якості продукції,
послуг;
-
велика роль держави у всіх
бізнес-процесах компаній;
-
високий рівень
централізації при прийнятті управлінських рішень;
-
організація управління СПП
в японських фірмах суттєво відрізняється від американської моделі через
відмінності організаційної побудови фірм, визначення стратегічних напрямів
управлінської діяльності, вирішення кадрових питань, уваги до якості продукції,
системи соціальних відносин на виробництві та в управлінні;
-
постійний процес адаптації
до зовнішнього середовища;
-
високий рівень
менеджменту.
Американська модель управління СПП. Особливо цікавим є досвід американських компаній, які протягом більше як 30
років застосовують стратегічне управління. У великих компаніях для розроблення
і реалізації стратегії створюється особлива структура управління, яка не була
тотожна їх організаційній структурі.
Базовим елементом цієї структури, через яку власне і реалізується
стратегічний менеджмент на підприємстві щодо конкретного бізнесу, є СГЦ
(стратегічні центри господарювання), які охоплюють виробничі відділення за
такими ознаками: спільність ринку збуту; однотипність і взаємозамінність
продукції; забезпеченість ресурсами для її розробки, виробництва і реалізації;
наявність профільних конкурентів. Стратегії американських компаній націлені в
основному на прискорення віддачі інвестицій і на підвищення вартості акцій. До
особливостей американської моделі управління СПП можна віднести:
-
успіх фірми залежить, перш
за все, від внутрішнього потенціалу. Особлива увага приділяється раціональній
організації виробництва, постійному зростанню продуктивності праці, ефективному
використанню ресурсів. Зовнішні фактори відходять на другий план.
-
управління СПП є чітко
формалізованим;
-
децентралізація управління
СПП, на основі стратегічних зон господарювання;
-
основою оцінки трудового
потенціалу є наявність багаторічного досвіду на аналогічній посаді;
-
трудовий потенціал
формується в основному за рахунок розвитку спеціалізованої кар’єри працівників
та характеризується швидким кар’єрним зростанням співробітників;
-
високий рівень контролю
підчас процесу управління СПП;
-
особливістю управлінського
потенціалу є висока здатність індивідуально приймати рішення та повністю
відповідати за них;
Входження промислових підприємств
України в систему світової конкуренції висуває на порядок денний проблему
організації стратегічного управління потенціалом як одну з найбільш важливих
проблем удосконалення загальних механізмів управління підприємством та
підвищення рівня конкурентоспроможності. Багато проблем, пов'язаних з
управлінням і оцінкою потенціалу, не тільки не вирішені, але й не поставлені.
Так, у наукових дослідженнях ще не досить чітко визначені позиції щодо
створення теоретичного базису для побудови механізмів формування ефективно
функціонуючого потенціалу підприємства й технології їхнього застосування.
Відсутні роботи, які б комплексно розглядали питання розробки конкретних
методів і методик оцінки потенціалу підприємства та рекомендацій з їхнього
використання. Інший аспект удосконалення базису управління стратегічним
потенціалом складається в адаптації наробітків, наявних у практиці розвинених
країн, розглянутих вище моделей управління СПП до умов вітчизняної економіки,
що трансформується [1, c. 1-3]. Вітчизняним підприємствам взагалі важко
застосовувати стратегічне управління через складні умови господарювання, брак
коштів для впровадження інноваційних процесів, не зовсім цивілізовані форми
конкурентної боротьби.
Стратегічна проблематика
сьогодення в Україні пов’язана не скільки із завоюванням нових ринків, скільки
із загальною політичною та економічною ситуацією. Причинами також є складність
і швидка зміна ринкових процесів, зокрема збільшення розмірів підприємств,
ускладнення форм їх діяльності, нестійкість зовнішнього середовища тощо. Треба
ще додати і те, що єдиного механізму оптимального управління підприємством не
існує. Отже, треба обирати той тип, який найбільше відповідає певному виду
проблем. За цих важких умов та обмежень (табл. 1) підприємства впевнені, що
розробки і впровадження стратегічного менеджменту у даний час є передчасними.
Таблиця 1
Обмеження щодо
використання управління СПП на вітчизняних підприємствах та шляхи їх подолання
[2, c. 32; 3]
Обмеження |
Шляхи подолання |
Відсутність системного підходу до формування СПП, зв’язків із стратегією підприємства |
Застосування стратегічного контролю та контролінгу. Використання стимулів щодо освоєння механізмів управління СПП. Формування стратегічної поведінки персоналу |
Конкуренція стратегічних і поточних видів діяльності з перевагою останніх |
Розробка системи стратегічних планів (розвитку СПП, локальних потенціалів). Захист стратегічної діяльності за допомогою низки планово-економічних заходів |
Відсутність надійної стратегічної інформації для управління СПП |
Формування (зміцнення) аналітичних служб підприємства. Побудова системи стратегічного контролінгу зовнішнього та внутрішнього середовища |
Брак у персоналу навичок стратегічного управління |
Спеціальна підготовка управлінських кадрів, особливо вищого рівня. Підготовка та підвищення кваліфікації персоналу щодо прийняття стратегічних рішень, а також їх реалізації та аналізу наслідків |
Опір змінам у вигляді “ліквідації загроз” ОСУ, розподілу влади, прав, обов’язків та відповідальності, способу мислення та звичних традицій |
Створення структури, що здатна змінюватись. Спільне прийняття стратегічних рішень. Управління опором. Формування стратегічного мислення та поведінки персоналу |
Великі витрати на організацію управління СПП, особливо на постійний моніторинг зовнішнього середовища |
Обґрунтування доцільності витрат, аналіз можливостей залучення аутсорсингових служб, налагодження та вдосконалення системи стратегічного контролінгу |
На
вітчизняних підприємствах також існує низка причин негативного ставлення до
застосування будь-яких аспектів стратегічного управління, а також до управління
СПП (рис. 1).
Рисунок.
1. - Причини негативного ставлення до застосування управління СПП [2, c. 34]
У першому розділі дипломної роботи
було розглянуто структуру СПП та визначено, що він складається з локальних
потенціалів. Тому здійснення процесу управління СПП в системі підвищення рівня
конкурентоспроможності повинно мати на меті стратегічне управління кожною
складовою СПП окремо та в сукупності.
На вітчизняних підприємствах можна
окреслити загальні причини, що ускладнюють управління складовими СПП та
призводять до кризових явищ:
-
фінансовий
потенціал (занадто висока частка позичкового капіталу, висока вартість
позичкових коштів);
-
збутовий
потенціал (ненадійність постачальників);
-
виробничий
потенціал (застарілі технології, обладнання);
-
інноваційний потенціал (брак коштів для
впровадження інновацій, відсутність власних патентів);
-
управлінський
потенціал (негнучкий менеджмент);
-
організаційних
потенціал (бюрократія, негнучка ієрархічна структура);
-
трудовий
потенціал (плинність, мала мобільність) [4, c. 34-40; 5].
І тільки оволодіння методами і
підходами управління СПП з урахуванням вище перерахованих причин виникнення
кризових явищ на вітчизняних підприємствах і його успішне впровадження
дозволить підприємствам працювати стабільно і забезпечить їм перспективи для розвитку.
Нездатність передбачити і непоінформованість про наявні методи і прийоми
антикризового керування і планування під час спаду виробництва чи його
нестабільності може привести до повного банкрутства підприємств в Україні
Література:
1.
Колесніков О. О.
Управління стратегічним потенціалом підприємства : автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 „Економіка, організація і
управління підприємствами” / Колесніков О. О.
– Харків, 2005. – 18 с.
2.
Стратегічний
менеджмент: навч. посіб. / Пічугіна Т. С., Ткачова С. С., Ткаченко О. П. -
Харк. держ. ун-т харчування та торгівлі. - Х. : [ХДУХТ], 2009. - 215 с. - ISBN
978-966-405-111-5
3.
Шершньова З. Є.
Стратегічне управління : підручник / Шершньова З. Є. — 2-ге вид., перероб. і
доп. — К. : КНЕУ, 2004. — 699 с. - ISBN 966-574-615-4
4.
Белошапка В. А.
Стратегическое управление : принципы и международная практика / Белошапка В. А., Загорий Г. В. – К. : Абсолют–В, 1998. – 352 с. – ISBN 966-95332-0-1
5.
Стратегія
підприємства [Електронний ресурс] / Харченко М. О. – Режим доступу до ресурсу : http://sumdu.telesweet.net/doc/lections/Strategiya-pidpriemstva/index.html