Педагогічні науки/5. Сучасні методи викладання

Гагіна Н.В.

Чернігівський державний інститут економіки і управління, Україна

Використання групового тренінгу в підготовці майбутніх менеджерів до конструктивного вирішення конфліктів

Професійну і соціальну компетентність менеджера в сучасному стресогенному суспільстві визначає його здатність до конструктивного вирішення конфліктів у діловій сфері. Низький рівень практичної конфліктологічної підготовки майбутніх фахівців з менеджменту, зокрема їх неготовність до конструктивної взаємодії в ситуації конфлікту, пов’язаний в першу чергу з тим, що традиційні форми й методи організації навчання, які переважають в освітньому процесі, не забезпечують практичної професійно спрямованої активності студентів, необхідної для формування спеціальних навичок і вмінь.

Найбільш ефективно формування соціальних навичок і вмінь відбувається в умовах інтерактивного навчання, тому для підготовки майбутніх менеджерів до конструктивного вирішення конфліктів необхідно впроваджувати в освітній процес групові тренінги.

Науковці по-різному трактують поняття “тренінг”: як форму активного навчання [1], як сукупність активних методів розвитку різноманітних психічних структур і особистості в цілому [3], як багатофункціональний метод навмисних змін психологічних феноменів людини, групи і організації з метою гармонізації професійного і особистісного буття людини [5], як оснований на активних методах групової роботи засіб впливу, спрямований на розвиток знань, соціальних установок, вмінь, досвіду в сфері міжособистісного спілкування [7], у широкому розумінні – як сукупність різноманітних форм групової роботи, спрямованих на підвищення компетентності в спілкуванні та розвиток особистісного потенціалу індивіда (особистісного зростання) [6].

Таким чином, тренінг може розглядатися і як форма активного навчання, і як сукупність інтерактивних методів, що, на нашу думку, правильно і в тому, й іншому випадку, залежно від того, чи вважати тренінг зовнішнім виявом процесу навчання, який передбачає наявність певної кількості учасників, чітко визначених часових меж, місця організації, принципів та процедури проведення, чи способом досягнення поставленої навчально-виховної мети.

У межах нашого дослідження тренінг розглядаємо як форму активного групового навчання, що дозволяє майбутнім менеджерам розвити вміння конструктивної взаємодії, засвоїти професійно адекватну модель поведінки в ситуації конфлікту, отримати досвід конструктивного розв’язання конфлікту в навчальних умовах та способом, за допомогою якого створюється сприятливе середовище для розвитку професійних та особистісних якостей. Роль викладача за такої форми організації навчання полягає в забезпеченні умов для набуття досвіду конструктивного вирішення конфліктів шляхом моделювання на тренінговому занятті діяльності, що освоюється.

Визначаючи місце тренінгових технологій в освітньо-професійному середовищі, погоджуємося з позицією Н. О. Євдокимової, яка вказує на можливість використання тренінгових елементів у традиційних освітніх формах; проведення спеціальних навчальних тренінгів; проведення соціально-психологічних тренінгів у позанавчальний час [4].

Для підготовки майбутніх менеджерів до конструктивного вирішення конфліктів найбільш раціональним і перспективним вважаємо впровадження в навчальний процес спеціальних тренінгів та застосування інтерактивних тренінгових методів у процесі традиційних занять.

До ефективних інтерактивних методів, які, на нашу думку, будуть сприяти процесу підготовки майбутніх менеджерів до конструктивного вирішення конфліктів, належать: дискусійні методи (групова дискусія, аналіз професійних ситуацій (case study), аналіз ситуацій морального вибору); ігрові методи (ситуаційно-рольові ігри, ділові ігри); психогімнастичні та інші інтерактивні вправи.

Ефективність дискусійних методів для формування конструктивної взаємодії майбутніх менеджерів у ситуації конфлікту полягає в можливості розвивати здатність активно слухати, логічно викладати думки, вести рівноправний діалог, аргументувати свою точку зору, переконувати, толерантно сприймати думки, що відрізняються від власних, відмовлятися від попередніх неправильних суджень, знаходити компроміс, поділяти позицію партнерів; розвивати такі особистісні якості, як гуманність, толерантність, чесність, витриманість, розсудливість, відповідальність тощо.

За допомогою ігрових методів, зокрема ділових і ситуаційно-рольових ігор, з’являється можливість моделювати професійні ситуації, на прикладі яких майбутні фахівці вчаться аналізувати ситуації конфлікту, розробляти варіанти вирішення проблем, колективно приймати рішення, виробляти механізми співпраці; підвищувати мотивацію самоосвіти, саморозвитку, професійної майстерності; розвивати творче професійне мислення, прагнення до самоаналізу.

Психогімнастичні вправи спрямовані на створення позитивного психологічного клімату, навчають розслаблятися, позбавлятися почуття гніву та роздратованості, контролювати емоції, поведінку, конструктивно виражати емоції, ініціювати взаємодію, встановлювати контакт та дружні стосунки; сприяють розвитку емпатії, емоційного взаємопізнання та взаєморозуміння.

Визначаючи найбільш ефективні методи навчання конструктивній взаємодії в ситуації конфлікту, звернемося до досвіду М. М. Васильєва, який називає три основних способи вироблення ефективної поведінки в конфлікті за допомогою тренінгу: рефлексія конфліктів і конфронтацій, що виникають у тренінговій групі; використання ситуаційних ігор; рефлексія конфлікту, що відбувся [2].

Розглянемо кожний із запропонованих методів, оцінюючи доцільність їх застосування в навчальному процесі для підготовки майбутніх менеджерів.

Перший спосіб успішно використовується для формування конфліктологічної компетентності управлінців і конфліктологів, оскільки конфлікт як ризикова ситуація сприяє формуванню рефлексивного мислення, яке відкриває нові конструктивні можливості пізнання реального конфлікту [8].

Враховуючи, що навчальний процес завжди містить передумови конструктивних конфліктів, реальні конструктивні конфліктні ситуації в студентській групі можуть, на нашу думку, використовуватись з навчальною метою, проте загострювати або штучно створювати конфлікти в навчальному середовищі вважаємо недоречним з етичних міркувань.

Головною перевагою ситуаційно-рольових ігор є можливість моделювання ситуацій професійної спрямованості, пошуку й апробації ефективної й конструктивної моделі поведінки в атмосфері захищеності, підтримки і взаємодопомоги. Але конфліктологи-практики справедливо звертають увагу на те, що ігрові моменти не викликають тих емоційних переживань та стресового стану, які притаманні реальним конфліктним ситуаціям, тож модель поведінки в навчальних іграх дуже часто не збігається з реальною поведінкою в конфлікті.

Виходячи з міркувань, що рефлексія конфлікту, який відбувся, – це спосіб повернення до конфлікту з позиції дослідника, спостерігача, що дає можливість проаналізувати й переосмислити свої думки, дії, вчинки та емоції, виявити неконструктивні тенденції, поглянути на конфлікт з позиції іншої сторони, вважаємо, що цей метод може успішно використовуватися з навчальною метою, оскільки, по-перше, конфлікт як реальна подія зберігає всі свої характеристики і структурні компоненти, що підлягають аналізу; по-друге, рефлексія конфлікту, який уже відбувся не викликає сильних негативних емоційних переживань, які перешкоджають його аналізу.

Доцільність використання тренінгу в освітньому процесі зумовлена також особливою організацією групової роботи, що не тільки впливає на результативність навчання, а й сприяє становленню конструктивної життєвої позиції особистості.

Таким чином, підготовка майбутніх менеджерів до конструктивного вирішення конфліктів вимагає впровадження в освітній процес тренінгів та всіх доступних практико-орієнтованих, особливо, інтерактивних методів, пріоритетність використання яких пов’язана з їх значними перевагами над традиційними формами і методами та ефективністю навчання в групі.

Література:

1. Битянова М. Р. Система развивающей работы школьного психолога. Курс лекций. Лекция седьмая. Психологический тренинг как форма развивающей работы / Битянова М. Р. // Школьный психолог. – 2004. – № 46. – С. 57–59.

2. Васильев Н. Н. Тренинг преодоления конфликтов / Николай Николаевич Васильев. – Спб. : Речь, 2007. – 174 с.

3. Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга / Вачков Игорь Викторович. – М. : Ось-89, 1999. – 176 с.

4. Євдокимова Н. О. Професійно-психологічний тренінг як технологія становлення професіонала / Н. О. Євдокимова // Актуальні проблеми психології. – 2009. – Т. 7. – Вип. 20. – Ч 1. – С. 125–128.

5. Макшанов С. И. Психология тренинга : Теория. Методология. Практика: монография / Макшанов Сергей Иванович. – СПб. : Образование, 1997. – 238 с.

6. Мельник С. Н. Теоретические и методические основы социально- психологического тренинга / С. Н. Мельник. – Владивосток : Дальневосточный университет, 2004. – 74 с.

7. Петровская Л. А. Компетентность в общении. Социально-психологический тренинг / Лариса Андреевна Петровская. – М. : МГУ, 1989. – 216 с.

8. Цой Л. Н. Практическая конфликтология. Книга первая / Любовь Николаевна Цой. – М. : Глобус, 2001. – 231 с.