Педагогічні науки /6 Соціальна педагогіка

К.п.н., доцент Краснова Н. П.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Прийомна сім’я для дітей-сиріт
з функціональними обмеженнями

1. Прийомна сім’я.

Матеріали, викладені у літературі, переконливо доводять переваги сімейних форм у порівнянні з інтернатними формами утримання, виховання, навчання, лікування і корекції вад і захворювань дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі дітей з функціональними обмеженнями. Разом з тим, створення прийомних сімей – складний багатоетапний процес, який, зокрема, включає попередній відбір і підготовку потенційних прийомних батьків, підготовку дітей і працівників інтернатних закладів до передачі дітей у сім’ї, підготовку соціальних працівників для соціального супроводу прийомних сімей тощо. Створення прийомних сімей для дітей з функціональними обмеженнями має низку специфічних проблем, яких не існує у прийомних сім’ях зі здоровими дітьми. Ці проблеми (комунікативні, педагогічні, медичного обслуговування тощо) спричиняють прийомним батькам додаткові психологічні, побутові і матеріальні труднощі.

Але будь-яка попередня підготовка прийомних батьків не в змозі їх повноцінно забезпечити засобами і методами роботи з дітьми, які мають функціональні обмеження і, тому, прийомні батьки можуть виявитися нездатними одразу знайти оптимальні методи виховання й догляду дитини з функціональними обмеженнями. Може бути потрібен певний (інколи досить тривалий) період знайомства, звикання до дитини, несхожої на інших.

Тому прийомним батькам часто недоступні специфічні методи і засоби навчання і корекції вад та захворювань. Крім того, вилучення дитини з функціональними обмеженнями із середовища дітей зі схожими проблемами може зменшувати ефективність виховання внаслідок обмеження чинника психологічної взаємопідтримки.

2. Прийомні сім’ї тимчасового перебування (ПСТП).

Головною метою функціонування ПСТП є: надати дітям-сиротам з функціональними обмеженнями, які виховуються в інтернатах, можливість отримати сімейне піклування з усіма притаманними йому позитивними властивостями, сприяти підготовці цих дітей до майбутнього самостійного життя.

Досягнення зазначеної мети можливе, на нашу думку, лише шляхом надання дитині родинного тепла і персональної батьківської турботи, формування відповідних світоглядних цінностей і психологічних установок, прищеплення практичних умінь і навичок, завдяки індивідуальному впливу комплексу цінностей, характерному при вихованні у родині, чого безпосередньо бракує інтернатному вихованню.

Аналіз виховання дітей з функціональними обмеженнями у прийомних сім’ях дають можливість дійти таких висновків:

1. Не викликає сумніву доцільність створення прийомних сімей для дітей з функціональними обмеженнями незалежно від того, чи дозволяє характер вад і захворювань позбутися в перспективі функціональних обмежень за рахунок індивідуального підходу до лікування, виховання і навчання, який є у прийомній сім¢ї, чи такої перспективи немає з об’єктивних причин.

2. Діти, вади і захворювання яких об’єктивно припускають можливість позбутися більшості функціональних обмежень, отримують в прийомних сім’ях відповідні умови. Натомість у разі їхнього виховання у інституціональній системі, створення таких умов є досить проблематичним. Тому виникає загроза прогресування відставання в розвитку, набуття недостатнього рівня соціалізованості для самостійного влаштування в дорослому житті, навіть інвалідності.

3. Процес лікування, виховання і навчання таких дітей можуть досить ефективно організувати прийомні сім’ї в залежності від індивідуальних показників як за допомогою спеціальних, так і звичайних навчально-виховних закладів інституціональної системи. Відвідування спеціальних навчально-виховних закладів може бути максимально ефективним, якщо передбачається у денному режимі, без застосування інтернатної форми утримання. Зазначеним сім’ям потрібна соціальна підтримка з боку закладів соціального або комплексного (соціально-педагогічного, корекційно-лікувального) спрямування та соціальний супровід з боку відповідних соціальних служб.

4. Діти, які не можуть позбутися функціональних обмежень з об’єктивних причин, пов’язаних з характером вад і захворювань, отримують в прийомній сім’ї певні можливості для пом’якшення перебігу супровідних захворювань, набувають визначеного морального статусу, розвитку індивідуальних рис особистості, соціальних і побутових навичок, яких інколи бракує вихованцям інтернатних закладів. У подальшому це створює передумови для набуття доступних професійних знань і навичок, влаштування у дорослому житті. У разі виховання таких дітей в інституціональній системі може бути імовірною перспектива дорослого життя у будинках-інтернатах для інвалідів.

5. Процес лікування, виховання і навчання дітей з важкими функціональними обмеженнями, як правило, буде ефективним, якщо поєднується сімейне виховання і навчання в спеціальному закладі. Прийомним сім’ям доцільно користуватися спеціалізованими послугами закладів щодо навчально-корекційних методів роботи, але використання елементів інтернатого утримання, як правило, не справляє позитивного впливу на виховання дітей. Такі прийомні сім’ї конче потребують соціального супроводу, допомоги соціальних служб з багатьох щоденних проблем щодо лікування, освіти, професійної підготовки, відстоювання законних прав та інтересів дітей. Прийомним батькам потрібні консультації з медичних, педагогічних і юридичних питань, принаймні до досягнення повноліття прийомних дітей. Крім того, навчання дітей у спеціальних навчально-виховних закладах не виключає доцільності відвідування, у вільний час, денних закладів соціального спрямування, які здатні розширити коло спілкування дітей з важкими функціональними обмеженнями, забезпечити їхню інтеграцію в суспільне життя.