Канд. філол. наук, доцент Андреєва Т.В.

Первомайський НКЦ Харківського державного університету харчування та торгівлі

Канд. філол. наук, ст. викл. Кирилюк О.Л.

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. Винниченка

КОНФЕСІЙНИЙ СТИЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Релігійний стиль розкладається на низку «конфесійних стилів» - стилів, що визначаються конфесією. У даному випадку може йтися про стиль язичницьких вірувань, християнський (католицький, православний, лютеранський, протестантський та ін.) релігійний стиль, ісламський релігійний стиль тощо. На конфесійний фактор накладаються умови етнічні, з-поміж яких можуть бути названі особливості мови етносу, що сприяє виникненню етнічних конфесійних стилів. На наш погляд, назва «церковно-релігійний» більш точно вказує на дослідження стилю української мови стосовно християнського віросповідання. Оскільки особливості мови віруючих проявляються практично в усіх жанрах функціональних стилів (офіційно-ділового, наукового, публіцистичного, у розмовній мові та художній літературі), недостатньо описувати таку мову тільки з позиції функціональної стилістики.

Теоретичні засади дослідження історії становлення релігійного стилю, його мовних ознак тощо були викладені в працях таких мовознавців, як
В. Німчук, Н. Бабич, З. Куньч, Г. Чуба та ін. Упродовж останніх років з’явилися лінгвістичні розвідки, присвячені різним аспектам аналізу релігійної лексики.

Церковно-релігійний стиль української мови – функціональний різновид, що обслуговує сферу церковно-релігійної діяльності, отже, є співвідносним із релігійною формою суспільної свідомості. Головною відмінністю церковно-релігійного стилю від решти книжних функціональних стилів є поєднання загальнокнижних елементів із церковно-релігійними й газетно-публіцістичними, а також архаїчно-піднесеного й емоційно-оціночного забарвлення. Раніше стиль не функціонував як стиль української мови, оскільки в православній церкві богослужіння здійснюється церковнослов’янською мовою.

Виформовується стиль у царині прадавніх, дохристиянських вірувань українців. Підтвердженням цього є існування цілого пласту релігійних номенів: це і назви богів, божків, і номінації, пов’язані з богослужбою, і назви стародавніх свят, напр.: Дажбог, Велес, Лихо, Блуд, ідол, жертовник, Русалії, Купайло тощо. Визначити конкретний час виникнення стилю неможливо, можна лише констатувати, що зародження його первинних елементів почалося в найдавніший період життя сучасних українців – у так звану індоєвропейську добу, період вироблення мов і вірувань. Із офіційним запровадженням християнства (Х ст.) починається якісно новий період у розвиткові релігійного стилю. Таким чином, у функціонуванні стилю виокремлюємо два тривалих періоди: дохристиянський (язичницький) і християнський, який є більш дослідженим.

Приблизно до XV століття завершується християнізація Русі. Терміни церковного вжитку перестали бути екзотизмами, увійшли до групи слів, загальних для церковнослов’янської мови й мови повсякденного спілкування. У XVII-XVIII століттях продовжується становлення української мови через церковний ужиток: жива народна мова поступово витісняє церковнослов’янську, набуваючи літературного статусу.

Мова церковно-релігійного стилю як мова культу й культури більш традиційна, усталена, більш унормована, ніж мова повсякденного спілкування. У ній може зберігатися те, що давно «вийшло» з живої мови. Ця своєрідність пояснюється тим, що усталеність,традиційність є однією з причин еволюції мови стилю, зокрема, в галузі лексики.

Як відомо, боротьба з релігією в радянському суспільстві відбувалася не тільки у формі руйнування храмів і знищення священнослужителів, але й у формі насилля над мовою. У словниках, що видавалися в цей період, релігійні терміни супроводжувалися позначками реліг.[ійне] або церк.[овне], а зміст дефініцій і тексти коментарів до них цілеспрямовано перекручували семантику й аксіологічний статус слова: Бог, господь (застар.).

Царина релігійно-церковної громадської діяльності сьогодні – це царина двомовності: у ній функціонує церковнослов’янська мова (мова молитви, мова богослужіння, з одного боку, і церковно-релігійний стиль сучасної української мови – з іншого. У сучасній українській мові ознаки стилю знаходимо в жанрах проповіді, церковного послання, настанови тощо. У наш час священики вийшли за межі церкви. Використовуючи українську мову, вони виступають перед масовою аудиторією: по радіо, телебаченню, на мітингах, під час освячень шкіл, лікарень, офісів тощо. Опубліковані для широкого загалу збірки проповідей українською мовою, видається популярна релігійна література (наприклад, Біблія для дітей).

Література:

1. Прохватилова О.А., Стрельникова Е.С. Стилистика русского языка: Учебное пособие. - Волгоград: Волгоградское научное общество, 2006.
– 659 с.

2. Добосевич У. Релігійне письменство у формуванні української книжної мови XVI – першої половини XVII ст. // Християнство й українська мова: Матеріали наук. конф. – Київ, 5-6 жовтня 2000 року. – Львів, 2000. – С. 353-361.