Баланюк Людмила

Науковий керівник : Мельничук Г.Л.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Гендерна нерівність на ринку праці і в соціальному

Актуальність теми. В інтеграційних умовах постіндустріального суспільства, при поглибленні поділу праці, трансформації світових економік, відбуваються суттєві зміни і на ринку праці. Змінюються види і сам зміст праці, зокрема досить швидкими темпами вона переміщується з виробничої, фізичної сфери в інтелектуальну, та при цьому актуальною і гострою все ще залишається проблема гендерної нерівності на ринку праці та й в суспільному житті загалом, навіть в умовах гострого дефіциту робочих місць, пов’язаних з посиленням глобалізаційних процесів.

Метою роботи є дослідження окремих аспектів процесу дискримінації жінок та прояву гендерної нерівності на ринку праці і в соціальному житті а також виявлення причин даної проблеми та способи її.

Інформаційна база. Питання гендерної нерівності на ринку праці знайшли своє відображення в працях сучасних українських економістів: О. Балакірєва, О. Руднєва, Г. Гончарова, Е. Лібанова, Т.Романюк, В. Стешенко, О. Яременко.

Вчені зробили великий внесок у розвиток теоретичних і практичних питань рівності чоловіків і жінок, але за всієї значимості проведених наукових пошуків, на нашу думку, окремі питання гендерної нерівності досліджені недостатньо. У наукових джерелах немає конкретних підходів до вирішення даних проблем гендерної нерівності на ринку праці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Гендер - соцiокультурна категорiя та колективнi уявлення, завдяки яким бiологiчнi вiдмiнностi статей переводяться на мову соцiальної та культурної диференцiацiї. Гендер має соцiальний та правовий аспект. Основою правового статусу особистостi є її фактичний соцiальний статус, тобто реальний стан людини в суспiльствi. Право вводить цей стан в законодавчi рамки. В соцiальному вiдношеннi статус являє собою певну систему соцiальних можливостей людини [3].

Гендерна рiвнiсть є однiєю з ознак правової держави. Україна, яка обрала нетоталітарний, демократичний шлях розвитку, зараз спрямовує свою законодавчу та державну діяльність на створення відносин ґендерного паритету між жінками та чоловіками в усіх сферах суспільного життя. Держава зобов’язана проводити гендерну політику, забезпечувати дотримання прав людини, передбачених мiжнародним законодавством.

Гендерна політика – це система цілеспрямованих взаємопов’язаних заходів, спрямованих на вирішення гендерних проблем і досягнення гендерної рівності. Першим таким заходом є прийняття Закону “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”, який з січня 2006 вступив у силу. Закон покликаний досягти рівності статей у всіх сферах життя і забороняє всіляку дискримінацію за статевою ознакою [2]. У січні 2008 р. Уряд України прийняв Програму дій «Український прорив», до положень якої включено принципи ґендерної рівності.

Чинне законодавство гарантує чоловiкам та жiнкам України рiвнi права та можливостi, але проблемою є декларативний характер гендерної рiвностi, оскільки вони в реальному житті не допомагають жiнкам вiдчути себе вiльними та рiвними в полiтичнiй, культурнiй, соцiальнiй, економiчнiй сферi, в працевлаштуванні. Частина третя ст. 24 Конституцiї України, безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi; у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi; у працi та винагородi за неї [1]. Такий пiдхiд: формальне розумiння принципу гендерної рiвностi. Законодавче закрiплення гендерної рiвностi не допомогає жiнкам вiдчувати себе бiльш рiвноправними, підтвердженням цього є наступна ситуація: жіноче населення складає 53% населення країни, кiлькiсть жiночих органiзацiй росте, а кiлькiсть жiнок в органах влади зменшується. Для прикладу, в нинішньому парламенті жінки складають лише 7% (із 490 депутатів – це 34 жінки). Немає жінок в складі діючого Уряду, серед голів облдержадміністрацій. Серед 137 заступників міністрів лише 16 жінок [7].

З розвитком в країнi ринкових вiдносин жiнки отримали можливiсть для вiдкриття власної справи, проте кiлькість жінок-пiдприємцiв складає 30% [7]. В основному вони зайнятi в малому та середньому бiзнесi, у великому бiзнесi жiнки - рiдкiсть. Становлення жiночого бiзнесу в основному вiдбувається за рахунок iнiцiативи жiнок, а не як результат дiї спецiальних державних програм. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку (таблиця 1.).

Таблиця 1.

Розподіл резюме чоловіків і жінок між основними професійними сферами
Професійна сфера	Чоловіки (%)	Жінки(%)
Інформаційні технології	86	14
Продаж	76	24
Банки, інвестиції, лізинг	62	38
Бухгалтерський,управлінський облік	42	58
Маркетинг, реклама	47	53
Адміністративний персонал	26	74
Управління персоналом	35	65
Будівництво, нерухомість	76	24
Вищий менеджмент	83	17
Виробництво	83	16
Транспорт, логістика	63	37
Страхування	67	33
Юридична сфера	55	45
Медицина	56	44

Проаналізувавши дані, що наведені в табл.1. можна зробити висновки, що перспективні посади в престижних галузях економіки (бізнес, вищий менеджмент, інформаційні технології, управління) займають чоловіки, витісняючи жінок, хоч соцiологи і стверджують, що жiнки у бiзнесi демонструють бiльшу схильнiсть до компромiсiв у взаємодiї з партнерами, бiльше враховують моральнi та етичнi принципи.

Проблема гендерної нерівності на ринку праці і в соціальному житті загалом, є гострою і потребує вирішення. Потрібне негайне подолання гендерної дискримінації у всіх сферах життя в Україні, а для цього кожному громадянинові слід над цим задуматись і проявити свою соціальну свідомідомість. Крім того, держава зобов’язана приймати заходи практичного характеру, які б не формально, а реально усували прояви гендерної нерівності. Один із таких запропонованих заходів – це розробка державної стратегії та прийняття рішень, пов’язаних із законодавчим процесом і оперативним управлінням з боку органів виконавчої влади [5].

Органам української влади потрібно гендерну стратегію Європейського Союзу в Україні перетворити із теоретичних засад гендерної політики в дієвий механізм. Особливо важливим тут є гендерна політика у сфері зайнятості та оплати праці. Стратегія ЄС в цій сфері включає підвищення зайнятості жінок, зменшення рівня жіночого безробіття, скорочення сегрегації на ринку праці й рівну оплату за рівну працю. Важливе місце в Стратегії ЄС посідає політика узгодження між роботою і сімейним життям жінок і чоловіків, особливо шляхом створення служб, які опікуються дітьми і утриманцями. Рівна оплата за рівну працю рівної вартості для працівників чоловічої і жіночої статі є базовим принципом для ЄС [6].

Незважаючи на це, жінки продовжують заробляти менше, ніж чоловіки. Гендерна різниця в заробітній платні останніми роками залишається досить високою в 25 країнах ЄС. Але в цих країнах проводиться активна політика подолання гендерної нерівності, в результаті чого багато жінок виграли судові процеси із захисту своїх прав на рівну із чоловіками заробітну платню і розрив між заробітною платою чоловіків і жінок становить лиш 15%, на відмінну від України, де такий розрив становить 30-35% [4]. Тож Україні необхідно переймати досвід цих країн щодо практичної реалізації принципів гендерної рівності національного та міжнародного законодавства.

Отже, можна зробити висновок, що гендерна нерівність має значне місце в українському суспільстві, особливо на ринку праці, де найбільшу частку робочих місць займають чоловіки і отримують вищу заробітну плату. Проблемою у цій сфері є те, що гендерна політика України та її норми законодавства в цій сфері мають лише декларативний характер. Саме тому необхідні заходи з боку держави та і самих громадян, які б вводили в дію всі засади національного та міжнародного законодавства, які регулюють гендерні відносини. Особливо важливим заходом є перейняття досвіду Україною у високорозвинених країнах ЄС, які досить успішно долають проблему гендерної дискримінації на ринку праці, та й у суспільстві загалом.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхової Ради України 28 червня 1996р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Раджи України, 1996. – 115 с.

2. Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”

3. Романюк Тамара. Жінка на ринку праці: проблема гендерної дискримінації // Рівність : проблеми гендерної дискримінації.. - К., 2007. - С.44-55.

4. Руднєва О.М., Гончарова Г.С. Проблеми правового регулювання праці жінок в умовах становлення ринкової економіки // Еволюція правового становища жінок: історія і сучасність / О.М.Руднєва,Г.С. Гончарова - Харків: Право, 2007. - С.42-66.

5. Левченко К. Б. Державне управління процесами формування гендерної політики в україні: теоретичні проблеми // український соціум. - 2004. - № 3 (5). - c.56-60

6. Європейський Інструмент сусідства та партнерства. [Електронний ресурс] / Стратегії ЄС щодо України на період 2007 - 2013 рр. - Режим доступу: http.es.ua

7. Офіційний сайт Комітету державної статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL www.ukrstat.gov.ua