Геращенко О.П.

Київський національний університет будівництва і архітектури, Україна

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВЕНЧУРНОГО ФІНАНСУВАННЯ В СИСТЕМІ ОЦІНКИ ВАРТОСТІ БІЗНЕСУ

Історія розвитку інвестиційного процесу вцілому та в житловому будівництві, зокрема, в межах правового поля України розпочинається з прийняття Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 N 1560-XII. Так, вказаним законом було окреслено основні складові інвестиційної сфери, а саме, об’єкти інвестиційної діяльності, до яких відносились – будь-яке майно, в т.ч. основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, інші об’єкти власності та майнові права. А також, визначено суб’єктів інвестиційної діяльності, якими могли бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав.

Розвиток інвестиційного та фондового ринків супроводжувався прийняттям Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 №448/96-ВР, яким було врегульовано правові засади функціонування ринку цінних паперів в Україні. Визначено суб’єктів ринку цінних паперів (хто може виступати емітентом цінних паперів, яким чином регулюється їх обіг на ринку, та вимоги і обмеження щодо суб’єктів ринку цінних паперів), визначено регуляторний орган -Державна комісія України з цінних паперів та фондового ринку (в редакції Закону від 07.08.2011року – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку - НКЦПФР), засади його функціонування. А також передбачено відповідальність учасників ринку цінних паперів за порушення вимог, встановлених до функціонування на ринку цінних паперів.

Якщо ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснював регулювання ринку цінних паперів в цілому, то з розвитком та активізацією ринку інвестування житлового будівництва все більш нагальною ставала потреба в регулюванні ринку цінних паперів, в тому числі безпосередньо пов’язаних з інвестуванням проектів будівництва, яке об’єктивно поребувало залучення інвестування великого кола різних інвесторів, що здійснювалось через спільне інвестування. Прийняття Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15.03.01 №2299-ІІІ внесло цілий ряд нормативних вимог та обмежень, які діяли в суспільних відносинах, що виникали в сфері спільного інвестування щодо створення та діяльності інститутів спільного інвестування, забезпечення гарантій прав власності на цінні папери та захист прав учасників фондового ринку.

Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” від 12.07.01 р. № 2664-III, на меті якого було встановлення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, встановив, перш за все, правила функціонування, умови створення та діяльності фінансових установ, надав правову передумову до створення таких інституцій, як недержавні пенсійні фонди (НПФ) та фонди операцій з нерухомістю (ФОН).

Пошук ефективних шляхів розвитку ринку житлового будівництва, нових організаційних форм та економічних механізмів стимулювання житлового будівництва і розширення можливостей соціального забезпечення населення був уособлений прийняттям на законодавчому рівні рішення «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд» від 20.04.2000 №1674-ІІІ. Саме цим проектом вперше було розвинуто ідею інвестування житлового будівництва шляхом спрямування пенсійних вкладів на довгострокове кредитування будівництва, а в подальшому і довірче банківське управління коштами інвесторів, які бажали придбати нерухомість.

Одним з правових фундаментів для здійснення фінансування будівництва в Україні є прийняття 19.06.2003року Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від N 978-IV. На законодавчому рівні було встановлено обмеження, що інвестування та фінансування об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через Фонди фінансування будівництва (ФФБ), фонди операцій з нерухомістю (ФОН), інститути спільного інвестування (ІСІ), а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов’язань за якими здійснюється шляхом передачі об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва. Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами.

Безпосередньо врегулювання правових, економічних та організаційних засад недержавного пенсійного забезпечення та регулювання правовідносин, пов’язаних з цим видом діяльності, відбулось з прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.03 №1057-ІV, який передбачив, що активи фонду, управління якими здійснює компанія управління активами, можуть бути інвестовані в тому числі і у житлове будівництво шляхом придбання іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів та безпосередньо у об’єкти нерухомості.

Зазначені законодавчі акти здійснювали регулювання та правове забезпечення функціонування ринку інвестування житлового будівництва, що реалізовувався шляхом довірчого управління (функціонування ФФБ, ФОН, НПФ).

Фактично наведеними вище законодавчими актами було встановлено правові засади функціонування двох шляхів інвестування житлового будівництва, крім фінансово-кредитної сфери, – це управління цінними паперами, емісія та обіг яких спрямовані на залучення коштів для фінансування житлового будівництва, а також механізми довірчого управління, які переслідуючи різні цілі, виключно, або ж як один із напрямків своєї діяльності, здійснюють вкладення коштів у незавершене будівництво, фінансуючи його.

Усі подальші законодавчі акти мали місію вдосконалити діючі механізми інвестування, усунути недоліки, що виявились в ході їх реалізації та встановити більш жорсткі обмеження щодо функціонування механізмів довірчого управління. Зокрема, мова йде про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15.12.05 №3201- ІV , Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.06 N 3480-IV , Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві» від 16.05.07 N 1026-V , Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.08 №509-VI , Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення фінансових механізмів здійснення інвестицій у будівництво житла» від 18.12.08 №692- VI, Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.08 N 800-VI, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» від 29.06.10 N 2367-VI.

Із набранням чинності Закону України «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла» від 29 червня 2010 року N 2367-VI , яким внесено суттєві зміни до Закону України «Про інвестиційну діяльність», зокрема, частину 3 ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» було викладено в такій редакції: «Інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов'язань за якими забезпечується одиницею такої нерухомості, відповідно до законодавства. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами»; фактично узаконено п’ять основних механізмів інвестування житлового будівництва, а усі інші форми інвестування в житло на стадії будівництва (інвестиційні договори, договори пайової участі, попередні договори купівлі-продажу квартир та ін.) поставлені поза законом.

Таким чином, можливо констатувати, що законодавча база, яка визначає основи та правила функціонування механізмів залучення коштів до інвестування житлового будівництва є такою, що зазнає постійних змін, прагне вдосконалити сферу цих правовідносин та врахувати недоліки, що проявляються з часом. Проведеним узагальнюючим та порівняльним аналізом ідентифіковано проблеми, що виникають при використанні механізмів інвестування житлового будівництва, передбачених діючим законодавством України, до найголовнішої з яких слід віднести відсутність впевненості у фінансово-економічній спроможності виконання усіма учасниками інвестиційного процесу договірних зобов’язань та, зокрема, відсутності фінансового інструменту забезпечення гарантування виконання своїх зобов’язань підприємством – забудовником.

Література:

1. Єфименко Н.А. Формування інвестиційного потенціалу на підприємствах машинобудівного комплексу // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – № 9. – С. 17–21.

2. Інвестиційний менеджмент / В.М. Гриньва, В.О. Коюда, Т.І. Лепейко та інші. – Х.: ІНЖЕК, 2005. – 664 с.

3. Керш Стівен Р. Дорожня карта бізнес-інвестора: Як підвищити вартість компанії за рахунок ефективних інвестицій. Керівництво менеджера /Пер. з англ.; За наук. ред. Є.Є. Козлова. – Дніпропетровськ: Баланс Бізнес Букс, 2006. – 240 с.