Топільницька Я.О.

Львівська державна фінансова академія

Інтелектуальна діяльність суспільства: фундаментальні поняття

 

Сучасні тенденції розвитку світової економіки переконливо доводять, що для економічного зростання України та утримання нею гідних конкурентних позицій на світових ринках не може бути іншого шляху, ніж формування економіки інтелектуально-інноваційного типу. І це неодмінно слід враховувати при побудові стратегії економічного розвитку держави. Тому дуже важливим і необхідним є розгляд та дослідження процесу і підходів до формування та управління інтелектуальної складової усіх сфер народного господарства.

У вітчизняній та зарубіжній літературі існує чимало наукових праць, присвячених вивченню різноманітних аспектів інтелектуальної діяльності. Сьогодні дедалі частіше вживаються терміни «інтелектуальний ресурс», «інтелектуальний потенціал», «інтелектуальний капітал». Проте науковці не завжди розмежовують їх. Все це ускладнює розробку методів кількісної та якісної оцінки інтелектуальної складової, формування стратегії управління нею, що й актуалізує тему дослідження, обумовлює його мету та завдання. Спробуємо з’ясувати взаємообумовленості та відмінності між названими категоріями.

Щодо поняття «інтелектуальні ресурси», то Л.М. Диба трактує його як «сукупність людей, які мають необхідну професійну підготовку,  необхідні знання і вміння та сукупність результатів їх інтелектуальної праці у вигляді програмних,  технічних,  технологічних,  організаційно-структурних засобів,  інформації і налагоджених комунікаційних зв'язків, які можуть бути використані як джерела доходів» [1]. Ми погоджуємося з таким твердженням і відштовхуватимемося від нього у нашому дослідженні.

Дещо складнішим за своїм змістом є поняття «інтелектуальний потенціал», тому у науковців не виробилося єдиного підходу до його визначення. На думку В. Прошака,  інтелектуальний потенціал –  це сукупність знань,  вмінь і творчих здібностей людей, їхній освітньо-кваліфікаційний рівень,  які дають змогу засвоювати набуті та творити нові знання,  тобто це можливості, якими володіє особа [2]. Більш ширше цю категорію розкриває С. Вовканич, який вважає, що інтелектуальний потенціал – це здатність  акумулювати нагромаджену традиційну інформацію, творити на її основі нові знання та досвід і приймати оптимальні рішення щодо якісно нових засад співжиття для людства як світової  родини» [3]. Достатньо ґрунтовне визначення категорії наводить О.В. Стефанишин, яка твердить, що інтелектуальний потенціал – це можливості, надані інтелектуальними ресурсами у певний час і в майбутньому, які створені людським і (або) машинним  (штучним) інтелектом, можуть бути використані для досягнення певної мети, хоча такі можливості не завжди будуть реалізовані [4, с. 281].

Отже, поняття «інтелектуальний потенціал» ширше за поняття «інтелектуальні ресурси». Ресурси становлять потенціал за умов певної структури, повноти їх використання та якості, що відповідає технології виробництва визначеної продукції та попиту на неї, тобто взаємодії з зовнішнім середовищем, тому не варто їх ототожнювати з потенціалом. Інтелектуальний потенціал – це можливості, надані інтелектуальними ресурсами. 

Тепер зосередимо увагу на розкритті змісту категорії «інтелектуальний капітал». Зазначимо, що у науковців не виробилося єдиного підходу й щодо цієї дефініції. У сучасній економічній літературі сформувалися три напрямки її дослідження – за цінністю, за процесом, за результатом. Прихильники першого напрямку стверджують, що «інтелектуальний капітал» - це сукупність цінностей. Однак проблема полягає у визначенні цих цінностей. Так, Л. Едвінсон до даних цінностей відносить знання [5], Л. Іноземцев – знання та інформацію [6, с. 340].  Ми вважаємо, що віднесення до складу інтелектуального капіталу лише знань та інформації залишає поза увагою інші його компоненти – створені людьми засоби, що використовуються у процесі інтелектуальної праці, тому поділяємо точку зору Б. Леонтьєва, який відносить до складу інтелектуального капіталу вартість усіх наявних інтелектуальних активів, включаючи інтелектуальну власність, природні та надбані розумові здібності й навички, а також нагромаджені бази знань і корисні відносини з іншими суб’єктами [7].

У межах другого напряму категорія «інтелектуальний капітал» розглядається як актив, що має здатність до відтворення, залучення в процесі кругообігу. З такої позиції сутність цієї категорії розглядає Л. Едвінсон, С. Алберт, К. Бредлі та ін. Л. Едвінсон зазначає, що інтелектуальний капітал – це знання, яке можна конвертувати у вартість, перетвори­ти на прибуток та оцінити [5]. С. Алберт і К. Бредлі під терміном ,,інтелектуальний капітал” розуміють процес перетворення знань і нематеріальних активів у ресурси, які дають конкурентні переваги окремим особам, фірмам, державам [5].

Представники третього напряму розглядають дану категорію як результат. Е. Брукінг під інтелектуальним капіталом розуміє нематеріальні активи, які слугують підґрунтям існування конкурентних переваг [7]. Д. Клейн і Л. Прусак під терміном «інтелектуальний капітал» розуміють інтелектуальний матеріал, який формалізований, зафіксований і використовується для виробництва більш цінного майна. Таким чином, сутність інтелектуального капіталу як результату полягає у його здатності до забезпечення конкурентних переваг конкретним особам, підприємствам, державі та створення умов для отримання прибутку.

Проаналізувавши наведені визначення ми прийшли до висновку, що «інтелектуальний капітал» – це сукупність різного роду інтелектуальних цінностей, що в процесі свого обігу та кругообігу приносять додаткову вартість та забезпечують конкурентні переваги особі, підприємству чи державі. З теоретичного погляду, інтелектуальний потенціал означає можливість досягнення мети, а інтелектуальний капітал – засіб її досягнення [8], отже, інтелектуальний капітал – це ефективно використаний інтелектуальний потенціал.

 

Література:

1.     Диба Л.М. Сутність понять інтелектуальний потенціал та інтелектуальний капітал як економічних категорій / Л.М. Диба [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Evu/ 2011_17_1/Dyba.pdf

2.     Прошак В. Концепція інтелектуального капіталу у сучасній економічній теорії / В. Прошак // Вісник Львівського ун-ту. – Сер.: Економічна. – Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка. – 2003. – Вип. 32. – С. 598.

3.     Вовканич С. Глобалізація, євроінтеграція та збереження її національної ідентичності: цивілізаційні виклики і націоцентричні імперативи: наук. Доп / С. Вовканич. – Львів, 2004.

4.     Стефанишин О.В. Людський потенціал ринкової економіки України / О.В. Стефанишин // Науковий вісник НЛТУ України, 2006. – Вип.. 16.1. – С. 276-284.

5.     Орлова Т. Интеллектуальный капитал: понятие, сущность, виды / Т. Орлова // Проблеми теорії і практики управління. – 2008. – №4.– С. 109-118.

6.     Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества / В.Л. Иноземцев. – М.: Fcfdemia-Наука, 1998. – 640 с.

7.     Ілляшенко С. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства / С. Ілляшенко // Економіка України. – 2008. – №11. – С. 16-26.

8.     Гадзало А.Я. Значення інтелектуального потенціалу в умовах поглиблення євроінтеграційних процесів // А. Я. Гадзало / Економіка АПК. – 2006. – №8. – С. 138-142.

 

 

Відомості про автора:

 

Топільницька Ярина Орестівна – аспірант Львівської державної фінансової академії.

 

Адреса для розсилки:

 

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.