к.е.н., докторант Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

СПЕЦРЕЖИМ ОПОДАТКУВАННЯ ДЛЯ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУРИ: ТЕОРЕТИЧНЕ І ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Аквакультура в Україні є в даний час предметом такого режиму оподаткування, що не сприяє її розвитку. В той же час, до сільського господарства застосовується інша система, яка дозволяє зменшення оподаткування виробників. З метою розширення сектора аквакультури в Україні і сприяння цьому виду сільськогосподарської діяльності, доцільно стимулювати, а не створювати додатковий тягар для виробників аквакультури, особливо для інноваційних суб’єктів аквакультури, а також забезпечити приплив інвестицій для збільшення виробництва продукції. Аквакультурна діяльність повинна бути позбавлена оподаткування або мати принаймні такий же полегшений податковий режим, як сільськогосподарські виробники на таких підставах.

По-перше - аквакультура є складовою сільського господарства, оскільки володіє усіма характеристиками сільськогосподарського виробництва. Преамбула Закону «Про аквакультуру» чітко вказує, що аквакультура є підвидом сільського господарства. Тому вона має користуватися з такого ж сприятливого режиму оподаткування, як і сільськогосподарські виробники.

По-друге, аквакультура є галуззю, що практично перебуває в зародковому стані, і її зростання слід заохочувати. Якщо на виробників аквакультури накладати несприятливий податок, то аквакультура не буде розвиватися, щоб стати сильною галуззю, здатною в майбутньому стати джерелом прибутків для уряду.

Нині потребує врегулювання питання приватизації рибницьких господарств на засадах приватної власності на землю, зокрема під водою та гідроспорудами, оскільки існує проблема корпоративних прав держави щодо майна господарств. Гідроспоруди знаходяться у власності держави – Державне підприємство “Укрриба”, земля під водою – у місцевих органів влади, вода – в Державному агентстві водних ресурсів України, а у рибака – засоби виробництва (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Проблеми організації відносин оренди державного майна в аквакультурі

Функція організації ефективного використання гідроспоруд, які складають основу матеріально-технічної бази сучасного прісноводної аквакультури, покладено на  ДП “Укрриба”. Гідроспоруди складають близько 70 % основних засобів в аквакультурі. На балансі ДП “Укрриба” обліковується 3 717 державних гідротехнічних споруд балансовою вартістю 385,4 млн. грн. Діють 130 договорів щодо використання державного майна. У 2008 році укладено 19 договорів зберігання з правом користування на суму 47 426,18 грн, яке розташоване у Херсонській, Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській областях. Після створення ДП “Укрриба” та передачі на його баланс гідроспоруд, рибогосподарські підприємства сплачують йому орендну плату за користування державним майном у розмірі 10 % їх вартості. За землю орендна плата коливається в межах 200-500 грн за 1 гектар. На капітальні та поточні ремонти гідроспоруд кошти з ДП “Укрриба” майже не надходять, що призвело до їх зносу на 75-80 %, а в окремих господарствах і більше.

Таким чином, розглядаючи питання порядку користування водними об’єктами на умовах оренди, вважаємо, що такі права мають включати право на користування земельними ділянками під водними об’єктами на умовах виплати єдиної винагороди або орендної плати, оскільки як було сказано вище, на даному етапі суб’єкт аквакультури, що орендує водний об’єкт, крім сплати орендних платежів за оренду водного об’єкту сплачує орендну плату і за оренду земельної ділянки, що знаходиться під таким водним об’єктом, хоча фізично і не користується земельною ділянкою.

Аналогічним чином, якщо система ліцензування використовується для надання прав, регулювання і управління аквакультурною діяльністю, а також для надання права ексклюзивного користування водним об’єктом і землею, розташованою під ним, то податок, або ліцензійний збір, в залежності від того, що саме застосовується, має стосуватися усього правового комплексу (водойми і землі під ним). Податковий режим не повинен створювати розбіжності між водним об’єктом і землею під ним, як це зараз відбувається в Україні, дві одиниці (вода і земля) мають розглядатися як частина єдиного предмету оподаткування.