Овчарова О. М., аспірантка

Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди

Методи морального виховання учнівської молоді у вітчизняних періодичних педагогічних виданнях другої половини ХХ століття

На сучасному етапі розвитку українського суспільства моральне виховання молоді є одним із головних завдань вищої школи. Важливе місце у структурі морального виховання посідають методи морального виховання. Удосконалення методів морального виховання передбачає розкриття та переосмислення набутого досвіду.

Аналіз матеріалів періодики показав, що на сторінках журналів «Радянська педагогіка», «Советская педагогика» ученими (М. Болдирєв, Ф. Виданов, В. Каспіна, Т. Коннікова, В. Коротов, П. Лисенко, Б. Лихачов, І. Мар'єнко, І. Огородніков, Ю. Ріверс, В. Рогожкін, Т. Чередниченко, П. Шимбарев, Н. Щуркова) активно проводилось обговорення методів морального виховання. Аналізуючи матеріали періодики спостерігаємо розвиток проблеми методів морального виховання.

Слушною, на наш погляд, була стаття професора П. Шимбарева у журналі «Советская педагогика» (1951 рік) щодо методів виховання комуністичної моралі, де автор порушував питання проблеми методики морального виховання, що не мала належної розробки на той час. Учений проаналізував тогочасні підручники з педагогіки та навів приклади щодо незначної кількості сторінок, на яких проілюстровано питання морального виховання. Хоча учений наголошував на важливості розвитку методики морального виховання та виокремив основні методи морального виховання: 1) методи переконання: етична бесіда, лекції та доповіді на моральні теми, диспути; 2) приклад як метод виховання; 3) вправи як метод виховання навичок та звичок моральної поведінки; 4) суспільно корисна праця учнів; 5) виховне значення гри учнів; 6) схвалення та осуд.

Аналізуючи статті можемо прослідкувати, що у 50-ті роки характерною особливістю комуністичного виховання було виховання в колективі, через колектив та для колективу (О. Савич). Відповідно до цього О. Савич виокремлював такі методи морального виховання: наслідування та роль прикладу; пояснення, переконання, навіювання; виховання у процесі навчання; етичні бесіди; звички та режим; перемикання; заохочення та покарання; авторитет. У свою чергу І. Мар'єнко (1967р.) зробив спробу згрупувати методи морального виховання відповідно до способів цілеспрямованого впливу вихователів. Однак, треба зазначити, що у класифікації методів морального виховання, запропонованій дослідником, не всі методи достатньо обґрунтовані. Наприклад, як і у класифікаціях багатьох інших дослідників, ученим виокремлено метод привчання і навіть тренування. Але, як відомо, це неможливо у процесі морального розвитку особистості, де моральний вчинок поєднується з розв'язанням питань морального обов'язку, гідності, гуманізму, з особистісним сумлінням та внутрішнім світом духовно-моральних цінностей людини.

До кінця 60-х років не було єдиної класифікації методів морального виховання, з цього питання панувала плутанина. В. Коротов влучно зауважував, що методика морального виховання на той час являла собою ту галузь педагогіки, де більше, ніж будь-де ще проявлялися суб’єктивізм та свавілля у трактуванні основних понять та способів їх класифікації, бо у кожного автора була своя система методів. Стаття В. Коротова «До питання щодо класифікації методів виховання» викликала дискусію на сторінках журналу, у якій взяли участь наукові працівники АПН СРСР, у ній автор подав наступну класифікацію методів виховання: методи організації виховного колективу (загальні вимоги, самообслуговування, змагання, самокерування); методи ідейно-моральних переконань (інформаційний, пошуковий, дискусійний, взаємне ознайомлення); методи педагогічного впливу (педагогічна вимога, перспективи, коректування – заохочення та покарання, суспільна думка).

Влучно згрупував методи морального виховання Ф. Виданов, виокремивши психологічну групу методів, де в основі покладені емоції людини та відповідні дії на неї та ідеологічну групу методів, що здійснювалася на основі зусиль, спрямованих на схвалення чи осуд, терпіння чи обурення в інтересах визначених політичних, економічних, соціальних рухів, боротьби.

Гострі суперечки у журналі «Советская педагогика» розтягнулись майже на рік (1971). Дискусії сприяло питання про співвідношення понять «методи виховання» та «методи педагогічного впливу». На що Н. Наумов, погоджуючись з точкою зору Б. Лихачова, ототожнював ці поняття, говорячи, що методи педагогічного впливу не можуть бути методами виховання та навпаки, тому немає приводу для виокремлення особливої методики педагогічного впливу. У дискусії взяли участь Н. Щуркова, Ф. Виданов, Ю. Ріверс, М. Болдирєв, які активно обговорювали різні питання та погляди щодо методів морального виховання. Доцільно зауважити, що Б. Лихачов зробив спробу розкрити єдність методів естетичного та морального виховання. Цінною для нашого дослідження є стаття В. Рогожкіна (1971 р.), у якій вчений виділив чотири групи методів морального виховання, а саме: метод формування свідомості (розповідь, інсценуванння, лекція, доповідь, роз'яснення, бесіда, диспут, особистий приклад, навіювання); методи формування поведінки (вправи, організація моральних відносин у процесі суспільно-корисної праці, у процесі гри та у повсякденному житті); методи виховання почуттів (опора на емоційний зміст, знаходження у ньому духовно близького, вплив на почуття за допомогою мови, міміки та жестів; включення до активної класної та позашкільної діяльності; вплив на почуття емоційністю навколишнього середовища, міжособистісних стосунків; тактильний метод); методи стимуляції волі (заохочення, збудження особистісної гідності; вимоги, примушення; покарання та осуд).

Також В. Рогожкін акцентував увагу на неможливості чистого використання певних методів морального виховання і слушно наголошував на використанні усієї системи. Підсумки цієї дискусії були підведені І. Мар'єнком та І.Огородніковою, де І. Мар'єнко запропонував виокремити шість груп методів виховання: репродуктивно-пояснюючу; привчання та вправ; проблемно-ситуаційну; стимулюючу; гальмуючу; керування самовихованням учнів. Автор стверджував, що дія кожного методу посилюється при використанні наочно-ілюстративних засобів, під якими він мав на увазі «сукупність предметів, різних пристосувань, моделей, зображень, натуральні та ідеальні зразки, приклади, які використовуються для посилення визначення або докази ідеї, проблеми, що обирається форми поведінки».

Ця дискусія продемонструвала суттєве просування у розумінні природи методів виховання. Хоча дослідження І. Мар'єнка учасниками дискусії не було прийняте до уваги у достатній мірі, що відвело їх від обговорення важливого аспекту проблеми – залежність методів виховання від закономірностей розвитку та самого процесу морального виховання, його змісту.

У 70-ті – першій половині 80-х років розширився перелік методів морального виховання, більш теоретично обґрунтованою стає їх класифікація. При цьому можна виокремити наступні тенденції у розвитку поглядів на сутність методів як важливого компонента комплексних педагогічних засобів формування моральної особистості: методи виховання усе більше розглядаються як засоби закріплення поведінкою дітей; система методів досліджувалися як система відносин. Глибше аналізувалися залежність методів виховання від загальної мети виховання – всебічного розвитку особистості, від вікових особливостей дітей та рівня їх розвитку.

Аналіз матеріалів періодики свідчить, що протягом усього періоду окреслилась тенденція до діяльнісного, активно-трудового характеру методики морального виховання. Ця тенденція посилилась у зв’язку з процесом укріплення зв’язку школи з життям, з практикою соціалістичного будівництва, що почалась з 50-х років. Просуванню у дослідженні проблеми методів морального виховання з другої половини 70-х років сприяли ідеї комплексного підходу в єдності філософських, соціально-психологічних, психологічних та педагогічних аспектів.