Педагогические науки /3. Методические основы воспитательного процесса

Попов В. Д.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

СУТНІСТЬ МОРАЛЬНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Розбудова української держави відбувається у склaдних соцiокультурних умовах, пов’язаних з нестабiльнiстю суспiльної ситуації, знецiненням загальнолюдських цiнностей, втратою виховного ідеалу, що негативно впливають на становлення молодої особистості. Закономірно постає питання про формування в школярів моральної спрямованості як основи моральної вихованості, адже саме спрямованість сприяє морально-духовному самовизначенню особистості, детермінує її поведінку, вчинки, ставлення до дійсності, до інших людей, до себе.

Проте в сучасній шкільній освіті об’єктивно утворилася низка суперечностей, які вимагають усунення, зокрема: між потребою сучасного суспільства в особистостях, які володіють досвідом морально-духовного самовизначення, і недостатньою зверненістю сучасної школи до виховання моральної спрямованості школярів на різних етапах їхнього розвитку; між необхідністю оновлення змісту, форм і методів формування моральної спрямованості школярів і застарілою практикою реалізації цього процесу в сучасній школі.

Для з’ясування суті провідної дефініції дослідження «моральна спрямованість» особистості у дисертації розкрито сутність родових по відношенню до неї таких понять, як «мораль», «моральність», «спрямованість».

Мораль (від moralis – моральний, mores – звичаї) у дослідженні представлено як систему поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку особистості.

З’ясовано, що мораль є основою виховання особистості, адже як загальна ціннісна основа культури мораль спрямовує активність людини на ствердження самоцінності особистості; рівності людей у їхньому прагненні до гідного щасливого життя. Саме мораль є базовою неінституціональною формою нормативного регулювання взаємовідносин індивідів, різноманітних соціальних об’єднань і їхньої поведінки в суспільстві. Вона ґрунтується на визнанні людини найбільшою цінністю, а її права пріоритетними над інтересами і суспільства, і держави, і нації.

Установлено, що близьким за значенням до моралі є поняття «моральність», але вона має вищий смисл, бо означає здатність людини творити добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішній свідомості та добровільності, а тому збігається з моральною свободою особи.

Моральність людини в різних сферах життєдіяльності визначається її спрямованістю. Від спрямованості залежить загальний напрям активної творчої діяльності особистості, її соціальна і моральна цінність. Саме вона визначає поведінку, вчинки особистості. Тому спрямованість − найбільш суттєве і головне в характеристиці особистості (В. Мерлін).

З’ясовано, що одним із перших поняття «спрямованість особистості» у науковий обіг увів видатний психолог С. Рубінштейн, який визначив його як динамічні тенденції, що характеризують основні інтереси, потреби, схильності й прагнення людини. Пізніше ця дефініція досліджувалась ученими у таких напрямах: як підструктура особистості у взаємозв’язку з такими важливими її характеристиками, як досвід, індивідуальні особливості психічних процесів і біохімічних властивостей особистості (К. Платонов), як виборча активність особистості у відносинах до діяльності, інтегральне утворення її властивостей, котре включає в себе система потреб, інтересів, мотивів, ідеалів (А. Ковальов, П. Якобсон), як домінуючі ставлення (В. Мясищев), «сенсоутворювальні мотиви» (О. Леонтьєв), як система домінуючих мотивів (Л. Божович, Р. Немов).

Ученими (Б. Ананьєва, Л. Божович, М. Левітова, О. Леонтьєва, В. М’ясищева, С. Рубінштейна) доведено, що спрямованість особистості розкривається не в окремих, випадкових вчинках людини, а в генеральній лінії її життя, в обраній головній сфері діяльності, у ставленні до себе та інших людей. Тому в дисертації спрямованість як провідну підструктуру особистості розглянуто через систему її ставлень до дійсності. При цьому сучасні педагоги (І. Бех, О. Вишневський, М. Красовицький, В. Лозова, О. Сухомлинська, Н. Щуркова та інші) надають виняткового значення духовно-практичному, моральному характеру ставлень, оскільки вони є педагогічною інтерпретацією сукупності суспільних відносин.

На підставі аналізу різних підходів до розуміння спрямованості особистості (Б. Додонов, М. Дуранов, І. Дуранов, В. Жернов, В. Мясищев, К. Платонов) дійшли висновку, що спрямованість особистості є складним сталим особистісним утворенням, що визначає особливості тенденцій поведінки й дій людини, її ставлення до інших людей, до себе й до різних аспектів своєї життєдіяльності.

Узагальнюючи вищевказані положення, моральну спрямованість визначаємо як інтегровану рису особистості, яка акумулює в собі різноманітні за ціннісним змістом її потреби, мотиви, інтереси, установки, ідеали, що сприяє досягненню суспільного чи особистого блага, утверджує добро і визначає моральну поведінку й систему гуманістичних ставлень людини до дійсності, до інших людей, до самого себе.

Один з найважливіших періодів особистісного становлення є підлітковий вік. Ученими (Л. Божович, Л. Виготський, О. Ковальов, В. Крутецький, М. Левітов, Л. Рувинський, Д. Фельдштейн, Л. Фрідман та інші) доведено, що цей вік супроводжується суттєвими змінами у психічному розвитку особистості, у тому числі в підвищенні рівня самосвідомості, осмисленні своїх можливостей і прагнень у нової для себе ролі члена суспільства, інтенсивному присвоєнні культурних цінностей, на основі чого відбувається її культурне самовизначення, зростання допитливості, прагнення до самостійності, виявлення непримиримості з несправедливістю і злом. Воднораз для молодших підлітків характерні невизначеність ідеалів, емоційна невитриманість, імпульсивність, впливовість до навіювання, слабка воля. Ці чинники зумовлюють особливу складність та суперечливість процесу морального виховання учнів молодшого підліткового віку.