Л.О. Голубнича

Кандидат педагогічних наук, доцент

Національний Університет «Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого»

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ПЕДАГОГІЧНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Документальні джерела як педагогічно-історіографічні пам’ятки відіграють пріоритетну роль у конкретно-історичних дослідженнях. У історіографічних рефлексіях застосовуються ті види документальних джерел, котрі безпосередньо або опосередковано мали будь-який вплив на розвиток педагогічної науки, систему освіти та виховання на всіх рівнях, діяльність наукових педагогічних установ, професійну підготовку вчителів, видання педагогічної літератури тощо. Дані джерела поділяють на наступні види: актові (законодавчі акти, судові акти тощо); діловодні (розпорядні документи, нормотворчі документи тощо); статистичні; картографічні.

Історіографічне значення актових джерел визначається тим, що вони відображають офіційні настанови органів освіти, державних органів та суспільних організацій з питань освіти й виховання, встановлюють певні норми діяльності установ та людей, які в них працюють. Наприклад, у радянські часи вони носили директивно-зобов’язувальний характер й визначали зміст освіти, її цілі та завдання, мали неабиякий вплив на розвиток педагогічної науки в цілому. Різні види актив мають неоднакову цінність для педагогічної історіографії. Так, якщо законодавчі акти впливали на навчально-виховний процес взагалі та в кінцевому рахунку були в змозі змінити педагогічну парадигму, то судові акти, які широко застосовуються в якості історико-педагогічних джерел для вивчення, наприклад, революційного або суспільного руху в навчальних закладах, для предмету дослідження педагогічної історіографії мають менш вирішальне значення. Але й вони сприяли або запобігали певним змінам в педагогічному русі. Майнові акти (заповіти, акти купівлі-продажу тощо) рідко використовуються як педагогічно-історіографічні джерела, хоча при їхньому порівнянні історіограф отримує уявлення про зростання чи зменшення матеріального стану навчальних закладів, населення тощо, що допомагатиме при конкретно-історичному дослідженні. Акти про громадянський стан (свідоцтва про народження, про одруження, про смерть тощо) будуть незамінними при пошуках бібліографічних відомостей про діячів освіти, адже вони є найбільш достовірними джерелами загальної бібліографічної інформації.

Діловодні джерела є дуже різноманітними й багато численними. Вони виконували певні практичні функції в дійсності, котру відображають, та використовувались для повідомлення безпосередніх розпоряджень, пов’язаних з організацією й регулюванням конкретної практичної діяльності установ та їх працівників. Документи, які розглядають діловодні джерела, на відміну від актових документів, були створені самими установами в процесі документування їхньої діяльності, однак законодавчі акти, положення, інструкції або стійки неписані норми регулювали порядок підготовки та формуляр цих документів.

До діловодних джерел відносяться розпорядні документи (накази, укази, інструкції тощо), нормотворчі документи (положення, устави тощо), ініціативно-виконавчі документи (доповіді, звіти, рапорти, донесення тощо), документи колегіального обговорення (протоколи, журнали тощо), службова переписка (офіційні листи, відношення тощо), регістраційно-довідковий апарат (книги вхідних та вихідних документів, реєстри тощо), списки та документи по особистому складу (нагородні, формулярні, послужні тощо). Всі ці документи вкупі утворюють єдиний комплекс справ центральних та місцевих установ, які керували народною освітою. Серед перелічених документів найбільш вагомими для історіографів є нормотворчі, котрі іноді відображують розвиток педагогічної думки. Наприклад, яскравим пам’ятником педагогічної думки просвітницького абсолютизму є затверджена Катериною ІІ доповідь І.І.Бецького про організацію виховного дому. Своєрідним різновидом педагогічно-історіографічних джерел виступає й реєстраційно-довідковий апарат, який містить бібліографічні відомості про діячів вітчизняної школи та педагогіки.

Свою специфіку як педагогічно-історіографічне джерело мають статистичні пам’ятки, котрі фіксують загальні дані стосовно навчання й виховання та обумовлюють, у кінцевому рахунку, прийняття рішень в галузі законодавчої діяльності. Узагальнений матеріал, котрий представляють статистичні джерела, допомагає дослідникам педагогічної історіографії виявити загальну картину поширення певних педагогічних явищ, питань освіти та виховання, підготовки вчителів тощо та з’ясувати тенденцію розвитку цих питань. Вони викликають інтерес щодо кількісної характеристики знеособлених педагогічних фактів. Шляхом порівняння статистичних даних, історіограф відтворює ґенезу тих чи інших педагогічних аспектів.

Статистичні джерела складаються з матеріалів загальнодержавної статистики та матеріалів власно школьно-педагогічної статистики. Доцільно виділяти в кожній з названих груп також державну та суспільну статистику. Прикладом першої є статистичні дані, які містяться в звітах навчальних закладів, директорів народних училищ, попечителів учбових округів, міністрів народного просвітництва тощо. Суспільну статистику являють собою матеріали комітетів грамотності та інших суспільних організацій. Статистичні дані можуть мати форму як архівних (наприклад, первісні матеріали різних переписів), так і друкованих видань (різноманітні видання відомчі або земські).

Статистичні джерела безпосередньо пов’язані і з картографічними джерелами, котрі «зображають» загальну статистичну інформацію, що міститься в них, за допомогою певних знаків та символів. Вони сприяють «наочному» вивченню розвитку тих педагогічних аспектів, які закодовані в картографічних пам’ятках. Найбільше значення для педагогічної історіографії мають карти та схеми розміщення навчальних закладів, картограми розповсюдження освіти в різних регіонах України. Так, вивчення останніх дозволяє науковцям простежити певні особливості становлення та поширення народної освіти в окремих регіонах країни.