Мінкова О.Ф.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмелиницького

Метафоризація власних назв у мові засобів масової інформації

Незалежно від способу перенесення, експресія імені ґрунтується на «перехідному» або оказіональному значенні, тобто такому, яке вже не є суто ідентифікаційно-диференційним, але ще не зафіксоване на мовному рівні як узагальнювальне. Процеси переходу апелятивної лексики в онімічну та онімічної в апелятивну безперервні, тому неможливо точно встановити в кожен конкретний відтинок часу обсяг тієї та іншої [1, c. 38].

Насамперед розглянемо найбільш поширені у ГПЖ метафоричні способи перенесення значення імен і, відповідно, стилістичної деонімізації.

Часто стилістична деонімізація відбувається шляхом актуалізації одного або кількох компонентів енциклопедичного значення оніма. Її можна назвати метафоричною деонімізацією, оскільки йдеться про перенесення значення за подібністю. Як наприклад: «Над усіма законами і беззаконами в державі, над усіма судами і пересудами нависла Говерла похмурої і гнітючої влади» (Хортиця № 1, 2006, с. 29); «У 1937 році астероїд Гермес «підкрався» на 800 тис. кілометрів, – всього дві відстані до Місяця»; «До театру йшла «українська Жанна Володимирівна д’Арк» (Юлія Володимирівна Тимошенко) (ЛУ № 9 від 10 березня 2006, с. 2). Вона справді з’явилася, провела мітинг перед зачиненими дверима і пішла».

При цьому ідентифікаційна функція імені послаблюється, поступаючись функції узагальнення, характерній для апелятивної лексики. Семантичний зсув зачіпає таким чином рівень архісеми оніма. Говерла припиняє бути горою, Гермес набуває рис істоти, що суперечить його віднесеності до класу планет, Жанна д’Арк «пориває» з французькою історією.

За Максом Блеком [1], ефект метафори створюється на рівні взаємодії метафоричного фокусу та рамки. Інтеракціоністська точка зору вченого, за якою рамка зумовлює розширення семантики фокусного слова, а до головного суб’єкта метафори долучається система асоційованих імплікацій, пов’язаних з допоміжним суб’єктом, на нашу думку, найповніше відбиває суть метафори.

З погляду логічних механізмів, метафорична деонімізація та метафоричне перенесення значення загальної назви – по суті, одне й те саме. Однак з точки зору стилістики, такі метафори певною мірою різняться між собою. Загальна назва, задіяна в метафорі, набуває іншого значення за рахунок здобуття зв’язків з іншим класом предметів, онім при цьому втрачає ідентифікаційну функцію, перетворюючись на «повноцінне» слово, яке не лише називає, а й класифікує. У метафорі, яка, асоціюючи дві різні категорії об’єктів, є подвійною, у випадку з власними назвами ця «подвійність» посилюється ще більше. Ім’я в метафоричних зворотах виступає одночасно в ролі оніма й загальної назви.

Розглянемо докладніше типовий приклад: «Чоп – це вікно у три країни», де Чоп – головний суб’єкт, вікно – допоміжний суб’єкт і водночас фокусне слово, а вся рема (є вікно в три країні) – рамка. У сприйнятті реципієнта, який пам’ятає вислів про вікно в Європу, тут вікно – це зв’язок із зовнішнім світом, зарубіжжям. Але, крім семантичного зсуву щодо фокусного слова вікно, на нашу думку, певних лексичних змін зазнав і головний суб’єкт – онім Чоп. Тут він не просто адміністративна одиниця, населений пункт чи прикордонний залізничний вузол, а вікно, через яке здійснюється зв’язок із зовнішнім світом. За словами М. Блека, метафора виступає фільтром (щодо апелятивної лексики), відкидаючи одні характеристики референта й посилюючи інші [1]. Але якщо в ролі головного суб’єкта метафори виступає ім’я, спостерігається не лише актуалізація тих чи інших характеристик денотата, а й часткова зміна його родової належності. У таких випадках ім’я набуває іншого значення. У нашому прикладі Чоп, залишаючись назвою географічного об’єкта, ідентифікує місце, через яке здійснюється зв’язок із зовнішнім світом (з якого «виглядають» у світ, як через вікно). Отже, в цьому разі відбувається не деонімізація, а радше «трансформація» самого денотата. Асоціації, пов’язані з фокусним словом вікно «вносять корективи» і в сприйняття самого предмета позамовної реальності, яким є головний суб’єкт.

1. Антропонім – нежива природа, предмет діяльності людини: «Павло Буре став ідолом й у себе на батьківщині, й у Північній Америці».

2. Топонім – людина, тварина, предмет діяльності людини: «Лена знищила своє місто. Евакуація людей з Ленська відбувалась у цілковитому безладі»; «Набагато природнішим було б повернення Києва у «материнське лоно» Київської області

Конотації значення імені, що пов’язані з образною метафоричною деонімізацією, створюються як у мовленнєвих ситуаціях, так і закріплюються на мовному рівні. Отже, можна виділити різні ступені деонімізації.

1.Повна деонімізація. У цьому разі оніми виконують функції загальних назв, хоча зв’язок з системами, у яких виявляється їхнє первинне значення, зберігається. Часто такі імена пишуться з малої літери, а також уживаються у множині.

«Мистецтво пошуку міри між Сціллою хаосу і анархістського безладу та Харибдою авторитарного централізованого управління» (незважаючи на заміну міфонімами загальних назв, їхня віднесеність до міфології зберігається, що й забезпечує образність заголовка); «Я вперто змагався сам із собою і – диво з див – вистояв, не дався в обійми Морфея» (фразеологічність звороту не руйнує зв’язку імені з античною міфологією); «Гідно відповів «Чемберлену» Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики» (ГПУ від 26 грудня 2008, с. 25).;

2.Часткова деонімізація. У метафорі актуалізується подібність між денотатом та головним суб’єктом за певною ознакою, при цьому денотативне значення оніма зберігається. Для належного сприйняття думки потрібне загальне уявлення про денотат.

Наприклад: «Ще однією кримською «роксоланою» могла би стати Діляра-Бікеч, дружина хана Крим-Ґірея» (тобто полоненою, яка, ставши дружиною правителя країни, сама править нею). Сюди, очевидно, слід віднести й антономазію: «Італійський арбітр П’єрлуїджи Колліна провів цей матч зразково (УМ, від 7 грудня 2000, с. 15);«Кармен» (пояснення з тексту: «жагуча іспанка циганського походження») покликала близько трьох десятків співвітчизників, які вирішили помститися за її честь і накинулися на українців з бейсбольними бітами й металевими прутами»; «Бермудські трикутники «Укрпошти». Встановлено нові ціни на поштові послуги» (ЛУ № 12 від 31 березня 2005).

Як бачимо, власні назви часто займають позиції обох суб’єктів метафори (A®B). Зближуватися таким чином можуть імена як одного класу (Дмитро Литвинець – це Робертіно Лоретті), так і різних (Чорнобиль – це Армагеддон). У першому випадку імена зберігають своє денотативне значення, метафора реалізується в стилістичному прийомі, в основі якого лежить зближення з одночасним підкресленням суперечності такого зближення; у другому – один із суб’єктів метафори функціонує як загальна назва.

Таким чином, власні назви займають особливу лексичну нішу в мові. Їхня відособленість виразно виявляється на мовленнєвому рівні, зокрема в газетно-журнальній публіцистиці. У період суспільно-політичних зламів, коли міняються суспільні установки, цінності, переосмислюється ставлення до осіб, подій, історичних періодів соціальний складник у семантиці онімів набуває особливого публіцистичного значення. Образ в газетно-журнальній публіцистиці, зокрема й пов’язаний зі стилістикою імені, є так би мовити, соціальним образом, що виступає як елементарна частка суспільно важливих подій, а також бере участь у творенні механізму впливу на поведінку і діяльність людей, формування громадської думки, ставлення до фактів та явищ дійсності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Теория и методика ономастических исследований. – М.: Наука, 1986. – 256 c.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГПУ – Газета по-українськи – газета

УМ – Україна молода – газета

ЛУ – Літературна Україна – газета