К. ф. н. Цалапова О. М.

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна

ДИТЯЧИЙ СВІТ ПОЕТИЧНОЇ ЗБІРКИ

ЛЕСІ МОВЧУН «УСЕ ПІДРОСТАЄ»

Поезія займає доволі вагоме місце в світі дитини. Уже з перших років життя маленька людина вчить перші віршики, тим самим навчаючись відчувати мелодику рідної мови. Крім цього «поетичний образ – це своєрідна загадка, яку треба зрозуміти; він розвиває мислення, пробуджує спостережливість, <…> здатність поезії знаходити найкоротшу дорогу до людських почуттів, а отже, легко й природно доносити дитині важливі моральні засади, формувати її характер» [1].

Останнім часом на теренах української культури почали з’являтися доволі цікаві, філігранні дитячі поетичні збірки, що не може не радувати ані літературознавців, ані критиків, ані пересічних читачів, адже поезія – це такий вид мистецтва, який природно й швидко впливає на дитячі почуття. Видавництво «Грані-Т» започаткувало серію поетичних книжок «Сучасна дитяча поезія». У ній побачили світ шість віршованих збірочок: «М’яке і пухнасте» Івана Андрусяка, «Неслухняники» Сергія Пантюка, «Усе підростає» Лесі Мовчун, «Тьотя Бегемотя» Юрія Бедрика, «Віршів повна рукавичка» Василя Голобородька, «Зелена квітка тиші» Михайла Григоріва. До речі, збірка Василя Голобородька увійшла до рейтингу найкращих книжок для дітей у світі «White Ravens 2011» від України.

Поетична збірка Лесі Мовчун «Усе підростає» привертає до себе увагу своєю теплою та світлою атмосферою, неординарністю поетичного слова та певною жанровою еклектичністю. Вірші, що увійшли до книжки, вразливо дитячі, ігрові, гумористичні, певною мірою інтелектуальні та глибоко духовні. Метод віддзеркалення дійсності, що його обирає письменниця, рухливий та варіативний, тому він, міняючи поетичні форми, відтворює багатогранний світ дитинства. На нашу думку, творчий метод Лесі Мовчун тяжіє до народної сміхової культури та етнопедагогічних витоків народного пісенного мистецтва. Тому поезія збірки створює яскраву картинку небуденної буденності, сповненої бадьорого, радісного й дивовижного. Це пояснює присутність у віршах збірки алюзій до жанрів народнопоетичної дитячої лірики: лічилок, скоромовок, спотиканок, колисанок, кричалок тощо. Зокрема, вірші, до поетичного складу яких увійшли елементи лічби, використовують як зразки народної рахувалки, так і так званий «заум», де лічба є прихованою, або відверті звукові каламбури: «Раз, два, три, чотири, п’ять. / Вийшов борщик погулять» [3, с. 20]; «Вани-двани-куку-рудзик. / Відірвався в мене ґудзик» [3, с. 24].

Особливого значення в поетичному вимірі поезії для дітей Лесі Мовчун набуває фоніка, бо звукова організація окремих віршів має морфологічні ознаки скоромовки. Проте сутність традиційної народної скоромовки полягає «не у змістовному навантаженні, а в такому розміщенні слів та звуків, що їх вимова вимагає певних артикуляційних зусиль» [2, с. 588]. До того ж народна скоромовка нерідко позбавлена будь-якої логічності оповіді. У фонічній організації віршів Лесі Мовчун також присутні елементи ускладнення артикуляції, основним прийомом для її досягнення є консонантизм та алітерація, проте поетичний образ, що створюється поетесою вимальовано як цілісний, виразний, барвистий, створений майже за математичною логікою: «Є у мене дивна киця – / пречудова чарівниця. / Коли з лісу в місто лосі / на рогах приносять осінь, / Киця йде нечутно, м’яко. / Не чекаючи подяки, / в скриньку – / вам і вам – / поштову / опускає лист кленовий» [3, с. 4–5]; «Тож про Лизя всяк казав: / Лизя лизем Лизь злизав» [с. 19]. Певного дадаїстичного шарму поезіям надає звуконаслідувальна лексика, яка є органічною частиною дитячої субкультури: «Веселун Водяничок / має скрипку і смичок. / Цілу ніч – тара-рі-рі, / аж танцюють комарі» [3, с. 6]; «Хрусь-хрусь, / Хрусь-хрусь. / Кабанець / Жував гарбуз» [3, с. 37]; «А Дружко їм каже: / – Гав! / Завжди друзям помагав» [3, с. 26].

Аналізуючи сучасний дитячий світ, поетеса звертає увагу на тенденційність модифікації популярних жанрів. У дитячій культурі особливе місце займають страшилки, які, власне, є субкультурними текстами з великою мірою імпровізації. Однак, на сьогодні цей жанр зазнав суттєвих змін, особливо щодо героїв, моноколористики, антуражу страшного, натомість актуальною стала проблема боротьби з традиційними дитячими страхами, а отже, популяризується антистрашилка. І в збірці Лесі Мовчун проблема жахливого в довкіллі вирішується на користь дитини, що має досвід боротьби з власними страхами. Тобто поетеса подає алгоритм дій дитини в боротьбі зі страхом: «Обережна синя птиця – / Над усім нічним цариця. / Синій пух прилип до шибки / І не видно ані дрібки. / Місяць витрусив з міхів / Дев’яносто п’ять страхів. / Капловухі, клишоногі, / Восьмилапі й восьминогі, / Наче з пір’я, ніби з вати. / Геть! Я вмію чаклувати. / Я електрику вмикаю, / Я й сама їх налякаю!» [3, с. 46]. Тобто доволі легко приборкати боягузтво, спираючись на досягнення цивілізації, але саме технічні засоби на сьогодні тлумачаться дитячою страшилкою як маргінальні об’єкти небезпеки. У віршиках Лесі Мовчун такі мотиви відсутні.

Доволі важливим аспектом дитячого світу є гумор, тож елементи анекдоту є органічною частиною поезії Лесі Мовчун. Здебільшого гумористичний ефект її віршиків створюється засобами комічної ситуації: «Всі коти, / Всі коти, / Не бояться / Висоти. / Коли справжній ти котище, / Лізь на дерево / Найвище / І кричи сміливо: / – Няв! / Хто б мене / З верхівки / Зняв?» [3, с. 45]. Подекуди смішне має наївно зворушливий вигляд: «Носик запорошений / Жовтянцем. / Це я сонях нюхала – / Всім лицем» [3, с. 61]. Тобто гумористичні рядки письменниці підкорені світлому спогляданню за етапами дорослішання дитини, її відкриттями комічного в світі.

Об’єктами уваги поетеси стають предмети й персонажі, які цікаві дитині (на які дорослі почасти не звертають уваги!): котики, песики, їжачки, зайчики, соняшники, квіточки, осіннє листя, сніг тощо. До того ж герої віршиків оцінюються через призму дитячого сприйняття, тож змістовне наповнення кожного з них має педагогічно виправдану мотивацію й виразний комічний портрет: «Не жартуй, не усміхайся: / Заболіло горло в зайця. / Неслухнянець косоокий / З’їв бурульку замість моркви» [3, с. 38]; «А я молодець, / Що грози не злякався: / Сховався під стіл / І тихенько сміявся» [3, с. 41]; «Краще разом чаювати, / Ніж даремно гарцювати. / Хто закінчить сварку миром, / Буде їсти млинчик з сиром» [3, с. 26] тощо. Останній приклад до того ж є алюзією до традиційної дитячої мирилки: «Мир миром, / Пироги з сиром, / Вареники в маслі, / Ми – подружечки красні» [2, с. 586].

Гумор Л. Мовчун споглядальний, спрямований не на окремі недоліки, а на усвідомлення світу в цілому. Руйнуючи традиційну структуру комічного в світі дитини, поетеса вказує на побутові речі, які спершу можуть видатися цілком серйозними.

Тож, у віршах для дітей Лесі Мовчун поєднались реальність і чистий вимисел, чіткий порядок й алогізм, буфонада і парадокс. Важлива риса поезій збірки «Усе підростає» – тяжіння до видовища, що є прекрасним матеріалом для театралізації, тобто вони цілком можуть бути проспівані або голосно продекламовані, що відповідає тим заповітам, що їх залишив для поетів-початківців К. Чуковський.

Література

1. Мензатюк З. Діти без поезії [Електроний ресурс] / Зірка Мезантюк. – Режим доступу : http://litakcent.com/2012/03/28/dity-bez-poeziji/. – Загол. з екр.

2. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. / Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик. – 4-те вид., сер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 591 с.

3. Мовчун Л. Усе підростає: поезія / Леся Мовчун. – К. : Грані-Т, 2010. – 72 с., іл. (Серія Сучасна дитяча поезія).