Україна, м. Харків, Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди
Семантико-стилістичні особливості та роль лексики на
позначення античного культуропростору в інтелектуалізації української
літературної мови кінця XIX — початку XX століття (на матеріалі драматичних
поем Лесі Українки)
Антропоцентричне
спрямування сучасної лінгвістики визначає потребу дослідження мови з точки зору
реалізації в ній результатів пізнавальної діяльності індивідуума. Мова виступає
невід'ємним компонентом свідомості, його інструментом, посередником між людиною
і концептуальною картиною світу, яка відображає його в мовних формах, причому
концептуальна картина світу розглядається як уявлення у свідомості
інтеріорізованого людиною світу [2, с. 259].
Інтерес до
вивчення людини як мовної особистості спричинив необхідність дослідження мови
як основної форми реалізації мовної свідомості багатьох поколінь людей — носіїв
певної культури. Мовні одиниці, що несуть культурологічну інформацію, складаються
в певну систему, своєрідну колективну мовну картину світу. Мовний знак як
механізм інтерпретації уявлень людини про світ є засобом формування сучасної
ментальності нації. Виходячи з цього вважаємо, що розвиток української мови
відбувається в напрямі її інтелектуалізації.
Підґрунтям
інтелектуальних процесів у мовленні є мовнолінгвокультурологічна компетенція,
що виникає внаслідок формування певного ментального досвіду. Лінгвокультурема
на сучасному етапі вивчена недостатньо, методологічний базис та теоретичні
основи дослідження розроблені лише частково в працях Н. Арутюнової, Л. Мацько, В. Костомарова, В. Воробйова, В. Маслової, Є. Верещагіна та ін.
Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення семантико-стилістичних особливостей
лінгвокультурем як засобів інтелектуалізації мовної системи, зокрема в текстах
драматичних поем Лесі Українки, характерною ознакою яких є саме інтелектуалізм
мовлення.
Мета
дослідження — на матеріалі текстів драматичних поем дослідити семантико-стилістичні особливості
культурно маркованої лексики як засобу інтелектуалізації української
літературної мови в ідіолекті Лесі Українки.
Аналіз художніх
текстів підтверджує факт наявності цього великого шару лексики в мовотворчості письменниці.
Найповніше з драматичного доробку Лесі Українки постає перед нами культура Давньої
Греції та Риму, починаючи від духовної спадщини і закінчуючи побутовими
реаліями. Інтелектуальний потенціал давньогрецьких та римських
міфонімів підпорядкований художній меті письменниці — осмислити витоки
світоглядних настанов представників античної доби, наблизити їх до національної
духовної культури. Використання в словесній палітрі драматичних
творів лінгвокультурних одиниць на позначення давньогрецького та римського
культурного простору, з одного боку, сприяло інтелектуальному збагаченню
ідіолекту автора, з іншого боку, мало на меті розгерметизувати
національний культурний континуум і тим самим ввести українське письменство у
світовий літературний контекст.
Духовні
надбання народів Давньої Греції та Риму транслюються в першу чергу великою
кількістю міфонімів та теонімів. В драматичних текстах виділяємо такі
лексико-семантичні розряди: номени на означення героїв античної міфології та
представників давньогрецького пантеону богів, назви міфічних істот і обрядів, імена на позначення соціальної
приналежності осіб та розмежування їх за родом діяльності, назви архітектурних
споруд, предметів побуту та одягу, лексика на позначення предметів сфери
мистецтва.
Аналіз
словникового складу кожного драматичного тексту Лесі Українки свідчить про те,
що письменниця акцентує увагу на характері відображення реального світу у світі
мовному, зокрема на функціонуванні деталей, що складають лексичну основу найбільш
суттєвих для періоду створення тексту лінгвокультурних універсалій. Оскільки інтелектуалізація визначається як «вимір
змісту і перспективи мови, її самобутності й одночасно здатності до культурної
інтеграції та інтерпретації в національному слові цивілізаційних набутків
людства» [3], сукупність
слів-реалій в драматичних поемах Лесі Українки, які є, на думку В. Говердовського,
«транслятором культурної інформації» [1, с. 86], свідчить про потужний культуропотенціал
лексики творів Лесі Українки і її роль в інтелектуалізації української
літературної мови кінця XIX — початку XX століття.
Висновки. Аналіз словникового
складу драматичних поем показав, що використання в мовній палітрі творів
великої кількості лінгвокультурем на позначення давньогрецького
та римського культурного простору свідчить про прагнення Лесі Українки
піднести інтелектуальну потужність української літературної мови. У контексті
якісно нового рівня осмислення функцій мовних одиниць, здійсненого
письменницею, номени на позначення античного культурного простору набувають
індивідуально-авторського символічного значення, підпорядковані свідомій
настанові автора — плекати найкраще зі світових культурних надбань на
національному ґрунті, що вимагає від митця перш за все обов’язкового врахування
лінгвокультурних параметрів мови.
ЛІТЕРАТУРА
1. Говердовский В. И. История понятия коннотации / В. И. Говердовский // Науч. докл. высшей школы. Филологические науки. – 1979. – № 2. – С. 83–86. 2.
Селіванова
О. О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова.
– Полтава : Довкілля. – К., 2006. – 716 с.
3. Шевченко Л. І. Інтелектуальна еволюція української
літературної мови : теорія аналізу : монографія / Л. І. Шевченко – К. : Видавничо-поліграфічний
центр «Київський університет», 2001. – 478 с.