Право/ 1.Історія держави і права

К.ю.н., Дудченко Оксана Сергіївна

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Організаційно-правові засади діяльності колегій міністерств України на початку 1990-х рр.

Ліквідація СРСР як геополітичної реалії монополії комуністичної партії, децентралізація всієї системи органів державного управління та проголошення незалежності Україною, започаткували новий етап у процесі державного будівництва. У ході перетворення державних органів влади з декоративних у реально діючі зростала й роль органів виконавчої влади. Із трансляторів владних рішень партії та центру вони почали перетворюватися в органи, що самі приймали владні рішення. Відтак змінилися місце й роль колегій в структурі органів виконавчої влади. Вищим органом виконавчої влади в Україні став Кабінет Міністрів України, реорганізований відповідно до Закону Української РСР “Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР” від 18 квітня 1991 р. з Ради Міністрів УРСР. Систему органів виконавчої влади складали центральні та місцеві органи виконавчої влади України. До центральних органів виконавчої влади належали міністерства, відомства й державні комітети. На місцях органами виконавчої влади стали місцеві державні адміністрації.

Історія становлення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади незалежної України в першій половині 90-х рр. ХХ ст. характеризується кількісними та якісними змінами. На думку українського дослідника С.П. Кисіля, причинами цих змін були конституційна криза; перехідний стан українського суспільства; кардинальні зміни в політичній, правовій, соціальній, економічній та інших сферах суспільного життя; докорінна реорганізація державного механізму [1, с. 87]. У цей період було видано ряд нормативно-правових актів, які регламентували діяльність центральних органів виконавчої влади, зокрема Закон УРСР “Про міністерства і державні комітети Української РСР” від 3 серпня 1990 р. й Закон УРСР “Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР”. Шляхом реорганізації та надання статусу міністерства колишнім державним комітетам створювалися нові міністерства [2, с. 22]. Зазначений закон надав право створення, реорганізації й ліквідації державних комітетів Кабінету Міністрів УРСР. Для погодженого вирішення питань, що належали до компетенції центрального органу виконавчої влади, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку дорученої йому галузі чи сфери управління утворювалася колегія центрального органу виконавчої влади. Правові засади утворення й функціонування колегій центральних органів виконавчої влади в першій половині 90-х рр. ХХ ст. визначалися положеннями про відповідні центральні органи виконавчої влади і положеннями про колегії зазначених органів. Так, відповідно до Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 28 грудня 1991 р. № 368 у міністерстві утворювалася колегія у складі міністра (який одночасно був головою колегії), його заступників за посадою, а також інших керівних працівників міністерства.

Колегії міністерств і державних комітетів утворювалися Кабінетом Міністрів України, за винятком колегій Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ, які утворювалися Президентом України. Зокрема, згідно з Указом Президента України від 16 травня 1992 р. № 301 з метою забезпечення реалізації постанов Ради оборони України, колегіальності у виробленні рішень керівництва Збройними силами України в Міністерстві оборони України утворювалася колегія у складі міністра (голови колегії), заступників міністра за посадою та керівників структурних підрозділів апарату Міністерства оборони України. Положення про колегію зазначеного міністерства затверджувалося Кабінетом Міністрів України.

Кількісний і персональний склад колегій центральних органів виконавчої влади затверджувався Кабінетом Міністрів України, який з проголошенням Україною незалежності зазнав значних змін. Якщо, скажімо, до складу колегії наркомату УСРР у 1920-х рр. входили 2–3 особи, у 1950–60-х рр. колегії міністерств УРСР складалися з 7–9 осіб, то в першій половині 1990-х рр. їх кількість збільшилася до 10–15 осіб. Наприклад, колегія Міністерства сільського господарства складалася з 13 осіб [3], Міністерства культури – 11 осіб, Міністерства освіти – 14 осіб. До складу колегії входили міністр, який був головою колегії, перший заступник і заступники міністра за посадою, а також інші керівні працівники міністерства. Поширеною стає практика включення до складу колегії представників інших центральних органів виконавчої влади, керівників державних підприємств, установ та організацій. Для більш об’єктивного розгляду та вирішення окремих питань на засідання колегії запрошувалися науковці, компетентні у відповідному питанні, експерти для проведення експертиз та представники (в основному керівники) тих установ, діяльність яких розглядалася на засіданні колегії. Усі члени колегії брали участь у її засіданнях на громадських засадах [4].

Положення про окремі міністерства України, прийняті в першій половині 1990-х рр., лише в загальних рисах визначали повноваження колегій міністерств. Зокрема, у Положенні про Міністерство освіти України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1992 р. № 384, вказувалося, що колегія утворювалася для погодженого вирішення найважливіших питань діяльності міністерства [5]. Це, у свою чергу, дає можливість припустити, що на практиці право визначати перелік питань, які були у повноваженні колегії, належало міністру.

Аналіз протоколів засідання колегій міністерств дозволяє виділити коло питань, які розглядалися на засіданнях колегії в зазначений період. Це питання соціально-економічного розвитку, фінансування відповідної галузі, кадрові питання тощо. Наприклад, колегія Міністерства України у справах молоді та спорту в першому півріччі 1992 р. аналізувала підсумки діяльності фізкультурних організацій України щодо надання платних фізкультурно-оздоровчих послуг населенню за 1991 р. та бюджет галузі на 1992 р.; обговорювала співзасновництво газети “Україна молода” та журналу “Ранок”; визначала перспективи розвитку кульової стрільби на Україні, розглядала план капітального будівництва та ремонту по міністерству на 1992 р.; практику роботи обласних федерацій інвалідів по використанню фізичної культури і спорту в реабілітації та зміцненні здоров’я інвалідів; стан справ по розвитку ковзанярського спорту в Україні; стан і розвиток молодіжного руху на Україні й інші питання [6, арк. 3–5].

Література:

1. Кисіль С. П. Організаційно-структурні аспекти виконавчої влади в Україні (теоретичний аналіз): дис. … кандидата юр. наук : 12.00.07 / Кисіль Сергій Петрович. – К., 1997. – 198 с.

2. Кикоть П.В. Міністерства у системі органів виконавчої влади України: дис. … кандидата юр. наук : 12.00.07 / Кикоть Павло Валерійович. – К., 2002. – 210 с.

3. Про членів колегії Міністерства сільського господарства УРСР : Постанова Кабінету Міністрів від 16 серпня 1991 р. № 153. [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела : // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=153-91-%EF

4. Калиновський В.С., Дудченко О.С. Правові та організаційні засади діяльності колегій органів виконавчої влади України : Монографія / Калиновський В.С., Дудченко О.С. – К.; Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. – 216 с.

5. Питання Міністерства освіти України : Постанова Кабінету Міністрів України від 8 липня 1992 р. № 384 // [Електронний ресурс] : Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела : // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=384-92-%EF

6. Поточний архів Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, ф. 5090, оп. 2, спр. 2427, арк. 3–5.